Запорізької області
22.08.07 Справа № 20/364/07
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом Державного підприємства “Вугілля України», м. Київ
До Відкритого акціонерного товариства “Дніпроенерго», м. Запоріжжя
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство “Луганськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу “Луганськвуглепостачання», м. Луганськ
про спонукання до підписання акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 4746 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№193,210,212,215 і акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 3448 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№48,49,50,56
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача - Міщенко В.М. (довіреність №16-05/1-П від 16.05.2006р.);
Від відповідача - Дригайло Т.В. (довіреність №10/9210-109 від 29.12.2006р.);
Глущенко О.П.(довіреність №10/3011 -137 від 16.08.2007р.);
Від третьої особи -Зоріна О.М. (довіреність №03/5-5 від 25.12.2006р.);
Заявлений позов про спонукання ВАТ “Дніпроенерго» до підписання з ДП “Вугілля України» акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 4746 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№193,210,212,215, та акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 3448 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№48,49,50,56.
Ухвалою господарського суду від 20.07.2007р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/364/06, судове засідання призначено на 22.08.2007р.
22.08.2007р. справу розглянуто, за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримав позовні вимоги, які мотивовані наступним. Відповідно до п.2.7 укладеного між сторонами 28.01.2004р.договору поставки №2-02/1-П датою поставки вугілля є дата підписання акту приймання-передачі, після чого, згідно з п.5.14 договору, право власності на вугілля від ДП “Вугілля України» переходить до ВАТ “Дніпроенерго». У даний час між позивачем та відповідачем, через хибне трактування останнім умов договору, склалася ситуація, коли на Криворізькій ТЕС ВАТ “Дніпроенерго» знаходиться вугілля, відвантажене позивачем: - у липні 2005р. за посвідченнями якості №№193, 210, 211, 212, 215, загальним обсягом 4 746 тонн; - у лютому 2006р. за посвідченнями якості №№48, 49, 50, 56, загальним обсягом 3 448 тонн. Актів приймання-передачі вищевказаного вугілля не складалось через відсутність актів звіряння по кількості та якості. Акт звіряння по кількості та якості поставленого вугілля не підписаний відповідачем і позивачем через відсутність згоди щодо його якості. По прибуттю вугілля за посвідченнями якості №№193, 210, 211, 212, 215 до Криворізької ТЕС (вантажоотримувач), остання вивантажила його з вагонів, не направивши позивачеві телеграми з викликом вантажовідправника даного вугілля (третю особу) для проведення його спільного опробування. Прийняття і вивантаження вугілля із вагонів підтверджується даними, що зазначені у відомостях плати за користування вагонами, складеними станцією Зелене Поле Придніпровської залізниці. Всупереч вимог п.п.5.1,5.7 договору, п.16 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного вжитку за якістю» (надалі -Інструкція П-7) Криворізька ТЕС виклик на прибуття представників позивача не направляла. Дані дії вантажоотримувача призвели до того, що представники позивача були позбавлені можливості спільно відібрати проби або переконатися, що вивантажене з вагонів вугілля є саме тим вугіллям, яке відвантажувалось ними до Криворізької ТЕС, оскільки ідентифікувати його можливо лише коли воно знаходиться у вагонах. На претензію позивача відповідач відмовив у виконанні вимог. При цьому зазначає, що Криворізька ТЕС виклики представнику постачальника не направляла і не зважаючи на те, що у цей час представники постачальника безперервно з 25 по 30 липня 2005р. знаходились на ТЕС, що підтверджується посвідченнями про відрядження, однак вони не були залучені при вивантаженні вугілля із вагонів. Дані дії вантажоотримувача призвели до того, що представники ДП “Вугілля України» відмовилися приймати до розрахунку дане вугілля за якісними показниками, отриманими Криворізькою ТЕС у такий спосіб, оскільки, відповідно до ст.525 ЦК України, ст.193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, тобто одноособове визначення якості вугілля є порушенням вимог здійснення господарської діяльності. Згідно з ст.202 ЦК України такі дії Криворізької ТЕС є одностороннім правочином, який спрямований на зміну цивільних прав ДП “Вугілля України», що в кінцевому рахунку призводить до недоотримання ним прибутку. 2) По прибуттю вугілля за посвідченнями якості №№ 48, 49, 50 та 56 до Криворізької ТЕС, остання також в одноособовому прядку встановила якість вугілля, що є порушенням п.5.7 договору та п.16 Інструкції П-7. Зокрема, приймання вугілля за посвідченням якості №49 загальним обсягом 411 т відбулося без виклику представника вантажовідправника; приймання вугілля за посвідченнями якості №№56,48,50 відбувалося тоді, коли телеграма з викликом представників була направлена з запізненням. Керуючись ст.202 ЦК України, п.п.5.1,5.7 договору, п.16 Інструкції П-7, позивач просить спонукати ВАТ “Дніпроенерго» до підписання з ДП “Вугілля України» акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 4746 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№193,210,212,215, і акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 3448 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№48,49,50,56.
Відповідач позов не визнав у повному обсязі, вважає позовні вимоги неправомірними та безпідставними на наступних підставах. При прийманні отриманої за договором №2-02Н-П-264-А-ДПО/24 продукції у липні 2005р. та лютому 2006р. Криворізькою ТЕС ВАТ “Дніпроенерго» встановлено, що якість вугілля не відповідає умовам договору, а саме: якісні показники перевищують договірні за показниками якості. Відповідно до п.п.3.2,5.6 договору фактична якість поставленого вугілля визначається за результатами хіманалізів атестованої лабораторії ТЕС покупця, тобто в цій частині сторони погодились, що лабораторія Криворізької ТЕС є компетентним органом, який встановлює фактичну якість поставленого вугілля. Приймання партій вугілля здійснювалась відповідачем відповідно до умов п.п.3.2-2.3; 5.6,5.7 договору та Інструкції П-7. Відповідачем були направлені телеграми на адресу постачальника, на які не було отримано жодної відповіді, оформлені сертифікати відбору проб та випробувань, на підставі яких проведений перерахунок вартості вугілля з врахуванням його якості. Відповідач скористався правом, встановленим у п.5.9 договору, фактична якість визначається засобами покупця. Право перевірки якості вугілля, передбаченого даною нормою, з боку постачальника реалізовано не було. Зазначені позивачем пункти договору та інструкції передбачають умови приймання вугілля за якістю та не вказують на відповідні обов'язки відповідача -згідно предмету позовних вимог. Крім того, відповідач звертає увагу, що ним вже були підписані акти звіряння по кількості та якості поставленого вугілля №75, №№193,210,211,212,215,48,49,50,56, що встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 06.09.2006р. по справі №20/207/06. ВАТ “Дніпроенерго» вважає, що з наведених у позовній заяві підстав позивачем не доведено факту порушення відповідачем зобов'язань за договором. Крім того, посилаючись на ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст.14,16,610 ЦК України, ст.ст.6,20,42 ГК України, ст.12, п.1 ст.80 ГПК України, відповідач вважає, що чинним законодавством не передбачено способів захисту прав та інтересів шляхом зобов'язання сторони за договором поставки до оформлення, підписання, зокрема, актів звіряння по кількості та якості. Тому, на думку відповідача, провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ст.80 ГПК України. Одночасно відповідач просить відмовити у позові.
Третя особа - Державне підприємство “Луганськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу “Луганськвуглепостачання» у своєму поясненні підтримала позовні вимоги у повному обсязі, зазначивши, що у липні 2005р. приймання поставленої вугільної продукції на ТЕС було здійснено в односторонньому порядку, в порушення умов договору (п.5.1) і Інструкції П-7 (п.16). 26.07.2005р. представники вантажовідправника знаходились на ТЕС, але не змогли провести спільний відбір проб і хімічний аналіз, так як вагони були розвантажені. Телеграми на виклик не направлялись. У лютому 2006р. була здійснена поставка вугілля згідно з посвідченнями якості №48,49,50,56 в кількості 3448 т. Криворізькою ТЕС при прийманні продукції були порушені умови вказаного договору (п.5.1) та Інструкції П-7 (п.п.16-19). По посвідченням якості №48 і №50 телеграми про виклик представника були направлені після розвантаження вагонів, а по посвідченням якості №49 і №56 телеграми не надходили.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд
У червні 2006р. державним підприємством “Вугілля України» (позивач) було пред'явлено позов до Відкритого акціонерного товариства “Дніпроенерго» (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: державне підприємство “Луганськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу “Луганськвуглепостачання» про спонукання до підписання Акту приймання-передачі вугільної продукції у обсязі 4746 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях якості №№193,210,211,212,215, та Акту приймання -передачі вугільної продукції у обсязі 3448т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях якості №№48,49,50 та 56. За даною позовної заявою господарським судом було порушено провадження у справі №20/207/06.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.09.2006р. у справі №20/207/06 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення набрало законної сили. Судом встановлено наступне.
28.01.2004р. між Відкритим акціонерним товариством “Дніпроенерго» (покупець, відповідач) та Державним підприємством “Вугілля України» (постачальник, позивач) укладено договір поставки №2-02/1-П, згідно з яким постачальник на умовах передбачених даним договором зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити вугілля енергетичне українського походження. Кількість, марки, базові характеристики якості вугілля, яке буде поставлятися за договором та видобувник вугілля наводяться у додатках до договору (п.п.1.1, 1.2).
Відповідно до п.2.3 договору у підтвердження постачання постачальник повинний надати ТЕС одночасно з прибуттям кожної партії вугілля залізничну накладну, рахунок-фактуру і данні хіманалізів, згідно посвідчення якості. Останні надаються постачальником шляхом електронного зв'язку.
Датою поставки вугілля є дата підписання акту приймання-передачі (п.2.7).
Згідно з п.п.3.2,3.4 договору фактична ціна поставленого вугілля для проведення розрахунків визначається виходячи з базової ціни вугілля, погодженої згідно з п.3.1 договору, із застосуванням знижок/надбавок залежно від відхилень фактичних значень золи та вологи, визначених в лабораторії ТЕС покупця -вантажоотримувача, та вказаних в акті прийому-передачі, від базових. Вартість вугілля, поставленого у звітному періоді визначається виходячи з фактичної ціни 1 тонни вугілля, визначеної відповідно до п.3.2,3.3 договору, фактичної кількості поставленого вугілля та фактичної вартості послуг по його перевезенню, і вказується в акті прийняття -передачі та рахунку для оплати вугілля.
У розділі 4 договору встановлені права і зобов'язання сторін, зокрема: постачальник зобов'язаний: п.4.3) скласти, підписати з свого боку і передати не пізніше 5-го числа місяця, слідуючого за звітним, покупцю для підписання акт приймання-передачі вугілля та розрахунок знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля на підставі підсумкового акта звіряння по кількості та якості поставленої партії вугілля; покупець зобов'язаний: п.4.7) забезпечити дозвіл на присутність у вантажоотримувача уповноваженого представника постачальника для погодження питань, пов'язаних з прийманням вугілля по кількості та якості та підписання акта звіряння по кількості та якості поставленого вугілля згідно з п.4.8 договору. Проводити оперативне звіряння по кількості та якості на кожну партію поставленого вугілля шляхом факсимільного або електронного зв'язку; п.4.8) до 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки вугілля, провести підсумкове звіряння поставленого вугілля на останню дату звітного місяця та підписати з постачальником акт звіряння по кількості та якості, та передати його постачальнику по факсимільному зв'язку; п.4.11) підписати та передати постачальнику акт приймання -передачі вугілля та розрахунок знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля не пізніше 2-х робочих днів з дати отримання його від постачальника.
Сторони домовились, що приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкції держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65р. №П-6 та від 25.04.66р. №П-7, положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88р. №888, ДСТУ 4096-2002.(п.5.1).
Відповідно до п.5.7 договору у разі надходження вугілля з якісними показниками, що перевищують договірні, а також виявлення нестачі одержаного вугілля -викликається (телеграмою, факсограмою) представник постачальника у термін не пізніше 24 години після виявлення вугілля невідповідної якості та кількості. При неприбутті останнього в 3-х денний термін, якість вугілля визначається за результатами хіманалізів атестованої лабораторії ТЕС постачальника.
У подальшому до договору поставки укладались додаткові угоди.
На виконання умов договору позивачем поставлено, зокрема, у липні 2005р. вугілля загальним обсягом 4746 тонн, у лютому 2006р. -загальним обсягом 3448 тонн. При цьому постачальником до даних партій вугілля були додані посвідчення якості №№193,210,211,212,215 (липень 2005р.) та №№ 48,49,50,56 (лютий 2006р.).
Правовідносини сторін урегульовано договором поставки №2-02/1-П від 28.01.2004р., яким передбачені взаємні зобов'язання сторін (розділ 4). Згідно з ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Із умов договору та матеріалів справи слідує, що передбачено складання актів декількох видів, зокрема: акт приймання -передачі та акт звіряння по кількості та якості поставленої партії вугілля.
Так, згідно з п.4.8 зазначеного договору покупець зобов'язаний до 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки вугілля провести підсумкове звіряння поставленого вугілля на останню дату звітного місяця та підписати з постачальником акт звіряння по кількості та якості та передати його постачальнику по факсимільному зв'язку.
Судом встановлено, що складанню акту приймання-передачі повинно передувати складання акту звіряння по кількості та якості. Договором не передбачений обов'язок складання акту звіряння конкретно позивача чи відповідача. Однак, на підставі практики, що склалася між сторонами, такий акт звіряння по кількості та якості поставленої продукції складає покупець (відповідач) і надає постачальнику. Зазначене не суперечить пунктам 4.7 -4.8 договору, так як вбачається, що оскільки передбачений обов'язок покупця проводити оперативне звіряння по кількості, якості на кожну партію поставленого вугілля шляхом факсимільного або електронного зв'язку, забезпечити дозвіл на присутність у вантажоотримувача уповноваженого представника постачальника для погодження питань, пов'язаних з прийманням вугілля по кількості, якості та підписання акта звіряння по кількості та якості поставленого вугілля, то саме покупець, який отримує безпосередньо продукцію, повинен скласти акт звіряння.
Під час розгляду справи №20/207/07 сторонами надані акти звіряння по кількості та якості поставленого вугілля №№75, 88, 88-1, 43, в яких вказані, зокрема, посвідчення якості №№ 193,210, 211, 212, 215, 48, 49, 50 та 56. Зазначені акти підписані відповідачем -ВАТ “Дніпроенерго». Позивачем підписаний лише акт звіряння № 75 (без зауважень). Всі інші перелічені акти звіряння не підписані позивачем. У подальшому листом №15-273 від 28.07.2005р. представник постачальника просив визнати недійсним підписаний акт №75, так як у момент підписання не були відомі факти невиконання умов договору і Інструкції П-7.
Приписами ст.35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ч.1 ст.13, ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Із змісту статей 15,16 ЦК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Позивач просить спонукати ВАТ “Дніпроенерго»» до підписання з ДП “Вугілля України» акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 4746 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№193,210,212,215, і акту звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції у обсязі 3448 т за показниками якості, зазначеними у посвідченнях №№48,49,50,56, на підставі ст.202 ЦК України, п.16 Інструкції П-7, пунктів 5.1,5.7 договору поставки №2-02/1-П від 28.01.2004р.
Відповідно до приписів п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з даним позовом.
Суд вважає, що враховуючи предмет позовних вимог, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своїх вимог, а саме порушення його прав відповідачем, які підлягають захисту шляхом спонукання відповідача до підписання актів звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції, зазначеними у посвідченнях №№193,210,212,215,48,49,50,56.
Статтями 11,509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підстави виникнення господарських зобов'язань встановлені також ст.174 ГК України.
Згідно з ст.ст.525, 526 цього Кодексу зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містить ст.193 ГК України.
Із змісту позовних вимог та наведених позивачем в обгрунтування цих вимог підстав, пояснень представників у судовому засіданні вбачається, що позивач вважає, що відповідач не виконав зобов'язання, встановлене в п.п.5.1,5.7 договору поставки №2-02/1-П від 28.01.2004р., п.16 Інструкції П-7, тобто саме на підставі зазначених пунктів договору та Інструкції виникли зобов'язання відповідача підписати акти звіряння вугільної продукції за показниками якості, зазначеними у посвідченнях якості постачальника.
Пунктом 5.1 договору, на який посилається позивач, передбачено, зокрема, що приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкції держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65р. №П-6 та від 25.04.66р. №П-7. Відповідно до п.5.7 договору у разі надходження вугілля з якісними показниками, що перевищують договірні, а також виявлення нестачі одержаного вугілля -викликається (телеграмою, факсограмою) представник постачальника у термін не пізніше 24 години після виявлення вугілля невідповідної якості та кількості. При неприбутті останнього в 3-х денний термін, якість вугілля визначається за результатами хіманалізів атестованої лабораторії ТЕС постачальника.
Таким чином, зазначені позивачем пункти договору встановлюють порядок прийняття продукції, однак не передбачають обов'язок відповідача підписати акти звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції. Пункти договору, якими передбачено складання актів звіряння (зокрема, п.п.4.7, 4.8) взагалі не вказані позивачем як підстава позову. Інші норми права, у тому числі ст.202 ЦК України, п.16 Інструкції П-7, посилання на надані письмові докази судом до уваги не приймаються, враховуючи предмет та підстави позову.
Вирішуючи спір, суд також звертає увагу, що рішення суду у разі задоволення позову повинно бути реально виконано. Між тим, самих актів, які позивач просить спонукати відповідача підписати, позивач суду не надав, зміст цих актів суд не має можливості оцінити, і, відповідно, сам позивач їх не підписав. Між тим, при розгляді справи №20/207/06 господарським судом було встановлено, що відповідач склав і підписав акти звіряння зі своїми показниками. Тобто, суд вважає, що позивач не був позбавлений можливості, зокрема, скласти акти звіряння щодо цієї поставки з показниками, які він вважає повинні бути зазначені (посвідчення якості), підписати зі своєї сторони, направити відповідачу, і у разі відмови від підписання при наявності достатніх підстав звертатися до суду з вимогою щодо спонукання відповідача вчинити певні дії.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позовних вимог відмовляється.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Л.П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 14.09. 2007р.