справа № 492/346/25
провадження № 2/492/590/25
Іменем України
01 грудня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Рябчук О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою до відповідачки, в якій просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором на загальну суму 19680,00 грн., а також судові витрати. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 09 червня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (далі за текстом - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 було договір № 2010012 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді на веб-сайті кредитодавця, згідно з умовами якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало кредит у сумі 6000,00 грн. строком на 30 днів, а ОСОБА_1 отримала кредит у вказаній сумі та зобов'язалась повернути кредит та за користування кредитними коштами сплатити 1,90 % від суми кредиту за кожний день користування нею в межах строку надання кредиту. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виконало умови вказаного кредитного договору у повному обсязі, надавши відповідачці обумовлену вказаним договором суму грошових коштів, однак відповідачка не здійснила повернення кредитних коштів, а також не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у відповідачки перед ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» станом на 13 січня 2025 року виникла заборгованість на загальну суму 19680,00 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 6000,00 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 13680,00 грн. Відповідно до договору факторингу № 02-24122001 від 24 грудня 2021 року, укладеного між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (далі за текстом - ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ») та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», до ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором. Враховуючи, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним договором, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, але до суду від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. У разі неявки відповідачки у судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідачка, будучи двічі поспіль належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку повідомлення у додаток «Viber», яке було направлено відповідачці на підставі поданої нею до суду заяви про отримання електронних повісток, у судове засідання повторно не з'явилася. Клопотання про розгляд справи за її відсутності, відзив до суду не подала, про неможливість прибути у судове засідання суд не повідомила.
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд бере до уваги, що учасник справи зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Отже, відповідачка зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка надавав суду доказів неможливості прибути у судове засідання, призначене на 08 год. 40 хв. 01 грудня 2025 року.
Крім того, суд бере до уваги те, що 13 травня 2025 року до суду від відповідачки надійшла заява, в якій просила суд про відкладення розгляду справи, посилаючись на наявність наміру урегулювати спір мирним шляхом та до суду від відповідачки будь-яких інших заяв (клопотань) не надходило.
Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідача у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для його неявки.
Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.
Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки відповідачки в судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідачки, яка з 28 березня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення даного рішення жодного разу в судове засідання не з'явилась, станом розгляду справи не цікавилась, тим самим своїм процесуальним обов'язком з'явитись в судове засідання за викликом, знехтувала.
Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена у поданій ним до суду заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов'язального права, пов'язані з ухиленням боржниці від виконання своїх обов'язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
09 червня 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, було укладено договір № 2010012 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало, а ОСОБА_1 , відповідачка у справі, отримала кредит у сумі 6000,00 грн. (а. с. 12-18). Відповідно до пунктів 10.3., 10.7. Договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідачка, підписуючи Договір, підтвердила, що перед укладенням Договору вона була ознайомлена з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», які розміщені на Веб-сайті, повністю розуміє, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (пункт 10.9. Договору).
Відповідно до пункту 1.3. Договору строк кредиту склав 30 днів. Згідно з пунктами 1.4., 1.4.1. Договору тип процентної ставки - фіксована, яка застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного у пункті 1.3. Договору зі стандартною процентною ставкою 1,90 % в день. Згідно з пунктом 6.4.1. Договору відповідачка зобов'язалась у встановлений Договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафні санкції (у разі наявності). Згідно з пунктом 5.1. Договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів.
Згідно з пунктом 6.1.3. Договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди відповідачки.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року, укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, який містить графік платежів, загальна вартість кредиту склала 7368,00 грн., з якої: сума кредиту - 6000,00 грн., проценти за користування кредитом - 1368,00 грн. (а. с. 19).
Підписавши Паспорт споживчого кредиту сторони Договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами (а. с. 20-21).
Судом встановлено, що вказаний договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року був укладений, кредит було надано позичальниці ОСОБА_1 , відповідачці у справі, виключно за допомогою веб-сайту кредитодавця, а також сторони вказаного договору узгодили розмір кредиту, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 , відповідачки у справі, для укладення договору в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Виконання умов вказаного Договору зі сторони позикодавця підтверджується листом № 30595-0403 від 04 березня 2024 року ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», яким здійснено перерахування грошових коштів у сумі 6000,00 грн. ОСОБА_1 , відповідачці у справі, на її карту НОМЕР_1 , номер транзакції в іРау.ua - НОМЕР_2 (а. с. 30).
В порушення умов зазначеного договору відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконувала, внаслідок чого у відповідачки перед ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» виникла заборгованість, яка станом на 10 січня 2025 року з урахуванням заборгованості за кредитом та відсотками склала загальну суму 19680,00 грн., з якої: 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13680,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, що підтверджується випискою з особового рахунку за Договором (а. с. 28).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв'язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала Договір (здійснила акцепт пропозиції товариства), тобто Договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», отримало її персональні дані та використало їх у власних цілях.
Таким чином, сторони Договору досягли згоди з усіх істотних його умов, уклали його відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Вказаними Договором передбачено порядок та умови отримання кредиту, погашення заборгованості за ним, сплату відсотків, нарахованих за користування кредитними коштами.
ОСОБА_1 , відповідачка у справі, підписавши вказаний Договір, надала згоду на отримання та повернення кредиту і сплату відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими вказаним договором.
Судом встановлено, що за змістом позовних вимог та документів, наявних у справі, доказом укладення між ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», кредитного договору слугує Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року, що підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з умовами Договору факторингу № 02-24122001 від 24 грудня 2021 року, укладеного між ТОВ «ФК КЄШ ТУ ГОУ», позивачем у справі, та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», до ТОВ «ФК КЄШ ТУ ГОУ», позивача у справі, перейшло право вимоги до боржників, у тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року, в сумі 19680,00 грн., з якої: 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13680,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, що також підтверджується Витягом з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу, про що було повідомлено відповідачку (а. с. 22, 31-34, 35, 41, 42).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.
Оскільки, ТОВ «ФК КЄШ ТУ ГОУ», позивач у справі, на підставі договору факторингу № 02-24122001 від 24 грудня 2021 року набуло право вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, та первісними кредитодавцем ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту та відсотків та користування кредитом, у зв'язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, взятих на себе зобов'язань шляхом стягнення заборгованості за Договором.
Доказів про визнання вказаного договору факторингу недійсним чи погашення відповідачкою боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.
Судом встановлено, що згідно з умовами договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року, позичальниця ОСОБА_1 , відповідачка у справі, зобов'язалась повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у вказаному договорі, однак не виконала умови вказаного договору.
Після відступлення позивачу прав грошових вимог до відповідачки, остання не здійснювала платежів для погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА».
Матеріали справи не містять доказів погашення кредитної заборгованості відповідачкою на рахунок ТОВ «ФК КЄШ ТУ ГОУ».
Відповідно до частини 1, частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредиту є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 580 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, кредитні кошти отримала, якими в подальшому розпорядилась на власний розсуд, однак свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів та сплати процентів не виконала, внаслідок чого у неї перед позивачем виникла заборгованість за Договором на загальну суму 19680,00 грн., з якої: 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 13680,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, що підтверджується випискою з особового рахунка за Договором (а. с. 28).
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунків заборгованості за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року, ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, суду не надано, інші розрахунки заборгованості на іншу дату за вказаним Договором суду також не надано, чим не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказані розрахунки приймаються судом як доказ у вирішенні спору.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ КЄШ ТУ ГОУ», про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості на загальну суму 19680,00 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачкою.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн., понесені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 35585 від 25 лютого 2025 року (а. с. 1).
Позивачем у позовній заяві заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10500,00 грн. у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За правилами частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача адвокатом Пархомчук С.В. суду надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10 від 18 липня 2019 року, видане Радою адвокатів Київської області (а. с. 36); договір про надання правової допомоги б/н від 29 грудня 2023 року (а. с. 38-40); додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги від 27 грудня 2024 року (а. с. 41); акт про отримання правової допомоги від 14 квітня 2025 року (а. с. 58); платіжну інструкцію № 37512 від 14 квітня 2025 року (а. с. 59), відповідно до яких вартість наданих адвокатом послуг склала 10500,00 грн.
Згідно акту про отримання правової допомоги від 14 квітня 2025 року, адвокат Пархомчук С.В. надав наступні послуги ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ»: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору № 2010012 від 09 червня 2021 року у сумі 2000,00 грн.; складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики у сумі 5000,00 грн.; інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи у сумі 3000,00 грн.; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції у сумі 500,00 грн. (а. с. 58).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений також і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року).
Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 (провадження № 61-19951св21) сформовано висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При зменшенні витрат на правову допомогу судом має враховуватися: чи змінювалася правова позиція сторін під час розгляду справи; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» під час розгляду справи були не змінними. Предметом позову є стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року у розмірі 19680,00 грн., тобто справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Судом встановлено, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідачки, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною 4 статті 137, частиною 3 статті 141 ЦПК України, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 280-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження: вулиця Кирилівська, будинок 82, офіс 7, місто Київ, 04080; код ЄДРПОУ: 42228158) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2010012 від 09 червня 2021 року, на загальну суму 19680 (дев'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок, що складається з:
- заборгованості за основним боргом у сумі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок;
- заборгованості за процентами у сумі 13680 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (місцезнаходження: вулиця Кирилівська, будинок 82, офіс 7, місто Київ, 04080; код ЄДРПОУ: 42228158) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок; витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідачка, якій повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Гусєва Н.Д.