Справа № 449/1667/25
Перемишлянський районний суд Львівської області
вул.Галицька, 67а м. м. Перемишляни Львівський район Львівська область Україна 81200
13.11.2025 м.Перемишляни
Перемишлянський районний суд Львівської області у складі:
слідчого судді: ОСОБА_1 ,
з участю cекретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
слідчого: ОСОБА_4 ,
підозрюваного: ОСОБА_5 ,
захисника: адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши клопотання начальника СВ ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області - ОСОБА_7 , погоджене з прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 ,
про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою без можливості внесення застави, щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванівка Львівського району Львівської області, українця, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , колишньому кухару господарського відділення взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдату військової служби за призовом під час мобілізації, в порядку ст.89 КК України раніше не судимого -
Начальник СВ ВП №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області - ОСОБА_7 , звернувся до суду із клопотанням погодженим з прокурором Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 , про обрання щодо підозрюваного ОСОБА_5 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без можливості внесення застави.
Клопотання мотивує тим, що слідчим відділенням відділення поліції №2 Львівського РУП №2 ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023140120000045 від 03 лютого 2023 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що 13.12.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_5 призваний по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2022 №1 вбачається, що солдат ОСОБА_5 зарахований до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначений на посаду кухара господарчого відділення взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Однак, в порушення вимог нормативно-правових актів солдат ОСОБА_5 вчинив ухилення від військової служби в умовах воєнного стану за наступних обставин. Так, кухар господарчого відділення взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_5 , в порушення вимог вищевказаного законодавства, діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командування, 18.01.2023 до 08.30 год., точного часу досудовим розслідування не встановлено, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та перебував поза межами її розташування, знаходячись безпідставно за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , по теперішній час. Відтак, з 18.01.2023 до теперішній час солдат ОСОБА_5 проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи за місцем свого проживання.
Під час незаконного перебування за межами військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_5 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це зробити. 12.11.2025 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Вина підозрюваного ОСОБА_5 повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами: матеріалами службового розслідування за фактом ухилення від військової служби ОСОБА_5 ; протоколами допитів свідків заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_9 , офіцера відділення морально-психологічного забезпечення ВЧ НОМЕР_1 та іншими матеріалами кримінального провадження. ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Вважає, що підозрюваний ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, що дає підстави стверджувати про наявність ризиків, передбачених п.п. 1- 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду підтверджується тим, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, санкція статті якого передбачає позбавлення волі. Вказаний факт та усвідомлення неминучості реального відбування тривалого строку покарання у виді позбавлення волі можуть спонукати підозрюваного ОСОБА_10 ухилятись від органу досудового розслідування та у подальшому суду, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Відповідно, враховуючи вищевказані обставини кримінального провадження, заявлені ризики та особу підозрюваного, є достатні підстави вважати, що такий ступінь обмеження прав ОСОБА_5 , як утримання його під вартою відповідає дійсним інтересам суспільства і є необхідним для досягнення завдань кримінального провадження, та у даному випадку має перевагу над принципом презумпції невинуватості та особистої свободи особи.
Прокурор та слідчий у судовому засіданні клопотання підтримали з наведених в клопотанні обставин та просили його задоволити.
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник проти задоволення клопотання заперечували, просили застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши пояснення прокурора, слідчої, захисника, підозрюваного, оглянувши та перевіривши надані матеріали клопотання, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Судом встановлено, що Слідчим відділенням відділення поліції №2 Львівського РУП №2 ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023140120000045 від 03.02.2023 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
12 листопада 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Враховуючи вищезазначені обставини, передбачені ст.177-178 КПК України, стосовно доцільності більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого, аніж тримання під вартою, вважаю що обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та потерпілу, з метою перешкодити встановленню істини по справі, може ухилятися від слідства та суду, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, крім цього тримання під вартою у даному випадку буде ефективним та достатнім запобіжним заходом.
Європейський суд з прав людини у рішенні « Подвезько проти України “ крім іншого зазначає, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин. На думку суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Водночас, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
У відповідності до п.п. 61, 62 рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи.
У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Отже, судом встановлено, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України і тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції».
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що клопотання слідчої про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Виходячи з вимог ст. 115 КПК України, строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого слід обчислювати з моменту проголошення ухвали, та у відповідності до ст. 197 КПК України, згідно якої строк дії ухвали слідчого судді не може перевищувати шістдесяти днів, суд вважає за необхідне визначити строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_5 до 11.01.2026 року включно, але в межах строку досудового розслідування, без визначення розміру застави.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 184, 192-194, 196, 197, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання - задоволити .
Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, до 11 січня 2026 року, включно, але в межах строку досудового розслідування, без визначення розміру застави.
Взяти під варту в залі суду.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1