Номер провадження: 22-ц/813/2914/25
Справа № 498/1178/24
Головуючий у першій інстанції Чернецька Н. С.
Доповідач Лозко Ю. П.
07.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року
у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Великозименівська сільська рада про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаною вище заявою, у якій просив встановити, що державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 4921 від 12.02.2003 року на земельну ділянку площею 9,87 га, яка розташована на території Великозименівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, кадастровий номер 5121680300:01:002:0433, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий ОСОБА_1 на підставі розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області № 365 від 18.10.2002 року (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 163), належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 12.09.2006 року Великомихайлівським РВ ГУМВС України в Одеській області.
Вимоги заяви обґрунтовані такими обставинами.
Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 виданого 12.09.2006 року Великомихайлівським РВ ГУМВС України в Одеській області, прізвище, ім'я, по-батькові заявника зазначено як « ОСОБА_1 ».
Проте у Державному акті на право приватної власності на землю серії Р1 № 492561 від 12.02.2003 року, допущена помилка при написанні повного імені заявника (зокрема його прізвище помилково зазначено « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_4 »), усунути яку неможливо, тому є підстави для встановлення факту, що має юридичне значення.
Так, державним актом на право приватної власності на землю від 12.02.2003 року за № 163 виданим на підставі розпорядження районної державної адміністрації Великомихайлівського району Одеської області № 365 від 18.10.2002 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 9,87 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Великозименівської сільської ради. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На адвокатський запит представника заявника, Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області надано копію вказаного вище розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області № 365 від 18.10.2022 року «Про передачу в натурі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю громадянам власникам сертифікатів» яким, розглянувши технічну документацію при передачі в натурі земельних часток (паїв) в натурі із земель колективної власності КСП ім.Котовського громадянам, власникам сертифікатів на території Великозименівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області розроблену приватним підприємством виробничо-комерційно фірма «Стелхен», керуючись указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» № 1529/99 від 03.12.1999 року, ст. ст. 22,25,90,118, розділ Х п.12 Земельного Кодексу України, ст.22 Закону України «про місцеві державні адміністрації», зокрема, затверджено проект організації території земельних часток (паїв) на землях колективної власності КСП ім.Котовського на території Великозименівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, передано громадянам, визначеним у додатку №1, в натурі земельні ділянки….,видано вказаним громадянам державні акти на право приватної власності на земельні ділянки та зареєстровано такі у встановленому законом порядку.
Згідно архівного витягу з додатку 1 до копії розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області № 365 від 18.10.2002 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 9,87 га.
За змістом акту про передачу та прийом земельної частки (паю) в натурі від 01.11.2002 року Великозименівський сільський голова Шеремета П.М. в присутності начальника Великомихайлівського районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_5 , суміжних власників землі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за участю представника приватного підприємства виробничо -комерційної фірми «Стелхен» ОСОБА_8 передав земельну ділянку в натурі власнику сертифіката на земельну частку (пай) ОСОБА_1 в розмірі 9,87 га, з таким складом сільськогосподарських угідь - рілля 9,87 га.
На цей час земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі так само з помилкою. Зокрема, з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ -510409082201 від 22.02.201 року наданого на запит ОСОБА_1 , убачається, що у розділі « відомості про право власності « також невірно зазначено прізвище заявника « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_4 ».
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні вказаної вище заяви.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву, посилаючись на те, що висновок суду про відмову в задоволенні вимог заяви з підстав наведених в оскаржуваному рішенні є помилковим. Зазначення судом щодо необхідності його звернення до відповідного органу, яким видавався вказаний Державний акт на право приватної власності на землю, із заявою про внесення до нього змін не ґрунтується на приписах чинного законодавства, оскільки, чинне законодавство не передбачає можливості внесення змін до Державного акта на право приватної власності на землю.
06 жовтня 2025 року представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Слободяник Н.С. звернулась до суду із заявою про розгляд апеляційної скарги без участі сторони заявника.
Заінтересована особа, Великозименівська сільська рада, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, у судове засідання не з'явилась, заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавала, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не у повній мірі відповідає вказаним вимогам, виходячи з такого.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд виходив з того, що у порушення вимог ст. 318 ЦПК, заявник не надав суду доказів того, що він взагалі звертався до відповідного органу, яким видавався вказаний заявник Державний акт на право приватної власності на землю з заявою про внесення змін до державного акту.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_1 , водночас зауважує про таке.
Частиною першою статті 293 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу).
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою їх є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" N 5 від 31.03.95 встановлено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) вказано, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила і Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсно, пунктами 4.4, 4.5, 4.6. Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.06.2009 року N 325 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2009 року за N 735/16751, передбачалось, що у разі виявлення у виданому державному акті орфографічних або технічних помилок землевласником (землекористувачем) такий землевласник (землекористувач) звертається до відповідного територіального органу Держкомзему із заявою (клопотанням) про видачу нового державного акта, який видається протягом 15 робочих днів з дати надходження вищезазначених документів до територіального органу Держкомзему, а державний акт, у якому було допущено помилку, повертається до відповідного територіального органу Держкомзему і вважається зіпсованим.
Проте, вказана Інструкція втратила свою чинність на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства N 537 від 09.09.2013 року, а з 01 січня 2013 року, у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613) державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються.
Отже, з 2013 року національне законодавство не передбачає можливості для виправлення допущені помилки у державному акті на землю у позасудовому порядку.
За обставинами цієї справи, заявник позбавлений можливості розпорядитися належним йому майном та для реалізації законних прав та інтересів йому необхідно встановити, що правовстановлюючий документ, а саме: Державний на право приватної власності на землю серії Р1 № 492561 від 12.02.2003 року належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий 12.09.2006 року Великомихайлівським РВ ГУМВС України в Одеській області.
Встановлення факту належності правовстановлюючого документу має для Заявника юридичне значення, задля реалізації свого права щодо користування та розпорядження своєю земельною ділянкою.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 77 ЦПК України).
Предметом розгляду цієї справи є встановлення факту належності особі в зв'язку з різним написанням прізвища заявника в Акті на право приватної власності на землю від 12.02.2003 року за № 163 та його паспорті.
Так, з вказаного вище Акту убачається, що земельна ділянка площею 9,87 га в межах згідно з планом, розташована на території Великозименівської сільської ради, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у приватну власність в розмірі 9,87 га, з таким складом сільськогосподарських угідь - рілля 9,87 га.
При цьому, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 посилається на те, що вказаний вище правовстановлюючий документ належить, йому, однак, під час складання відповідного Акту при написанні повного імені особи, якій передається земельна ділянка помилково зазначено « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_4 ».
На підтвердження обставин, зазначених у заяві ОСОБА_1 надав суду у копіях:
паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 виданого 12.09.2006 року Великомихайлівським РВ ГУМВС України в Одеській області;
розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області № 365 від 18.10.2022 року «Про передачу в натурі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю громадянам власникам сертифікатів»;
додаток 1 до копії розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області № 365 від 18.10.2002 року;
акт про передачу та прийом земельної частки (паю) в натурі від 01.11.2002 року та додаток до нього.
Дослідивши надані заявником докази, на підтвердження підстав його заяви, колегія судів зауважує, що із жодного зазначеного вище документу неможливо установити, що саме ОСОБА_1 звертався до відповідного органу, з приводу передачі йому земельної ділянки площею 9,87 га, розташованої на території Великозименівської сільської ради, і така у подальшому була передана саме йому, а у вказаному Акті на право приватної власності на землю від 12.02.2003 року за № 163, помилково зазначено його прізвище, як особи, якій такий видано.
Так, у додатку 1 до розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області № 365 від 18.10.2002 року, акті про передачу та прийом земельної частки (паю) в натурі від 01.11.2002 року та додатку до нього громадянином, якому передано в натурі земельну ділянку в розмірі 9,87 га (зі складом сільськогосподарських угідь - рілля 9,87 га), зазначено ОСОБА_1 .
Водночас, заявником не надано суду доказів, що зазначення у вказаному вище Акті №163 від 12 лютого 2003 року, прізвища « ОСОБА_3 » є помилковим.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , водночас зауважує про залишення судом поза увагою наведеного вище, що має суттєве значення для правильного вирішення заяви по суті.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Інші доводи апеляційної скарги за своєю суттю є обґрунтуванням вимог заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду потрібно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2024 року змінити виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова