Справа № 947/31099/25
Провадження № 3/947/4176/25
03.12.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколами серії ЕПР1 №411645 від 04.08.2025 складений інспектором УПП в Одеській області ДПП лейтенантом поліції Мельніковою К.І. щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 03.08.2025 року, близько 23:58, по вул.Академіка Корольова в м.Одесі, керував транспортним засобом - електросамокат, без державного знаку, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п.2.9.а «Правил дорожнього руху України». Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за згодою особи за допомогою приладу Drager Alcotest 7510, прилад ARLM-0414. Результат огляду становить 0,69 проміле, що відповідає стану алкогольного сп'яніння.
Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.1 ст.130 КпАП України.
ОСОБА_1 , приймаючи участь в судовому засіданні, своєї вини не визнав, надав письмові заперечення та заявив клопотання про закриття провадження по справі за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Своє клопотання ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відеозаписом обставин події працівниками поліції не задокументовано, що саме він, ОСОБА_1 , 03.08.2025 року керував транспортним засобом - електросамокатом jet, о 23:58 год. по вулиці Академіка Корольова м.Одеси; не зафіксовано, які пункти правил дорожнього руху ним були порушені, які стали законною підставою для зупинки вказаного транспортного засобу; не названі ознаки алкогольного сп'яніння, на підставі яких поліцейський на законних підставах міг би запропонувати пройти тест на місці або у медичному закладі.
Зокрема, відеозапис розпочинається з 23:59 год., коли він, ОСОБА_1 , стоїть і спілкуюся з працівниками поліції, тобто факт керування транспортним засобом не зафіксовано.
До того ж, іншою боді-камерою за №473728 другого поліцейського, зафіксовані беззаперечні, фактичні обставини того, що коли він, ОСОБА_1 , о 00:05 год. вказав поліцейському «що транспортним засобом керувала дівчина», то поліцейський і сам визнав даний факт, оскільки він вказав, дослівно «я до Вас підійшов, то Ви тримали за кермо». Тобто, фактичними та беззаперечними обставинами є те, що поліцейським взагалі не було зафіксовано, обставин руху відповідного електросамокату та відповідного і зупинки такого.
Верховний Суд у справі № 216/5226/16-а в постанові від 18.07.2019 року вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.04.2018 року у справі з єдиним унікальним №338/1/17 (адміністративне провадження №К/9901/15804/18).
Поліцейським не було виявлено у нього та відповідно і не було повідомлено йому про наявність хоча б однієї із ознак алкогольного сп'яніння. При цьому і не було роз'яснено його права.
Крім того, після проходження вимірювання газоаналізатором Драгер, поліцейський показники приладу не показав на бодікамеру і результати вимірювання на відеозапису відсутні.
Також, йому, ОСОБА_1 , поліцейським не було запропоновано пройти огляд у найближчому медичному закладі, а перед тим - не запитано, чи погоджується він, ОСОБА_1 , із результатами вимірювання.
Він, ОСОБА_1 неодноразово вказував поліцейському, що транспортним засобом керувала дівчина, а він йшов попереду.
Вищенаведені грубі порушення допущені поліцейськими Управління патрульної поліції в Одеській області під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, на думку водія, тягне за собою недопустимість основного доказу - протоколу про адміністративне правопорушення та решти доказів.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від «14» лютого 2008, «Берктай проти Туреччини» від «08» лютого 2001, «Леванте проти Латвії» від «07» листопада 2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 просить закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 за подіями від 03.08.2025 о 23.58 год., які описані в протоколі про адміністративне правопорушення, складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, оскільки належних і допустимих доказів його вини не надано.
Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 ст.130 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.
Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Судом були досліджені наявні в матеріалах справи CD-диск з відеозаписами певних подій та інші докази, долучені працівниками поліції до протоколу, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч.1 ст.130 КпАП України відносно ОСОБА_1 .
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативними відеореєстраторами.
З відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що відеофіксація розпочинається з моменту, коли відбувається спілкування поліцейського з ОСОБА_1 .
Разом з тим, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його зупинки на відеозаписах відсутні. Також на відеозаписах відсутні наведення поліцейським водієві причин зупинки транспортного засобу. Лише через тривале спілкування, зі змісту розмови стає зрозумілим, що поліцейський зупинив ОСОБА_1 і дівчину, що була поряд з ним, для перевірки документів.
Далі з відеозаписів вбачається, що працівники поліції наполегливо пропонують ОСОБА_1 пройти на місці дослідження на стан алкогольного сп'яніння, на що ОСОБА_1 , не заперечуючи того, що він вживав алкогольні напої, погоджується. При цьому поліцейські не називають ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, які у того виявляються, але пропонують пройти тест. ОСОБА_1 постійно стверджує поліцейським, що не керував транспортним засобом. До речі, поліцейський погоджується з цим.
Після цього починається процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.130 ч.1 КпАП України.
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Диспозиція ч.1 ст.130 КпАП України є банкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.
Суддя не вправі вийти за межі визначені протоколом про адміністративне правопорушення та самостійно змінити як виклад фактичних обставин правопорушення, так і його юридичну кваліфікацію.
Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у правах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам слід ураховувати, що відповідальність за ст.130 КпАП України несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Для притягнення до відповідальності за ст.130 КпАП України не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом; оскільки ставиться під сумнів законність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу; щодо причин зупинки транспортного засобу; не роз'яснення водієві причин зупинки; не повідомлення ознак алкогольного сп'яніння, які виявлені у водія; та наявні інші процедурні порушення з боку поліцейських, то на підставі правової доктрини «отруєного дерева» протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №411645 від 04.08.2025 та наступні здобуті докази, у т.ч. результати дослідження на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (приладу Drager Alcotest 7510, прилад ARLM-0414), визнаються недопустимими доказами.
Довідки старшого інспектора з ОД ВАП УПП в Одеській області про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія та відсутності у нього адміністративних стягнень за ст.130 КпАП України, несуть інформаційних характер та приймаються судом до уваги, але ці документи не свідчать про вчинення водієм адміністративного правопорушення.
Застосування належної правової процедури у провадженні - це встановлені процесуальним законодавством способи реалізації норм процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності. Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права на справедливий суд.
Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов'язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя
Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.
Суддя Борщов І. О.