16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 _________ тел.: 0 (4653) 3-50-01
Справа №730/1263/25
Провадження № 2-о/730/43/2025
"01" грудня 2025 р. м.Борзна
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11.11.2025 року (повний текст рішення виготовлено 01.12.2025 року) заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Бахмацький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України, про оголошення фізичної особи померлою задоволено. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Терни Краснолиманського району Донецької області, оголошено померлим.
На думку присяжних Леусова І.В. та Чернова С.Ю. заява ОСОБА_1 має бути задоволена, оскільки «це є справедливим, а мати не повинна бігати по судах, щоб здійснити державну реєстрацію смерті сина в органах ДРАЦС. Мати має право оформити спадщину та відповідні компенсаційні виплати від держави».
Представник Міністерства оборони України у письмових поясненнях просив залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 , або, у разі незадоволення клопотання, просив у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Я не згоден з судовим рішенням у даній справі про необхідність задоволення заяви з таких підстав.
Доводи Міністерства оборони України про те, що заяву слід було залишити без задоволення, дійсно не заслуговують на увагу, оскільки судова практика Верховного Суду, в цій частині, є сталою.
Однак, я погоджуюсь з позицією Міністерства оборони України, що, за фактичних обставин цієї справи, з урахуванням судової практики, у задоволенні заяви слід було відмовити.
Як свідчить судова практика (наприклад, рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2025 року справа № 681/138/25, рішення Буського районного суду Львівської області від 27 січня 2025 справа № 943/47/25, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року справа № 753/20091/24, рішення Здолбунівського районного суду від 28 липня 2025 року справа № 562/1247/25, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року справа № 753/19970/24, постанова Рівненського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року справа № 567/120/25, постанова Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2025 року справа № 405/6164/25 та інші) суди задовольняють заяви в аналогічних ситуаціях.
Указані рішення мотивовані недосконалістю законодавства. Як акцентують увагу суди, формальне слідування нормі, що передбачена законодавством, прирікало б родину на невизначеність до самого закінчення війни. Такий підхід суперечить зобов'язанням України за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Причому, при постановленні вказаних рішень, суди посилалися на постанову Великої палати Верховного Суду від 11.12.2024 року у справі № 755/11021/22. На вказану постанову посилається й заявниця у цій справі.
Однак, на мою думку, вказана постанова не є релевантною до вказаних правовідносин, оскільки судом здійснювався аналіз зовсім іншої фактичної ситуації - загибель особи в м. Києві від ракетного обстрілу.
Ба більше, ВПВС зробила висновки за результатом цієї справи щодо застосування норм права:
«122. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України).
123. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій».
З урахуванням висновків ВП ВС, якщо слідувати їх точному змісту, підстав для задоволення заяви, на мою думку, у даній справі не було.
При цьому, я розумію чутливість для громадян України даної категорії справ.
Однак, я переконаний, що судді не можуть самостійно створювати закони або змінювати існуючі, а їхнє завдання - застосовувати чинне законодавство, хоча право є «живим» та законодавство, беззаперечно, не може охопи всі випадки життя.
Натомість, на мою думку, регулювання правовідносин у цій справі відносин є зрозумілим та не підлягає двозначному тлумаченню.
Ураховую я й те, що ЄСПЛ у справі "Ukrkava, TOV v. Ukraine" від 6 лютого 2025 року ухвалив важливе рішення щодо меж судового активізму. Суд розглядав питання про зміну тлумачення національного закону Верховним Судом. У рішенні зазначено, що суд не може змінювати законодавчі норми під виглядом їхнього тлумачення, оскільки це створює правову невизначеність і підриває довіру суспільства до судової влади. З результатом розгляду справи, ЄСПЛ зробив такі висновки: тлумачення, яке суперечить буквальному змісту закону, є допустимим, але тільки за умови належного обґрунтування. Судова практика може змінюватися, проте це не повинно порушувати принцип правової визначеності. Суди повинні враховувати наукові висновки при зміні підходів до тлумачення норм. Рішення судів мають містити чіткі та переконливі аргументи, особливо коли вони відходять від усталеного тлумачення.
У даному випадку, норма є чіткою та зрозумілою. Законодавець не змінював цієї норми.
Одночасно я беру до уваги те, що ухвалою Верховного Суду від 26.11.2025 року у справі 405/6164/24 відкрито касаційне провадження за скаргою Міністерства оборони України.
Зокрема, ВС буде вирішувати питання щодо застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в тому числі, неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 337/2489/23 (провадження № 61-13752св23), від 30 квітня 2025 року, у справі № 741/2034/23 (провадження № 61-899св25).
Суддя Ріхтер В.В.