Справа № 467/1170/25
2/467/427/25
(заочне)
03.12.2025 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Явіци І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Рожкової Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Вимоги позивача та обставини, що зумовили звернення із ними до суду
Мотивуючи свій позов, позивач через свого представника вказав, що 09 жовтня 2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит № 8635387, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. шляхом переказу на картковий рахунок на умовах, визначених договором, і зобов'язався повернути їх, сплатити комісію і проценти у терміни, що було обумовлені сторонами договору.
Проте, відповідач умови укладеного ним кредитного договору не виконував належним чином, не вносив платежів на повернення кредиту та сплати процентів за користуванням ним у строки, що визначені умовами договору, внаслідок чого у нього виникала заборгованість у розмірі 21600,00 грн., із яких: 5000,00 грн. - це заборгованість за тілом кредиту; 13500,00 грн. - заборгованість за процентами; 600,00 грн. - заборгованість за комісією та 2500,00 грн. - заборгованість за штрафом.
Позивач вказав, що відповідач уклав кредитний договір із ТОВ «Мілоан», проте, останній відступив йому права вимоги за ним на підставі Договору про відступлення прав вимоги №47 _МЛ від 20 лютого 2022 року.
За таких обставин, позивач через свого представника просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за електронним кредитним договором № 8635387 від 09 жовтня 2019 року у загальному розмірі 21600,00 грн. разом із судовим збором у розмірі 2422,40 грн. та витратами на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Процесуальні дії суду у справі
Спрощене провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою від 26 серпня 2025 року, якою, окрім того, що судом було встановлено строк для подання сторонами заяв по суті справи, ще й задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, які були направлені до суду особою, у якої вони витребовувались, і наразі долучені до матеріалів справи.
Позиція сторін і їх процесуальна поведінка у межах цього провадження, а так само і прийняте судом рішення про порядок розгляду справи
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про його дату, час і місце повідомлявся належно кожного разу, причин неявки не вказав, але направив заяву, якою просив розглядати справу за його відсутності і паралельно висловив позицію щодо підтримання заявлених позивачем вимог у повному обсязі.
Крім цього, представник позивача вказав на відсутність зі сторони позивача заперечень щодо заочного порядку розгляду справи за наявності для того визначених законом передумов.
Відповідач же, в судове засідання також не прибув, про причини неявки не повідомляв, однак, копію ухвали про відкриття провадження отримав, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
В подальшому відповідач повторно викликався в судове засідання шляхом направлення судової повістки за адресою його зареєстрованого місця проживання та публікації оголошення про це судове засідання на офіційній сторінці суду в мережі Інтернет, проте, до суду не прибув, відзив на позов не подав, ніяких заяви чи то клопотань не направляв і причин цього не повідомляв.
Тому в силу п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач є двічі належно повідомленим про це судове провадження і про судові засідання, що відбулись у його межах.
З цим, суд вважає відповідача таким, що двічі належно повідомлений про це судове провадження і водночас не має можливості встановити поважність причин його неявки у зв'язку з відсутністю у нього відповідної інформації.
Тому в силу ч. 4 ст. 223 ЦПК України вирішує справу на підставі наявних у ній даних і доказів з постановленням заочного рішення з урахуванням процесуальних норм Глави 11 ЦПК України.
Бо у цьому провадженні є дійсними усі визначені ч. 1 ст. 280 ЦПК умови для проведення заочного розгляду справи: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання або без повідомлення причин своєї неявки; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Установлені фактичні обставини цієї справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, а так само й застосоване судом право при вирішенні спору і мотиви суду, із яких ним прийняте рішення
У свою чергу, суд, оцінивши наявні у справі докази згідно із правилами ст. 89 ЦПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємного зв'язку у сукупності, керуючись завданнями та основними засадами цивільного судочинства, що визначені у ст. 2 ЦПК України, вирішував такі ключові питання у цій справі: 1) чи уклали сторони кредитний договір; 2) чи погодили вони його істотні умови; 3) чи виконали сторони умови договору; 4) чи є дійсною заявлена позивачем заборгованість відповідача; 5) чи є права позивача порушеними і чи підлягають вони судовому захисту.
Чи був укладений між кредитний договір
Позивач стверджує, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем був укладений електронний кредитний договір.
За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК).
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Стаття 639 ЦК України регулює питання форми договору.
Зокрема, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За правилом ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У свою чергу, параграф 1 Глави 71 ЦК України регулює правила укладення договорів позики.
Так, за нормою ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Безпосередньо ж кредитний договір, згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК).
Отже, законодавець встановив обов'язкову письмову форму для кредитних договорів.
У даному випадку мова ведеться про укладення договору в електронній формі.
Зокрема, згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За правилами, що установлені у ч. 1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
За визначенням п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону).
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
За ч. 1 ст. 10 Закону електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно ж із ч. 4 ст. 11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
У свою чергу, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: 1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; 3) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За змістом ч. 1 ст. 8 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. (ч. 12 ст. 11 Закону).
Згідно ст. 12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Щодо питання моменту укладення договору, то згідно ч. 1 ст. 640 УК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Стаття ж 641 ЦК України вказує, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
У свою чергу, згідно правил ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК).
У цій справі, у контексті наведених правових норм та з урахуванням наявних у справі доказів, судом було встановлено, що 09 жовтня 2019 року ТОВ «Мілоан» та відповідач уклали кредитний договір № 8635387 в електронній формі в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» шляхом розміщення і відправлення останнім пропозиції його укласти (оферти) та прийняття цієї пропозиції (акцепту) відповідачем.
Так, із анкети-заяви на кредит № 8635387 слідує, що 09 жовтня 2019 року відповідач, заповнивши цю анкету-заяву на сайті ТОВ «Мілоан» (miloan.ua) із зазначенням свої персональних даних та засобів зв'язку, запросив у нього у позику 5000,00 грн. строком на 30 днів.
Кредитодавець, у свою чергу, здійснивши автоматичну перевірку анкети-заяви відповідача № 8635387, у тому числі й у БКІ, та здійснивши скоринг (оцінку ризиків), погодив умови кредитування за цією заявою, а саме: надати відповідачу кредит у розмірі 5000,00 грн., однак, строком на 15 днів, з одноразовою комісією за надання кредиту у розмірі 12 % та процентною ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 3 % за кожен день.
Відповідач погодився на таке і підтвердив ці умови на сайті 09 жовтня 2019 року. У подальшому сторони уклали кредитний договір № 8635387 (індивідуальна частина) від 09 жовтня 2019 року, який відповідач підписав за допомогою аналогу ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора U64219, який, у свою чергу, був відправлений позичальнику на зазначений ним у анкеті-заяві номер телефону.
Тим самим відповідач акцептував пропозицію (оферту) суб'єкта електронної комерції укласти електронний кредитний договір з цього часу в силу ч. 3 ст. 11 Закону договір вважається укладеним.
Отже, сторони дотримались обов'язкової письмової форми кредитного договору, і, крім цього, погодили його умови, у тому числі й істотні, зокрема, предмет договору, плату за користування кредитними коштами, визначили права і обов'язки сторін, установили їх відповідальність та погодили строк дії договору, а так само і графік розрахунків.
Таким чином, відповідач набув статусу, прав та обов'язків позичальника у кредитних правовідносинах з ТОВ «Мілоан».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали цієї справи не містять у собі доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, який досліджується судом.
Чи належно сторони договору виконували його умови і які наслідки настали
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилом ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У свою чергу, згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У цій справі судом установлено, що згідно п. 1.1.-1.7. договору позикодавець (ТОВ «Мілоан») зобов'язався надати позичальнику ( ОСОБА_1 ) грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 5000, 00 грн. строком на 15 днів (з 09 жовтня 2019 року по 24 жовтня 2019 року), а позичальник, у свою чергу, зобов'язався: 1) повернути цей кредит; 2) сплатити комісію за його надання; 3) сплатити проценти за користування кредитом.
Сторони погодили, що комісія за надання кредиту становить 600,00 грн., яка нараховується за ставкою 12 % від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1.).
А проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування і становлять 2250,00 грн., у той час, як процентна ставка є фіксованою.
Сторони у Додатку № 1 до кредитного договору погодили графік розрахунків, згідно із яким відповідач у строк до 24 жовтня 2019 року та на виконання умов п. 2.4. кредитного договору повинен був: повернути кредит у розмірі 5000,00 грн., сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 600,00 грн., сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 2250,00 грн., тобто, разом повернути позикодавцю 7850,00 грн.
Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором виконав повністю, так як надав відповідачу кредит у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 196597 від 09 жовтня 2019 року, із якого слідує, що ТОВ «Мілоан» через ТОВ ФК «Елаєнс» зарахував на картковий рахунок відповідача кредитні кошти згідно договору № 8635387.
З поміж цього, на факт отримання відповідачем кредитних коштів від позикодавця вказує й надана АТ КБ «ПриватБанк» інформація, згідно якої на ім'я відповідача було емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку 09 жовтня 2019 року здійснено переказ 5000,00 грн. від невідомого платника.
Разом із цим, оцінюючи вказані докази у сукупності, суд вважає доведеним факт надання позикодавцем кредитних коштів відповідачу згідно умов кредитного договору № 8635387 від 09 жовтня 2019 року у сумі 5000,00 грн.
У свою чергу, відповідач свої зобов'язання виконував неналежно, оскільки не здійснив жодного платежу в рахунок погашення ані тіла кредиту, ані комісії за його видачу, ані процентів за користування кредитом.
Протилежного відповідач перед судом не довів.
Тому суд вдається до перевірки правильності нарахування заборгованості відповідача за кредитним договором.
За тілом кредиту
В силу норми ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, умов п. 2.4.2 кредитного договору, відповідач повинен повернути тіло отриманого кредиту у розмірі 5000,00 грн., позаяк доведено, що він отримав цю суму від позикодавця і в рахунок її погашення нічого не повернув.
За відсотками
Умовами договору сторони погодили сплату відсотків за користування тілом кредиту - у розмірі 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування цим кредитом.
Тож, позикодавець нарахував відсотки відповідно до п. 2.2.2 договору, тобто з дати, наступної за днем надання кредиту, а саме з 10 жовтня 2019 року по 24 жовтня 2019 року за ставкою 3 % від фактичного залишку за кожен день користування кредитом, що становить 150,00 грн. у день, а за 15 днів строку кредитування - 2250,00 грн., що й було обумовлено сторонами і відповідач знав про це згідно з Додатком № 1 до кредитного договору, яким сторони погодили Графік розрахунків.
Разом із цим, оскільки позивач не повернув тіло кредиту і не сплатив відсотки за користування ним за закінченню обумовленого строку кредитування, тобто до 24 жовтня 2019 року включно, то позикодавець нарахував відсотки з 25 жовтня 2019 року по 07 січня 2020 року, тобто, додатково за 75 календарних днів.
Бо таке передбачено п.2.2.3 кредитного договору.
Зокрема, у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня, наступного за днем,визначеним п. 1.4. продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з п. 1.6 Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може зупинене або припинене товариством в односторонньому порядку.
Сторони погодили, що після зупинення нарахування Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів, Товариство вправі вбудь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов'язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.
Тож, позичальник скористався цією умовою і нарахував відповідачу проценти за користування кредитом за період ще й з 25 жовтня 2019 року по 07 січня 2020 року за базовою процентною ставкою по 150,00 грн. в день, а так само і за зменшеною процентною ставкою - по 100,00 грн. в день, що за цей період становить 11250,00 грн.
Тож, заборгованість за відсотками так само нарахована на підставі умов договору і відповідач не оспорив цього шляхом надання належних і допустимих доказів.
За комісією
Сплата позичальником комісії у розмірі 600,00 грн. за надання кредиту було обумовлена п. 1.5.1 кредитного договору і нарахована за ставкою 12 % від суми кредиту одноразово (12х5000/100=600,00 грн.)
На підставі п. 2.4.1 кредитного договору відповідач зобов'язався сплатити її позичальнику, однак, не виконав цієї умови.
Крім цього, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.
Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).
Аналізуючи умови договору, що був укладений між сторонами, суд дійшов висновку про правомірність дій позивача щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки сторони погодили одноразове нарахування комісії за надання кредиту, яку включено до Графіку розрахунків згідно із Додатком №1 до кредитного договору.
І такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, який в подальшому підтримувався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24 травня 2024 року у справі № 461/2735/23.
За штрафом
Позивач заявив про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2500,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У свою чергу, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 551 ЦК).
У цій справі встановлено, що у п. 4.1.кредитного договору сторони обумовили сплату пені за кожний день прострочення у розмірі 2 % від суми невиконаного зобов'язання, але у будь-якому випадку не більше 50 % від загальної суми кредиту, що й становить собою 2500,00 грн.
Але за ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Натомість позивач зажадає стягнення з відповідача штрафу, розмір якого договором не визначено.
2500,00 грн. - це 50 % від суми отриманого кредиту, однак, водночас ця сума становить максимальний розмір пені, яка може бути нарахована згідно п. 4.2 кредитного договору.
Розмір штрафу, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, сторони у договорі не обумовлювали.
Відповідно, суд не вважає, що заявлений позивачем штраф може бути стягнутий з відповідача.
Чи є правові підстави для стягнення з відповідача цієї заборгованості
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
За змістом ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК України).
На підставі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).
За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
А так як суд встановив, що відповідач, будучи зобов'язаним перед позикодавцем у частині повернення отриманих кредитних коштів, сплати процентів за користування ними та комісії за видачу кредиту, свої зобов'язання, які узяв на себе за умовами укладеного кредитного договору, не виконав, то має відповідати перед кредитором у порядку і на умовах, що встановлені договором і законом.
Тобто, повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними та сплатити комісію за видачу кредиту, що була обумовлена договором.
Чи набув позивач права вимоги до відповідача
Суд встановив, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором перед кредитором - ТОВ «Мілоан» станом на день ухвалення цього рішення.
При цьому, кредитор припинив нарахування відсотків за укладеним із відповідачем кредитним договором ще 07 січня 2020 року (це останній день, коли були нараховані відсотки).
Проте, вже 20 лютого 2020 року ТОВ «Мілоан» (як Кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» (як Новий Кредитор) уклали договір про відступлення прав вимоги, згідно п. 1.1.-1.2. якого Кредитор передає (відступає) Новому Кредитору за плату, а останній приймає належні Кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між Кредитором і боржниками (Портфель заборгованості).
Внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості Новий Кредитор заміняє Кредитора у кредитних договорах, що входять до Портфеля Заборгованості та вказані у Реєстрі Боржників та набуває прав грошових вимог Кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання усіх грошових зобов'язань та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами.
Згідно п. 6.2.3 права вимоги переходять до Нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого Новий Кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
Згідно Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 20 лютого 2020 року до Договору відступлення прав вимоги № 74-МЛ від 20 лютого 2020 року Кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв Реєстр боржників Кредитора.
А кредитний договір, укладений ТОВ «Мілоан» із відповідачем 09 жовтня 2019 року за № 8635387, входить до Реєстру Боржників, що підтверджується відповідним Витягом, який підписаний як Кредитором, так і Новим Кредитором.
Інформації про визнання цього договору недійсним у суду немає.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК).
За правилом, що установлене у ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із цього суд висновує, що позивач на підставі цього договору набув права вимоги до відповідача за кредитним договором №8635387 від 09 жовтня 2019 року у повному обсязі.
Висновок
Отже, суд робить висновок, що відповідачем умови укладеного кредитного договору не виконані, а тому права позивача підлягають захисту шляхом стягнення на його користь установленої судом заборгованості, яка складається з заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за процентами та комісією, яка у цій справі є підтвердженою належними, допустимим і достовірними доказами, у тому числі й їх сукупністю.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір
Стосовно ж стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору у розмірі 2422,40 грн., то суд виходив із правила, установленого ч. 1 ст. 141 ЦПК України, за яким судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2142,13 грн. судового збору, що становить 88,43 % розміру задоволених позовних вимог.
Витрати на правничу допомогу
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то суд керується правилами ст. 137 ЦПК України і вважає, що розмір цих витрат належно доведений і обґрунтований, оскільки в матеріалах справи наявний договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, акт № 1525 наданих послуг від 05 серпня 2025 року з детальним описом наданих послуг до акту № 1525 за договором про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2025 року, документи, що підтверджують надання професійної правової допомоги адвокатом; відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру цих витрат та недоведеність їх не співмірності, в зв'язку з чим не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає, що ця вимога позивача підлягає повному задоволенню у розмірі, що ним визначений і доведений, а саме - у розмірі 8000,00 грн.
Крім цього, суд не убачає підстав для відхилення тих правових норм, на які представник позивача посилався в позовній заяві, оскільки всі вони визначені правильно і підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 8635387 від 09 жовтня 2019 року в розмірі 19100 (дев'ятнадцять тисяч сто) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 2142 (дві тисячі сто сорок дві) грн. 13 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, 4 поверх);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя Ірина Явіца