іменем України
03 грудня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/16535/24
Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1835/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
позивач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У листопаді 2024 року Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі АТ «ПУМБ») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі 58 990,23 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 грудня 2016 року ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 200751083001 видано кредитну картку з кредитним лімітом, який наразі становить 32 860 грн. Відповідач взяті зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим його борг станом на 09 вересня 2024 року складає 58 990,23 грн, з яких: 31 984,80 грн - заборгованість за кредитом та 27 005,43 грн - заборгованість за відсотками.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі АТ «ПУМБ», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні основної суми (тіла) кредиту скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позов про стягнення заборгованості з основної суми кредиту.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, встановивши факт отримання відповідачем кредитних коштів та часткове погашення ним заборгованості, безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за основною сумою (тілом) кредиту. АТ «ПУМБ» посилається на те, що надана ним виписка з рахунку позичальника є належним та допустимим доказом щодо заборгованості за кредитним договором. Вона свідчить, що ОСОБА_1 активно користувався рахунком та кредитними коштами: здійснював покупки через POS-термінал, отримував готівку через банкомат, здійснював часткове погашення заборгованості, переказував кошти, що підтверджує факт укладення та дії кредитного договору. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не мав процесуальної можливості зарахувати сплачені відповідачем кошти в рахунок заборгованості за основною сумою кредиту. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 не звертався до суду з окремим позовом про визнання недійсним кредитного договору, сплата коштів у рахунок погашення заборгованості не є предметом розгляду цієї справи, отже суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, здійснивши самостійний перерахунок вже сплачених коштів.
У наданому відзиві ОСОБА_1 , посилаючись на правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Обґрунтовуючи доводи відзиву, відповідач вказує, що банк в односторонньому порядку, всупереч ст. 525 ЦК України, змінив умови договору, не повідомивши його про це, і збільшив кредитний ліміт до 32 860 грн.
Зазначає, що договірні зобов'язання зі свого боку виконав повністю, сплативши кошти на рахунок банку, інших зобов'язань перед банком не має.
Наголошує на тому, що позивач заблокував кредитну картку відповідача, на якій був залишок кредитних коштів у сумі 14 860 грн, які залишилися на рахунку банку.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі і відзиві на неї доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у цій справі лише в частині вирішення позовних вимог АТ «ПУМБ» про стягнення з відповідача тіла кредиту.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у повній мірі відповідає таким вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом є безпідставними, оскільки надана банком копія анкети-заяви від 17 грудня 2016 року не містить відомостей щодо строку договору і процентної ставки, а Публічна пропозиція банку на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб з додатками, яка передбачає сплату процентів, не містить підпису відповідача. Позивачем не доведено, що ця Публічна пропозиція взагалі містила умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначеному в них розмірах і порядках нарахування, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Суд зауважив на тому, що хоча відповідач користувався кредитними коштами, проте погасив заборгованість за кредитом на загальну суму 35 525,95 грн, про що свідчать розрахунки заборгованості та виписка по рахунку ОСОБА_1 , однак банком ці кошти зарахувались на погашення заборгованості по процентам, які, як наводилось вище, сторони в належній формі не узгодили, тому підстави для стягнення з нього 31 984,80 грн за тілом кредиту відсутні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що 17 грудня 2016 року ОСОБА_1 підписав заяву № 200751083001 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб з проханням відкрити на його ім'я поточний рахунок НОМЕР_1 у гривнях та надати кредитну карту. Номер кредитної картки миттєвого випуску НОМЕР_2 із встановленим кредитним лімітом у сумі 1 000 грн. Розрахунковий день - 30 число кожного місяця, платіжна дата - 30 число місяця. Строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір максимального платежу за інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюється відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної картки. Підписанням заяви позичальник підтвердив, що ним отримано у непошкодженому стані платіжну картку і ПІН, а також що з правилами користування платіжною карткою він ознайомлений та зобов'язується їх дотримуватися (а.с. 7).
У тексті наведеної заяви зазначено, що її підписанням ОСОБА_1 беззастережно підтверджує, що:
- ця заява має новаційний характер і в результаті приєднання до ДКБО дія договорів на відкриття та обслуговування карткових рахунків, договорів карткового рахунку, що раніше були укладені між ним та банком припиняються на підставі ст. 604 ЦК України;
- ознайомлений з ДКБО, тарифами банку та цілком згоден, усі умови ДКБО йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення;
- отримав від банку повідомлення про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, права суб'єкта персональних даних та іншу інформацію згідно Закону України «Про захист персональних даних»;
- йому відомо, що укладання договору страхування зі страховиком не є обов'язковою умовою отримання кредиту в банку, таку послугу було обрано ним за власною ініціативою з числа послуг, що пропонуються банком, і відносини за договором страхування, після його укладення, виникають виключно між страхувальником та страховиком.
До позову АТ «ПУМБ» додано Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (а.с. 9-19), яка підпису відповідача не містить.
Випискою за рахунком НОМЕР_3 за період з 17 грудня 2016 року по 09 вересня 2024 року підтверджується факт користування позичальником кредитними коштами та часткового погашення кредитної заборгованості (а.с. 29-49).
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено письмову вимогу (повідомлення) від 09 вересня 2024 року, в якій до ОСОБА_1 доведено необхідність погасити заборгованість за кредитним договором № 200751083001 в сумі 58 990,23 грн протягом 30 днів з моменту отримання цього листа (а.с. 20-22).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 200751083001 від 17 грудня 2016 року станом на 09 вересня 2024 року (включно) складає 58 990,23 грн, зокрема: 31 984,80 грн - борг за тілом кредиту та 27 005,43 грн - за відсотками (а.с. 23-28).
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
У частині 1 ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Проаналізувавши наведені норми та обставини справи апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог АТ «ПУМБ» про стягнення заборгованості за тілом кредиту, виходячи з наступного.
У справі встановлено, що 17 грудня 2016 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 підписано заяву № 200751083001 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Заявою підтверджується, що сторони узгодили розмір кредитного ліміту в сумі 1 000 грн, який бажав отримати ОСОБА_1 . Доказів, які б підтверджували зміну кредитного ліміту у бік його збільшення або зменшення матеріали справи не містять. Також заява № 200751083001 не містить інших істотних умов договору: відсотків за користування кредитом, строку повернення кредиту, типу кредитної картки тощо.
Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справ банком, суд апеляційної інстанції враховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Аналогічну позицію викладено Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.
Встановлено, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, що засвідчено випискою по його рахунку за період з 17 грудня 2016 року по 09 вересня 2024 року (а.с. 29-49), він розраховувався кредитною карткою за послуги, придбання товарів, здійснював покупки через POS-термінал на загальну суму 63 008,63 грн, а також погасив кредит на загальну суму 80 995 грн.
Наведена виписка по рахунку відповідно до положень ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління НБУ № 75 від 04 липня 2018 року, є первинним документом, яка фіксує здійснення банківських операцій, що, на думку апеляційного суду, достеменно свідчить про отримання позичальником кредитних коштів та користування ними.
Наданий банком розрахунок заборгованості свідчить також про те, що здійснювані ОСОБА_1 платежі на повернення кредитних коштів позивачем зараховувались на погашення не лише тіла, а й відсотків за користування кредитними коштами. Загалом відповідачем у рахунок погашення кредитної заборгованості було сплачено 80 354,32 грн, які АТ «ПУМБ» зарахувало на погашення відсотків у сумі 35 525,95 грн та на погашення тіла кредиту - 44 828,37 грн (а.с. 23-28). Зміст описаної вище виписки свідчить про те, що крім зарахування коштів на погашення відсотків, банком стягувались кошти за страхові платежі та на погашення нарахованої комісії в рамках договору. Однак умовами договору такі нарахування та платежі не передбачені.
Ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти ОСОБА_1 повернув АТ «ПУМБ» добровільно, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для стягнення тіла кредиту відсутні.
Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, встановивши факт отримання відповідачем кредитних коштів та часткове погашення ним заборгованості, безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за основною сумою (тілом) кредиту, є необгрунтованими.
Помилковим є твердження позивача щодо виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог внаслідок проведення самостійного перерахунку вже сплачених ОСОБА_1 коштів, оскільки при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок. Це процесуальний обов'язок суду (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 201/6750/16).
Отже, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: Н.В. Висоцька
О.Є. Мамонова