Справа № 214/9610/25
2/214/5567/25
Іменем України
(заочне)
02 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Саганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Сіденка С.І.,
за участю секретаря судового засідання - Розстальної К.В.,
у відсутність сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Позивач звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із вказаним вище позовом посилаючись на наступні обставини. 14.06.2021 року між «ТОВ «Міолан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101010146 за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 7000 грн, які останній зобов'язувався повернути у встановлений строк та сплатити відсотки за користування ними.
30.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір відступлення права вимоги №09Т,у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 101010146 від 14.06.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс». За умовами вищевказаного договору відступлення права вимоги, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 101010146 від 14.06.2021 року у розмірі 33530,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7000,00 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 25200 грн., заборгованість за комісійними винагородами у розмірі 1300,00 грн., та 5000,00 грн - витрати на правову допомогу. З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн
Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.09.2025 року у справі було відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам було надано час для подання заяв по суті.
Представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» - Куриліна В. В. надала письмову заяву з проханням розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду була повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомила.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлено, що 14.06.2021 року між «ТОВ «Міолан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір№ 101010146, Електронним підписом одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 підтвердила, що він ознайомлена з Договором про надання споживчого кредиту, з урахуванням Заяви-анкети та умовами Публічної пропозиції на укладення Договору про надання споживчого кредиту ТОВ «Міолан», а також Паспорту споживчого кредиту, Графіком платежів до Договору про надання споживчого кредиту, тарифів, що складають Договір про надання споживчого кредиту.
Відповідно до п. 6.1, 6.2 Договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в Особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього Кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене Позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток, месенджери. На Договір накладається електронний підпис уповноваженого працівника Кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, що визначає дату та час укладення Договору. Після укладення цей Кредитний договір надається (надсилається) Позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті Позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено Позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими Позичальником Товариству. За зверненням Позичальника Товариство може повторно надати (надіслати) укладений кредитний договір на електронну скриньку Позичальника та/або виготовити і надіслати на поштову адресу Позичальника засвідчену Кредитодавцем копію цього договору в паперовому вигляді, за письмовим зверненням Позичальника. За умовами п.п. 6.4, 6.5 Договору, укладення Кредитодавцем Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом Кредитного договору, що підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Згідно п.п. 1.1.-1.7 Договору, Кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4 Договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума кредиту складає 7000 грн., строк кредиту 30 днів, який складається з пільгового та поточного періодів, дата повернення кредиту 14.06.2021 року.
Загальні витрати Позичальника за пільговий період складають 5530 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника за пільговий період складає 12530 грн.
Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 *28 (п.2.1 Договору).
Доказом надання коштів у користування ОСОБА_1 є платіжне доручення №28738836 від 14.06.2021, згідно якого ТОВ «Міолан» перерахувало на банківську карту ОСОБА_1 № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 7 000,00 грн., призначення платежу: кошти згідно Договору №101010146.
30.09.2021 року між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу №09Т, відповідно до умов якого ТОВ «Міолан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс'приймає належні ТОВ «Міолан» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників.
Згідно витягу з Додатку до Договору факторингу № 09 Т від 30.09.2021 передано заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №101010146 на загальну суму 33530,00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним доровором № 101010146 від 14.06.2021 року у розмірі 33530,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7000,00грн та заборгованості за відсотками в розмірі 25200 грн., заборгованість за комісійними винагородами у розмірі 1330,00 грн.
Доказів повного погашення заборгованості ані перед первісним кредитором, ані перед новим кредитором - позивачем у даній справі, відповідач суду не надав, у зв'язку з чим за відповідачем за підрахунками позивача виникла заборгованість перед позивачем за договором №101010146 на загальну суму 33530 грн.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема з договорів.
Частиною 1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис». Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.
Відповідно ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст.628 ЦК України).
Відповідно ч. 1 ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1ст.1055 ЦК України).
Таким чином, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений ними в електронній формі.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст.512 ЦК України, відповідно до якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч.3 ст.512 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст.ст.1077-1078 ЦК України).
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що ТОВ «Міолан» своєчасно та в повному обсязі виконало зобов'язання перед ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №101010146 від 14.06.2021 року, перерахувавши 14.06.2021 року одним платежем 7000,00 грн. на рахунок, вказаний позичальником у договорі, що підтверджується відповідними платіжними документами.
Відступлення ТОВ «Міолан» свого права грошової вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 підтверджується наявними у справі доказами.
Натомість, відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином та в повному обсязі не виконав, заборгованість не погасив, що відображено у розрахунку заборгованості, наданому позивачем.
Як вбачається з розрахунку наданої позивачем заборгованості за кредитним доровором № 101010146 від 14.06.2021 року у розмірі 33530,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7000,00грн та заборгованості за відсотками в розмірі 25200 грн., заборгованість за комісійними винагородами у розмірі 1330,00 грн.
Так, суд погоджується із нарахованою сумою заборгованості по тілу кредиту, яка становить 15000 грн., і не заперечується відповідачем оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню в цій частині.
Разом з тим, суд не погоджується з розміром відсотків нарахованих ОСОБА_1 протягом строку кредиту, а також періодом, за який такі відсотки нараховані, з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 до Закону України «Про споживче кредитування'внесені зміни, відповідно до яких на підставі ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч.4 цієї статті, не може перевищувати 1%(зміни, внесені п.5 розділу І Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, набрали чинності 24.12.2023, тобто, з дня, наступного за днем його опублікування (23.12.2023).
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Тобто положення Закону України №3498-IX від 22.11.2023 про обмеження максимального розміру денної процентної ставки, який не може перевищувати 1%, має зворотну дію в часі стосовно кредитних правовідносин, що виникли до набрання чинності цим законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5%.
Таким чином, у період з 24.12.2023 по 21.08.2024 діє перехідний період правового регулювання (під час якого діє обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі 2,5%, 1,5%), проте одночасно під час якого, як слідує з положень п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-IX від 22.11.2023, діє обмеження максимальної денної процентної ставки у розмірі також 1% та поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Отже, застосовними у вказаному часовому періоді з 24.12.2023 по 21.08.2024 можуть бути такі максимальні розміри денної процентної ставки: 1) 1 % при укладенні кредитних договорів у правовідносинах, що виникають після 24.12.2023 (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, яким ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч.5); 2) 1% при пролонгації після 24.12.2023 договорів, укладених до набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування»; 3) 2,5 % (з 24.12.2023 по 22.04.2024 включно) та 1,5% (з 23.04.2024 по 21.08.2024 включно), передбачені п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, законом не встановлено обмежень дії ч.5 ст.ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з якими умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З огляду на наведене суд убачає суперечливість положень ч. 5 ст. 83 Закону України «Про споживче кредитування» з п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
У практиці Верховного Суду сформовано сталий підхід, за якого при застосуванні норми права у разі можливості її неоднозначного розуміння необхідно враховувати її текстуальне значення (букву закону), з'ясовувати дійсну легітимну мету законодавця, яка встановлюється, зокрема, через аналіз пояснювальної записки до проєкту закону, а також дослідження генезису розвитку відповідних законодавчих змін, дійсної суті проблеми, що підлягає вирішенню на рівні прийняття закону (Постанова КАС у складі ВС від 20.11.2018 у справі № 820/1670/18).
З пояснювальної записки до Закону України №3498-IX від 22.11.2023 вбачається, що прийняття законопроєкту було обґрунтовано необхідністю знизити надвисоке ціноутворення на ринку мікрокредитування, зменшити високоризикове кредитування, сповільнити зростання заборгованості малозабезпечених і фінансово необізнаних позичальників та посилити захист прав споживачів шляхом гарантування отримання ними всієї інформації, необхідної для оцінки спроможності до повернення кредиту та виплати відсотків за користування ним, а також усунення можливості психологічного впливу кредитодавцем на процес прийняття такого рішення. Тобто, в цілому зазначений законопроєкт було спрямовано на покращення становища споживача у кредитних правовідносинах.
Отже, суд враховує, що метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 було саме покращення становища споживача послуг кредитування, а обмеження максимального розміру процентної ставки мало на меті не створити надмірний фінансовий тягар для споживача.
Окрім цього, при врахуванні на підставі п.2 розділу IІ Закону України «Про споживче кредитування» положень закону про обмеження максимальної денної процентної ставки в розмірі 1 %, передбаченому ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», при пролонгації договорів, укладених до набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування», логічним є висновок, що Перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не застосовні до тих договірних правовідносин споживчого кредитування, які виникли до внесення змін до закону, проте пролонгуються після набрання чинності ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», яким обмежено максимальний розмір денної процентної ставки (1 %).
За такого підходу стає очевидним, що дія Перехідних положень закону поширюється не на нові правовідносини, а саме на ті правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, який покращує становище споживача, та тривають після набрання чинності цим законом та мають на меті забезпечити поступовий перехід правовідносин до нових реалій правового регулювання з дотриманням справедливого балансу інтересів учасників таких правовідносин. Відсутні підстави для застосування перехідних положень закону до правовідносин, що виникають під час нових реалій правового регулювання, за існування сприятливішого для споживача фінансових послуг правового регулювання та в умовах чинності застереження, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування»).
За змістом Закону України «Про правотворчу діяльність», перехідні положення включаються до нормативно-правового акта, якщо: 1) реалізація нормативно-правового акта здійснюватиметься поетапно (при цьому текст кожної тимчасової норми права, включеної до цього розділу, має вказувати на строк (термін), протягом якого діятиме зазначена тимчасова норма); 2) нормативно-правовими актами, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювався інший порядок регулювання відповідних суспільних відносин; 3) акт має зворотну дію в часі (пом'якшує або скасовує відповідальність особи); 4) необхідно передбачити збереження обсягу і змісту норм права, спрямованих на захист прав і свобод громадян та інтересів юридичних осіб, що існували за попереднього регулювання тощо.
Отже, для договорів споживчого кредитування, які було укладено до 24.12.2023, проте які пролонгуються після 24.12.2023, не може бути встановлено більш сприятливий режим правового регулювання максимальної денної процентної ставки, аніж для договорів, які укладені після 24.12.2023, тобто, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 до Закону України «Про споживче кредитування», яким внесено зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Натомість для правовідносин, які виникли після набрання чинності 24.12.2023 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, на підставі ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.
Такий підхід відповідає принципу тлумачення закону на користь слабшої сторони, який є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи («in dubio pro persona» або «in dubio pro homine», що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини» (Постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №240/4894/23).
Принцип тлумачення закону на користь особи вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Застосовними для договорів споживчого кредитування у період з 24.12.2023 по 21.08.2024 можуть бути такі максимальні розміри денної процентної ставки:
1) 1% при укладенні договорів у правовідносинах, що виникають після 24.12.2023 (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023, яким ст.8 Закону України «Про споживче кредитування'доповнено ч.5);
2) 1% при пролонгації після 24.12.2023 договорів, укладених до набрання чинності змінами до Закону України «Про споживче кредитування»;
3) 2,5 % (з 24.12.2023 по 22.04.2024 включно) та 1,5% (з 23.04.2024 по 21.08.2024 включно), передбачені п.17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування'протягом перехідного періоду, застосовного для кредитних договорів, укладених до набрання чинності змінами до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», проте які продовжують діяти після набрання чинності зазначеними змінами Закону України «Про споживче кредитування'і передбачають більший максимальний розмір денної процентної ставки, ніж встановлено перехідними положеннями закону.
Тому максимальний розмір денної процентної ставки з 24.12.2023 не повинен перевищувати 1%, а щодо договорів, які укладено до набрання чинності Законом України №3498-IX: протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%; та 1 % починаючи з 241 дня після набрання чинності зазначеним Законом.
При цьому, як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 здійснювалися нарахування процентів у різні періоди протягом строку кредитування згідно п.1.5.2 Договору за ставкою 2% та п.1.6 Договору за ставкою 5%.
Однак, кредитний договір №101010146 від 14.06.2021 укладений між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 після набрання чинності вищевказаних положень Закону України «Про споживче кредитування», то відсоткова ставка встановлена законом, який регулює спірні правовідносини між сторонами, не може бути збільшена умовами договору, а тому суд убачає за необхідне провести перерахунок заборгованості за відсотками та при нарахуванні процентів за користування ОСОБА_1 кредитом слід враховувати обмеження максимального розміру денної процентної ставки за період з 14.06.2021 року по 14.07.2021 року по 1%, відповідно до вимог ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, з 14.06.2021 року по 14.07.2021 року відповідачу повинні були нараховуватися відсотки з урахування змін до такого нарахування, пов'язаних зі змінами у законодавстві, а саме не більше 1 % (7000,00 грн. * 1 % = 70 грн. в день).
Отже, 70 грн. * 30 календарних днів = 2100,00 грн.
Виходячи із наведеного суд резюмує, що сукупна сума стягнення за відсотками протягом строку кредитування, взятого до розрахунку позивачем 30 днів з урахуванням ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» повинна складати 2100,00 грн.
Крім того, суд не погоджується та вважає такими, що не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення з відповідача процентів, нарахованих поза строком, на який укладено такий договір кредитування.
Зі змісту Договору вбачається, що він укладений на строк 30 днів та завершується 14.07.2021 року (п.1.3-п.1.4 Договору).
Разом з тим, в розділі 7 Договору п.7.1 вказано, що строк дії цього Договору складає період, що починається з моменту його укладення і закінчується в останній день строку кредитування (дату остаточного погашення заборгованості), згідно п.1.3, п.1.4 Договору. Якщо станом на цю дату зобов'язання Позичальника та/або Кредитодавця залишаються невиконаними/неналежно виконаними цей Договір діє до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, ТОВ «Міолан» продовжило нараховувати ОСОБА_1 відсотки, згідно п.1.5.1 та п.1.5.2 Договору.
Однак, суд не погоджується з таким нарахуванням відсотків ОСОБА_1 поза межами строку договору, тобто після закінчення такого строку - після 14.07.2021 року, з огляду на таке.
Так, частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц), яка в силу ч.4 ст.263ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17) щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що за кредитним договором №101010146 від 14.06.2021 року відсотки за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише до 14.07.2021 року, тобто строку, на який були надані кредитні кошти. Відсотки за користування кредитом, як плата по кредиту, після закінчення цього строку не могли нараховуватися.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку. При цьому позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, період, за який необхідно нараховувати проценти за користування кредитом, повинен становити 30 днів, як про це зазначено у Договорі з розрахунку не більше 1% денної процентної ставки, повинен становити за розрахунками суду 2100,00 грн.
При цьому, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 1 330,00 грн., посилаючись на наступне.
Так, 10 червня 2017 року набув чинностіЗакон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим уЗаконі України «Про захист прав споживачів»текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України «Про споживче кредитування»
Положення частин першої, другої, п'ятоїстатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»з набуттям чинностіЗакону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другоюстатті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті8 Закону України «Про споживче кредитування» Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року №49затверджено Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної відсоткової ставки за договором про споживчий кредит (дали - Правила про споживчий кредит). Цією жПостановою визнано такою, що втратила чинність,Постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування та загальну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачеві детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строками, створеними у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі суми погашення основного боргу, сплати відсотків за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, зазначеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на призначених, що платежі банку за послуги залишаються незмінними та складаються протягом ряду дій договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що допускають зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включення до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути включена на момент зарахування загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, це витрати споживача, включаючи відсотки за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (в тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживаємо і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й підтверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчої кредитної комісії з обслуговування кредитної заборгованості.
Такий правовий висновок викладений зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).
Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосуванняст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 1 330,00 грн., а також вимоги про стягнення такої комісії з відповідача, суддя вважає таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.12, ч.ч. 1, 3 ст.13, ч.ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оскільки доказів погашення заборгованості за кредитом відповідач не надав, а відтак, зважаючи на викладені вище норми права та встановлені обставини та враховуючи те, що кредитний договір, укладений між сторонами, встановлює обов'язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов'язання за цим договором, а також те, що позичальник не виконує належним чином та в повному обсязі взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 10430 грн. 00 коп., з яких 7000 грн заборгованість по тілу кредиту, 2100,00 грн. заборгованість по відсоткам, 1 330,00 грн. комісія.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог, що становить 747,02 коп. (2 422,40 грн.*10340 грн./33530 грн.); в іншій частині сплачений судовий збір покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.
Представник позивача просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме на надання професійної правничої допомоги у сумі 5 000 грн. Свою вимогу обгрунтовує тим, що згідно Договору про надання правової допомоги №01-05/05 від 05.05.2025 року укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» в особі директора Романенка М.Е. та адвокатом Кубрак О. О. останній надає юридичну допомогу ТОВ «Діджи Фінанс». Так, у пункті 4.9 вказаного Договору сторони узгодили гонорар на користь адвоката за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн.
Також до позовної заяви долучено також Додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги №01-05/05 від 05.05.2025 року, де доповнено розділ 1 «Предмет договору» та Розділ 4 «Порядок здійснення розрахунків». Крім того, представником заявника надано Детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Кубрак О. О. необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості від 31.07.2025 року, а також Акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 31.07.2025 року.
Так, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що: «у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України,відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Така позиція також знаходить своє підтвердження у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2025 року (справа №275/150/22, провадження №61-13766св24).
Так представником позивача заявлено вимогу про стягнення понесених судових витрат, зокрема щодо надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн. Представник позивача належним чином обґрунтував та надав достатні докази на підтвердження наданих адвокатських послуг позивачу та понесення відповідних витрат.
Таким чином, з огляду на відсутність доказів зі сторони відповідача, які б стверджували суд у необхідності зменшення розміру відшкодування витрат на надання правничої допомоги позивачу, з огляду на принцип змагальності сторін і необхідність доведення певних обставин саме відповідною стороною процесу, суд вважає обґрунтованими вимоги представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат на надання правничої допомоги, з урахуванням вимог законодавства, в пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 1541,90 грн. (5 000,00 грн.*10340 грн./33530 грн.)
Керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273-289 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість у розмірі 10430 грн. 00 коп., з яких 7000 грн заборгованість по тілу кредиту, 2100,00 грн. заборгованість по відсоткам, 1 330,00 грн. комісія.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 747 грн. 02 коп., а також витрати, які понесені позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 1541,90 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 04112, м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя С.І. Сіденко