Номер провадження: 22-ц/813/376/25
Справа № 502/1695/20
Головуючий у першій інстанції Доброва П.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
04.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення передоплати,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду до ОСОБА_2 з позовом про розірвання договору підряду та стягнення передоплати.
Позов мотивований тим, що 01.09.2020 року між позивачем та відповідачем, як фізичною особою-підприємцем, укладено договір № 27/03 від 01.09.2020 року на здійснення зборки модульного будинку. Зазначений договір за своєю правовою природою є договором підряду на виконання будівельних робіт.
01.09.2020 року відповідач отримав від позивача передоплату в розмірі 136 500,00 гривень за перший етап робіт. В наступному відповідач підтвердив факт отримання коштів у своєму зустрічному листі (повідомленні) про отримання коштів. Строк виконання робіт становив 60 робочих днів, але станом на 22.09.2020 року відповідач не виконав будь-яких робіт. Також позивачу стало відомо, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 припинив підприємницьку діяльність 26.06.2020 року, підстава: власне рішення. Тобто відповідач на момент укладення договору 01.09.2020 року не був фізичною особою підприємцем з відповідним кодом діяльності КВЕД та ввів позивача в оману щодо фактичної можливості виконати роботи.
22.09.2020 року за допомогою месенджера Viber та поштою з описом вкладення позивач направила відповідачу претензію про розірвання договору та повернення отриманої передоплати, посилаючись на норми статті 849 ЦК України, а саме, що відповідач своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, а також на введення позивача в оману щодо фактичної можливості виконання робіт, оскільки фактично він не є фізичною особою-підприємцем з відповідним кодом діяльності КВКД. 24.09.2020 року відповідач у зв'язку з розірванням договору повернув позивачу поштовим переказом частину передоплати у розмірі 30 000 гривень, які були нею отримані.
02.10.2020 року позивачем отримано від відповідача рекомендованим поштовим відправленням повідомлення по розірвання договору на підставі частини 2 статті 878 ЦК України, посилаючись на внесення до проектно-кошторисною документації змін, що потребують додаткових робіт, вартість яких перевищує десять відсотків визначеної у кошторисі ціни, яка допускається лише за згодою сторін. У вказаному повідомленні відповідач визнав факт отримання від позивачки 136 500,00 гривен. При цьому зазначив, що виконав робіт та закупив матеріалів на загальну суму 106 500,00 гривень. Відповідач не додав до листа ні документів зазначених у повідомленні, ні актів приймання-передачі матеріалів від підрядника замовнику, ні актів приймання-передачі виконаних робіт від підрядника замовнику, що на думку позивача повністю підтверджує факт відсутності виконання робіт та передачі матеріалів та робіт позивачці.
За таких підстав позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила суд:
- розірвати договір № 27/03 від 01.09.2020 року на здійснення зборки модульного будинку;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму передоплати у розмірі 106 500,00 гривен, суми судового збору у розмірі 1065,00 гривень та витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 7000,00 гривень.
Заочним рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 19 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 106 500 гривень. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 1065 гривень. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 29 липня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення, ухвалене Кілійським районним судом Одеської області від 19 лютого 2021 року, скасовано та призначено справу до розгляду.
Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 30 липня 2021 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Комінтернівського районного суду Одеської області.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення передоплати - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що посилання суду та відповідача на документи: рахунок на оплату № 323 від 04 вересня 2020 року згідно договору поставки блоків (усний) місце доставки - Санжейка на загальну суму 22 200,00 грн; накладна №12312 від 07.09.2020 року про закупівлю товару на загальну суму 5990,00 грн; накладна б/№ від 15.09.2020 року про закупівлю матеріалів на загальну суму 3100,00 грн не є належними та допустимими доказами понесених відповідачем витрат та факту виконання робіт по договору підряду, оскільки не відповідають: нормам ч. 4 ст. 882 ЦК України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенню № 88 про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Таким чином, відповідач по справі не надав належні доказі, які підтверджують підтверджуються понесенні відповідачем витрати та факт виконання робіт по договору підряду. Постановлення необґрунтованого рішення у свою чергу призвело до порушення норм статті 213 ЦПК України, яка встановлює, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
18.04.2024 року через систему «Електронний суд», представником ОСОБА_2 адвокатом Олексіним Віктором Вікторовичем направлено відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги, викладені в ній, не відповідають чинному законодавству, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 04.11.2025 року на 14:30 год. позивач ОСОБА_1 не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила та заяв про відкладення судового засідання не подавала.
Присутні у судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Олексін Віктор Вікторович не заперечували проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 04.11.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору підряду та стягнення передоплати суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведені ті обставини на які вона посилається, більш того наданими відповідачем матеріалами факт не виконання умов договору підряду з боку відповідача спростовуються. На підставі наведеного позивачем не доведена вина підрядника, як підстава відповідальності відповідача. Доказів в підтвердження своїх вимог позивач не надав, а судом не набуто. Вищенаведене свідчить про недостовірність викладених у позовній заяві і заявлених в судовому засіданні позовних вимог, а внаслідок цього є свідченням їх безпідставності.
Колегія суддів не може погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01.09.2020 року між Виконавцем в особі Чумаченко Євгенія Володимировича, діючого на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності № 35360170012001163 від 09.10.2001 року, з одного боку та Замовника в особі ОСОБА_1 , з іншого боку було підписано Договір № 27/03, відповідно до п. 1.1 розділу 1 якого Замовник доручає, Виконавець приймає на себе зобов'язання по здійсненню збір модульного будинку у відповідності з заявкою та інструкцією Замовника.
Згідно п. 2.0 Договору ціна роботи цього договору визначається договірною ціною та складає 600 280,00 гривень.
Відповідно до п. 2.1 Договору Замовник проводить оплату в 4 етапи:
- 1 етап першочерговий внесок в розмірі 136 500 гривень на момент підписання Договору;
- 2 етап 273 000 гривень на вимогу Виконавця (попереджається за два дні до оплати);
- 3 етап 136 500 гривень на вимогу Виконавця (попереджається за два дні до оплати);
- 4 етап 34 300 гривень на вимогу Виконавця (попереджається за два дні до оплати);
- 5 етап 20 000 гривень на вимогу Виконавця (попереджається за два дні до оплати).
Відповідно до п. 2.7 Договору, якщо виріб, представлений Виконавцем до здачі Замовнику, не відповідає раніше обговореним в бланку-замовленні вимогам, то Замовник звільняється від штрафних санкцій до повного усунення недоліків. У випадку не усунення недоліків протягом 5 робочих днів Виконавець зобов'язується повернути Замовнику оплачену їм суму в повному обсязі протягом 3 робочих днів.
Згідно п. 4.1 Договору будь-які зміни і доповнення до цього договору набирають чинності тільки в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і підписані обома Сторонами і є частиною договору. Дострокове розірвання договору може мати місце за згодою сторін, або з підстав, передбачених законодавством, чинним на території України, з відшкодуванням понесених збитків.
Відповідно до п. 5.1 Договору роботи, передбачені дійсним Договором, повинні бути початі з моменту передплати Замовником, у відповідності з п. 2.2 Договору.
Згідно п. 5.2 строк виконання виробу 60 робочих днів.
Згідно п. 6.4 Договору у випадку порушення строків збірки, зазначених в п. 5.2, Виконавець зобов'язується повернути Замовнику виплачену ним суму у повному обсязі протягом 3-х робочих днів.
Відповідно до позначки біля п. 2.2 Договору, ОСОБА_2 отримано грошові кошти в розмірі 136 500 гривень, про що міститься власноручний напис відповідача від 01.09.2020 року.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_2 27.03.2001 року зареєстрований як фізична особа підприємець, з видом діяльності 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (основний). Також встановлено, що 26.06.2020 року припинено підприємницьку діяльність ОСОБА_2 , на підставі: власне рішення.
22.09.2020 року ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 направлено вимогу-претензію про припинення договору підряду та повернення авансу, згідно якої в порушення п. 5.2 Договору ОСОБА_2 не виконав будь-яких робіт. При укладанні договору 01.09.2020 року ОСОБА_2 вже не був ФОП, та незаконно заволодів коштами ОСОБА_1 . У зв'язку з чим позивачка, вимагала вважати договір № 27/03 від 01.09.2020 року припиненим та просила повернути сплачену за договором № 27/03 від 01.09.2020 року суму авансу в розмірі 136500,00 гривень на її користь.
Відповідно до повідомлення про розірвання договору № 27/03 від 01.09.2020 року направленого відповідачем на адресу позивача встановлено, що Виконавцем, відповідно до погодженого Додатку № 1 Договору було розпочато роботи та закуплено матеріали, що підтверджується видатковими накладними та актами виконаних робіт. Фактично були виконані роботи, які були заплановані на першому етапі. Проте Замовник, починаючи з 16.09.2020 року надсилає засобами електронного зв'язку йому на електронну пошту повідомлення з зовсім новим будівельним проектом, під який не погоджувався кошторис. На підставі вищезазначеного підрядник відмовляється від Договору у зв'язку з істотною зміною обставин та повідомив про розірвання договору № 27/03 від 01.09.2020 року.
При цьому в повідомленні він зазначив, що підрядником були здійснені дії з матеріально-технічного забезпечення будівництва, а саме: купівля бетонних блоків на суму 14 700 гривень; купівля щебню та піску та послуги з їх транспортування на суму 2500 гривень; купівля цинкових листів та їх транспортування на суму 8000 гривень; купівля металу та послуги на їх транспортування на суму 32 992 гривень; погашення вартості палива на 3000 гривень; допоміжні приладдя на суму 3000 гривень.
24 вересня 2020 року відповідач повернув позивачу поштовим переказом частину передоплати у розмірі 30 000 гривень, які були нею отримані. Проте позивач відмовилась від підписання актів приймання-передачі виконаних робіт.
Матеріалами справи підтверджуються понесенні відповідачем витрати та факт виконання робіт по договору підряду:
- рахунок на оплату №323 від 04 вересня 2020 року згідно договору поставки блоків (усний) місце доставки - Санжейка на загальну суму 22 200,00 грн;
- накладна №12312 від 07.09.2020 про закупівлю товару на загальну суму 5990,00 грн;
- накладною б/н від 14.09.2020 року про закупівлю матеріалів на загальну суму 32 992 грн;
- накладна б/н від 15.09.2020 про закупівлю матеріалів на загальну суму 3100,00 грн.
Факт повернення частини передоплати в розмірі 30 000,00 грн підтверджується фіскальним чеком від 24.09.2020 та заявою про приймання переказу від ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 .
Колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
У справі, яка переглядається, встановлено, що спірні правовідносини виникли з договору підряду. Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, стверджував, що 01 вересня 2020 року між нею (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець/Підрядник), було укладено договір № 27/03 від 09 вересня 2022 року, відповідно до п. 1.1 розділу 1 якого Замовник доручає, Виконавець приймає на себе зобов'язання по здійсненню збору модульного будинку у відповідності з заявкою та інструкцією Замовника.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частини друга, третя статті 653 ЦК України).
За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором підряду.
Відповідно частин першої та другої до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).
Відповідно до частин 2, 3 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Згідно ч. 1 ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.
Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 878 ЦК України замовник має право вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищують десяти відсотків визначеної у кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором.
Внесення до проектно-кошторисної документації змін, що потребують додаткових робіт, вартість яких перевищує десять відсотків визначеної у кошторисі ціни, допускається лише за згодою підрядника. У цьому разі підрядник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 3 ст. 879 ЦК України у разі неможливості використання матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування, наданого замовником, без погіршення якості виконуваних робіт підрядник має право відмовитися від договору та вимагати від замовника сплати ціни робіт пропорційно їх виконаній частині, а також відшкодування збитків, не покритих цією сумою.
Частиною четвертою статті 882 ЦК України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акту про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
З укладеного між сторонами договору та наведених позивачем доводів, встановлено, що між сторонами існували договірні взаємовідносини, що виникли з договору підряду, на виконання умов якого замовником відповідно до Додатку № 1 сплачено перший внесок в розмірі 136 500 гривень, що визнається відповідачем.
Після чого, ОСОБА_2 як Виконавець у відповідності до п. 5.1 Договору № 27/03 від 01.09.2020 року розпочав роботи, передбачені зазначеним Договором, що підтверджується:
- рахунком на оплату №323 від 04 вересня 2020 року згідно договору поставки блоків (усний) місце доставки - Санжейка на загальну суму 22 200 грн;
- накладною №12312 від 07.09.2020 про закупівлю товару на загальну суму 5990 грн;
- накладною б/н від 14.09.2020 року про закупівлю матеріалів на загальну суму 32 992 грн;
- накладною б/н від 15.09.2020 про закупівлю матеріалів на загальну суму 3100 грн.
Відповідно до п. 5.1 Договору № 27/03 від 01.09.2020 року роботи, передбачені дійсним Договором, повинні бути початі з моменту передплати Замовником, у відповідності з п. 2.2 Договору.
За таких обставин посилання позивача на порушення відповідачем п. 5.1 Договору, а також на частину 2 статті 849 ЦК України, згідно якої якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, як на підставу розірвання договору та стягнення передоплати, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями частин 2-4 статті 849, частини 2 статті 852, частиною 3 статті 858 Цивільного кодексу України.
Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:
- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина 1);
- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина 2);
- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3);
- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4).
Правовий аналіз частин 2-4 статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання. Одностороння відмова від договору допускається лише у випадках, якщо це прямо встановлено законом або договором. Якщо такого права немає, намір розірвати договір може бути реалізований тільки за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення домовленості - у судовому порядку.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що жоден з цих способів припинення договірних відносин не був реалізований належним чином.
Тобто, немає належної односторонньої відмови, адже хоча позивач у позові стверджує, що вона скористалася цим правом, її дії (вимога-претензія про припинення договору підряду та повернення авансу) не можуть вважатися односторонньою відмовою, яка автоматично припиняє договірні відносини. Апеляційний суд розрізняє підстави для відмови від договору. У разі, якщо підрядник порушує умови договору, що за словами позивача, мало місце у цій справі, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Сама ж відмова, що не підкріплена належними доказами її законності, не призводить до припинення договору.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 22.09.2020 року ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 направлено вимогу-претензію про припинення договору підряду та повернення авансу, згідно якої в порушення п. 5.2 Договору ОСОБА_2 не виконав будь-яких робіт. При укладанні договору 01.09.2020 року ОСОБА_2 вже не був ФОП, та незаконно заволодів коштами ОСОБА_1 . У зв'язку з чим позивачка, вимагала вважати договір № 27/03 від 01.09.2020 року припиненим та просила повернути сплачену за договором № 27/03 від 01.09.2020 року суму авансу в розмірі 136 500 гривень на її користь.
Відповідно до повідомлення про розірвання договору № 27/03 від 01.09.2020 року направленого ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 встановлено, що Виконавцем, відповідно до погодженого Додатку № 1 Договору було розпочато роботи та закуплено матеріали, що підтверджується видатковими накладними та актами виконаних робіт. Фактично були виконані роботи, які були заплановані на першому етапі. Проте Замовник, починаючи з 16.09.2020 року надсилає засобами електронного зв'язку йому на електронну пошту повідомлення з зовсім новим будівельним проектом, під який не погоджувався кошторис. На підставі вищезазначеного підрядник відмовляється від Договору у зв'язку з істотною зміною обставин та повідомив про розірвання договору № 27/03 від 01.09.2020 року.
Отже, обидні сторони договору мають намір розірвати договір № 27/03 від 01.09.2020 року, однак ними не досягнуто домовленості щодо підстав розірвання такого договору.
Згідно п. 4.1 Договору № 27/03 від 01.09.2020 року будь-які зміни і доповнення до цього договору набирають чинності тільки в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовому вигляді і підписані обома Сторонами і є частиною договору. Дострокове розірвання договору може мати місце за згодою сторін, або з підстав, передбачених законодавством, чинним на території України, з відшкодуванням понесених збитків.
Так, за частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Оскільки відповідачем виконано свої зобов'язання відповідно до п. 5.1 Договору № 27/03 від 01.09.2020 року, тобто роботи передбачені цим договором були розпочаті з моменту передплати позивачем коштів за 1 етап - першочерговий внесок у розмірі 136 500 гривень, а посилання позивача на порушення відповідачем умов договору спростовуються матеріалами справи, а також ураховуючи бажання сторін припинити договірні відносини за договором № 27/03 від 01.09.2020 року, колегія суддів вбачає підстави для розірвання договору № 27/03 від 01.09.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача у цій частині знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Тому рішення суду в частині відмови у розірванні договору не може залишатись без змін і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог про розірвання договору № 27/03 від 01.09.2020 року.
В частині рішення суду про відмову у стягненні передоплати, колегія суддів приходить до такого.
Відповідно до ч. 3 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Згідно ч.ч. 2-5 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Вказуючи на часткове виконання умов договору підряду № 27/03 від 01.09.2020 року, ОСОБА_2 у заяві про перегляд заочного рішення та у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що після підписання договору відповідач одразу приступив до придбання необхідних будівельних матеріалів та проведення робіт відповідно до першого етапу будівельних робіт. Під час проведення будівництва ОСОБА_1 щоденно перебувала на Об'єкті та слідкувала за перебігом будівельних робіт.
Разом з тим, відповідач зазначає, що в ході переговорів ОСОБА_1 поставила умову, що вона продовжить співпрацю по Договору, а саме сплатить кошти по другому етапі, тільки в тому випадку, якщо ОСОБА_2 за свої кошти проведе демонтаж точкового фундаменту та здійснить будівельні роботи з монтажу стрічкового фундаменту. Однак, коли ОСОБА_2 прибув на адресу будівельного Об'єкту, ОСОБА_1 відмовилася пропускати ОСОБА_2 та будівельників на Об'єкт. На Об'єкті вже працювала інша бригада будівельників, яка використовувала в своїй роботі поставлені ОСОБА_2 будівельні матеріали.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У повідомлені про розірвання договору № 27/03 від 01.09.2020 року направленого ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 зазначено, що підрядником були здійснені дії матеріально-технічного забезпечення будівництва, а саме: купівля бетонних блоків на суму 14 400 грн; купівля щебню, піску та послуги з транспортування на суму 2500 грн; купівля цинкових листів та їх транспортування на суму 8000 грн; купівля металу та послуги на їх транспортування на суму 32 992 грн; погашення вартості палива на 3000 грн; допоміжні прилади на суму 3000 грн.
Так на підтвердження придбання будівельних матеріалів відповідно до першого етапу будівельних робіт відповідачем додано: рахунок на оплату №323 від 04 вересня 2020 року згідно договору поставки блоків (усний) місце доставки - Санжейка на загальну суму 22 200 грн; накладну №12312 від 07.09.2020 року про закупівлю товару на загальну суму 5990 грн; накладну б/н від 14.09.2020 року про закупівлю матеріалів на загальну суму 32 992 грн; накладну б/н від 15.09.2020 року про закупівлю матеріалів на загальну суму 3100 грн та фотокопії придбаних матеріалів.
Крім того, 24 вересня 2020 року відповідач повернув позивачу поштовим переказом частину передоплати у розмірі 30 000 гривень, яка були нею отримані, що підтверджується фіскальним чеком від 24.09.2020 та заявою про приймання переказу від ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 .
Отже, відповідачем належними та допустимими доказами, у відповідності до вимог статей 77-81 ЦПК України, підтверджено, що на отриманий першочерговий внесок у розмірі 136 500 гривень ОСОБА_2 придбані будівельні матеріали для здійснення першого етапу будівельних робіт передбачених Додатком № ! до Договору № 27/03 від 01.09.2020 року, які були перевезені останнім на Об'єкт будівництва, а залишок суми авансового платежу було повернуто позивачу поштовим переказом.
Однак, звертаючись до суду з позовом про стягнення передоплати ОСОБА_1 не ставилося питання про повернення відповідачу поставлених будівельних матеріалів, що залишилися на Об'єкті будівництва та були використанні у здійсненні зборки модульного будинку.
За встановлених обставин, колегія суддів виснує про відсутність підстав для повернення позивачу передоплати у розмірі 136 500 гривень, у зв'язку з розірванням договору.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині заявлених позовних вимог зводяться до власного тлумачення діючого законодавства, незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів та застосування вимог Закону.
З урахуванням наведеного, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції в цій частині дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення передоплати за договором № 27/03 від 01.09.2020 року.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у розірванні договору скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про розірвання договору № 27/03, що укладений 01.09.2020 року. В іншій частині рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року в частині відмови у розірванні договору - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Розірвати договір № 27/03, що укладений 01.09.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на здійснення зборки модульного будинку.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 02.12.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова