Справа № 541/4611/24 Номер провадження 22-ц/814/3508/25Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
20 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Галушко А.О.,
з участю представників відповідача Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» - адвокатів Сахно Є.В., Чумарного А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2025 року, постановлене суддею Городівським О.А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород», тимчасово виконуючого обов'язки начальника Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» Гуньки Віктора Івановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство внутрішніх справ України, ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,
17.12.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, у якому просила:
- визнати незаконним повідомлення про відмову у переведенні на посаду працівника з господарської діяльності відділення відновного лікування №1 на 40 ліжок, видане т.в.о. начальника Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» від 13.11.2024 №33/9-969;
- визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. начальника Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» від 15.11.2024 №217/к/тр «Про звільнення ОСОБА_3 »;
- поновити її, ОСОБА_1 , на посаді сестри-господині відділення відновного лікування та реабілітації Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» із 18.11.2024;
- стягнути із Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу із 18.11.2024 по день ухвалення рішення;
- визнати службову особу ОСОБА_4 , який станом на 18.11.2024 перебував на посаді т.в.о. начальника Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород», винним у незаконному звільненні ОСОБА_1 з посади сестри господині відділення відновного лікування та реабілітації Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» 18.11.2024, та на підставі статті 237 КЗпП України покласти на нього обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну МРЦ МВС України «Миргород» у зв'язку з оплатою позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що із 13.05.2003 перебувала у трудових правовідносинах з МРЦ МВС України «Миргород» та наказом від 15.11.2024 №217/к/тр звільнена з посади сестри-господині відділення відновного лікування та реабілітації на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
16.09.2024 вона отримала попередження про скорочення штату та заплановане звільнення із 18.11.2024, яким її ознайомлено із переліком вакантних посад, що можуть бути запропоновані для її подальшого працевлаштування у випадку наявності відповідного рівня освіти, спеціальності та кваліфікації, а також наявності переважного права на залишення на роботі.
29.10.2024 ОСОБА_1 подала заяву про переведення її на посаду працівника з господарської діяльності відділення відновного лікування №1 на 40 ліжок. Проте 13.11.2024 їй було повідомлено про відмову в задоволенні указаної заяви, оскільки переважне право на залишення на роботі на посаді працівника з господарської діяльності відділення відновного лікування №1 на 40 ліжок має ОСОБА_2 , яка має більш високу продуктивність праці. Одночасно з повідомленням позивачці запропоновано перевестись на одну із запропонованих їй вакантних посад, що відповідатиме її рівню освіти, спеціальності та кваліфікації.
14.11.2024 позивачка подала заяву про її переведення на посаду реєстратора медичного, яку 15.11.2024 анулювала, оскільки довідалася, що цю посаду займала працівниця, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною і через короткий проміжок часу трьохрічний строк цієї відпустки закінчується.
18.11.2024 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України, про що видано наказ від 15.11.2024 за №217/к/тр.
Своє звільнення із посади вважає незаконним, оскільки відмовляючи у переведенні на посаду працівника з господарської діяльності відділення відновного лікування №1 на 40 ліжок, та повідомляючи, що на цю посаду вже призначена інша особа, яка має більш високу продуктивність праці, відповідач не обґрунтував за якими саме критеріями визначена більш висока продуктивність праці такого працівника.
Наполягає що вона, ОСОБА_1 , має переважне право на заняття даної посади. Так, позивачка має диплом бакалавра від 25.06.2010, у якому зазначено, що вона закінчила у 2010 році Полтавський інститут економіки і права вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» і отримала базову вищу освіту за напрямком підготовки «Економіка і підприємництво» та здобула кваліфікацію бакалавра з економіки і підприємництва.
Наголошує, що відповідачу достовірно відомо, що вона має свідоцтво №59 про проходження підвищення кваліфікації з 25.10.2010 по 25.11.2010 та про проходження підвищення кваліфікації з 26.10.2015 по 26.11.2015.
Зазначає, що 17.04.2018 між нею, як сестрою-господинею, та відповідачем укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який вона належним чином виконувала. Натомість, відповідач допустив порушення вимог ч.ч.1-4 ст.22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та не надав у строк, не пізніше як за три місяці до намічуваного звільнення, первинній профспілковій організації інформацію щодо цього заходу, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень.
Вважає, що відсутність доказів щодо здійснення відповідачем пропозиції їй всіх наявних вакантних посад не може бути свідченням дотримання процедури його звільнення з причин скорочення штату або проведення організаційних заходів. Із підстав викладеного просить захистити порушене право згідно із заявленими позовними вимогами.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09.06.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород», тимчасово виконуючого обов'язки начальника Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» Гуньки Віктора Івановича про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі - відмовлено.
Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства та під час судового розгляду доведено законність її звільнення, що виключає підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання наказу про звільнення незаконним і поновленні її на роботі, а також стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідної позовної вимоги.
У задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним повідомлення про відмову у переведенні на посаду працівника з господарської діяльності, - відмовлено, оскільки позивачка не навела обґрунтованих доводів того, яким чином буде відновлено її права у разі визнання незаконними зазначених вище повідомлень.
Позивачка оскаржила рішення міськрайонного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить рішення міськрайонного суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Із підстав, раніше детально викладених у позовній заяві, доводить, що вона має переважне право для заняття посади працівника з господарської діяльності відділення відновного лікування №1 на 40 ліжок, оскільки вона має відповідну освіту та неодноразово проходила підвищення кваліфікації.
Зазначає, що при постановленні оскаржуваного наказу роботодавець порушив вимоги частин першої-четвертої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та не надав своєчасно до первинної профспілкової організації інформацію щодо відповідних заходів, включаючи інформацію про причини наступного звільнення позивачки, про терміни звільнення, а також не провів консультації про заходи щодо запобігання звільненню або пом'якшення несприятливих наслідків звільнення.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції помилково не застосував позицію Верховного Суду, сформовану у справах №826/8384/18 від 11.09.2019, №360/2251/19 від 03.04.2020, №814/600/17 від 25.07.2018, №814/2551/16 від 22.04.2020, детально цитованих у доводах апеляційної скарги.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30.07.2025 відкрито провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 31.07.2025.
13.08.2025 МВС України, 19.08.2025 від т.в.о. начальника МРЦ МВС України «Миргород» Віктора Гунька подано до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, яку просять залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.
У суді апеляційної інстанції представники відповідача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити без змін оскаржуване судове рішення, як законне та обґрунтоване.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 із 13.05.2003 перебувала у трудових відносинах з МРЦ МВС України «Миргород»; із 17.04.2018 переведена на посаду сестри господині, а наказом МРЦ «Миргород» МВС України від 15.11.2024 №217/к/тр звільнена із займаної посади, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України (запис №14 у трудовій книжці)./а.с.29-32 т.1/
У відповідності з Положенням про Медичний реабілітаційний центр МВС України «Миргород», затвердженим наказом МВС України від 04.11.2003 №1286 (у редакції наказу від 20.08.2024 №576) МРЦ МВС України «Миргород» є державним закладом охорони здоров'я, що здійснює на основі ліцензії реабілітаційне (у тому числі медико-психологічну та фізичну реабілітацію), санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок осіб, які відповідно до законодавства мають право на медичне обслуговування та санаторне лікування в закладах охорони здоров'я МВС./а.с.109-117 т.1/.
Наказом МВС України від 12.09.2024 №626 «Про організаційно-штатні зміни в МВС» затверджено Перелік змін у штатах МВС./а.с.118-129 т.1/.
На виконання цього наказу наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника МРЦ МВС України «Миргород» від 16.09.2024 №113/к/тр «Про організаційно-штатні зміни» внесено відповідні зміни у штат МРЦ МВС України «Миргород»; пунктом 2 наказу визначено перелік та кількість посад, що скорочуються, пунктом 3 - перелік та кількість посад, що вводяться до штатного розпису./а.с.130-132 т.1/ 16.09.2024 ОСОБА_1 ознайомлена із зазначеним наказом./а.с.138 т.1/.
16.09.2024 на адресу голови профспілкового комітету МРЦ МВС України «Миргород» направлено інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників МРЦ МВС України «Миргород», в якій вказано причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також запропоновано у разі необхідності провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків звільнень./а.с.140 т.1/.
16.09.2024 ОСОБА_5 вручено попередження про скорочення штату та заплановане звільнення, яким останню повідомлено, що наказом МВС України від 12.09.2024 №626 «Про організаційно-штатні зміни в МВС», яким внесено ряд змін до штату МРЦ, зі штату МРЦ в адміністративно-управлінському персоналі скорочується посада сестри-господині відділення відновного лікування та реабілітації для хворих на хвороби шлунково-кишкового тракту, ендокринної та сечовидільної системи на 100 ліжок, у зв'язку з чим на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України,наказу т.в.о. начальника МРЦ ГунькиВ.І. від 16.09.2024 №113/к/тр «Про організаційно-штатні зміни» внесення змін до штату закладу може призвести до звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України 18.11.2024. ОСОБА_5 також ознайомлено з переліком вакантних посад, що можуть бути запропоновані для її подальшого працевлаштування у випадку наявності відповідного рівня освіти, спеціальності та кваліфікації, а також наявності переважного права на залишення на роботі./а.с.34, 141 т.1/.
Наказом МРЦ МВС України «Миргород» від 24.10.2024 №92/г «Про створення комісії з питань проведення скорочення штату» з метою дотримання прав працівників, посади яких скорочуються, створено вказану комісію, до функцій якої увійшло врахування переважного права на залишення на роботі, визначення категорій працівників, звільнення яких не допускається, а також визначення працівників, які будуть звільнені./а.с.142-143 т.1/.
29.10.2024 ОСОБА_5 вручено повідомлення про вакантні посади, що пропонуються працівнику, яким запропоновано обрати будь-яку вакантну посаду для подальшого працевлаштування, що відповідає її рівню освіти, спеціальності, кваліфікації, досвіду та стажу роботи./а.с. 35, 146 т.1/.
29.10.2024 ОСОБА_5 подала заяву на ім'я тимчасово виконуючого обов'язки начальника МРЦ МВС України «Миргород» про переведення її на посаду працівника з господарської діяльності./а.с.147 т.1/.
14.11.2024 ОСОБА_5 вручено повідомлення №33/9-969 про відмову у переведенні на посаду працівника з господарської діяльності відділення відновного лікування №1 на 40 ліжок, яке мотивовано переведенням на таку посаду ОСОБА_2 . Одночасно позивачу запропоновано перевестись на одну із запропонованих посад, що відповідає її рівню освіти, спеціальності та кваліфікації./а.с. 37-39, 148-150 т.1/.
14.11.2024 ОСОБА_5 подала на ім'я т.в.о. начальника МРЦ МВС України «Миргород» заяву про переведення її на посаду реєстратора медичного./а.с. 40, 151 т.1/.
15.11.2024 ОСОБА_5 подала на ім'я т.в.о. начальника МРЦ МВС України «Миргород» заяву, в якій просила анулювати заяву від 14.11.2024./а.с. 152 т.1/.
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника МРЦ МВС України «Миргород» від 15.11.2024 №217/к/тр «Про звільнення ОСОБА_5 » останню звільнено із займаної посади 18.11.2024, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України./а.с.41, 169 т.1/.
Позивачкою ОСОБА_5 надано документи на підтвердження того, що вона має диплом бакалавра від 25.06.2010 серії НОМЕР_1 , відповідно до якого вона закінчила Полтавський інститут економіки і права вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» і отримала базову вищу освіту за напрямом підготовки «Економіка і підприємництво» та здобула кваліфікацію бакалавра з економіки і підприємництва; свідоцтво №59 про проходження підвищення кваліфікації з 25.10.2010 по 25.11.2010 та свідоцтво № НОМЕР_2 про проходження підвищення кваліфікації з 26.10.2015 по 26.11.2015./а.с.23, 24, 25 т.1/.
Згідно із розділом VІ «Кваліфікаційні вимоги» Посадової інструкції сестри-господині відділення відновного лікування та реабілітації для хворих на хвороби шлунково-кишкового тракту, ендокринної та сечовидільної системи МРЦ МВС України «Миргород», затвердженої 08.09.2021 начальником МРЦ МВС України «Миргород» ОСОБА_6 , працівник з господарської діяльності повинен мати повну або базову загальну середню освіту та підготовку на робочому місці, без вимог до стажу роботи./а.с.26-28 т.1/.
Матеріалами справи також підтверджується, що станом на 29.10.2024 ОСОБА_5 мала не зняте дисциплінарне стягнення, а саме догану, яка була оголошена наказом т.в.о. начальника МРЦ МВС України «Миргород» від 12.08.2024 №95/к/тр, за порушення трудової дисципліни./а.с.153-154 т./.
На підтвердження систематичні недоліки у роботі ОСОБА_5 стороною відповідача надано копії: доповідних записок ОСОБА_7 , завідувача відділенням-лікаря, ОСОБА_8 , головної медичної сестри, журналу адміністративного обходу завідувачем відділення, що ведеться в МРЦ МВС України «Миргород», акти обстеження санітарного стану МРЦ МВС України «Миргород» від 04.10.2024, від 11.10.2024, від 31.10.2024./а.с. 155, 156, 157, 158, 159, 160-168 т.1/.
На виконання ухвали суду про витребування доказів від 20.12.2024 стороною відповідача надано копії штатного розпису МРЦ МВС «Миргород» станом на 02.12.2024, а також станом на 18.11.2024. При порівняльному аналізі посад, зазначених у штатному розписі, та посад, запропонованих позивачу в попередженні про її майбутнє звільнення, судом встановлено, що відповідачем були запропоновані всі вакантні посади. Остання мала право вибору посад на власний розсуд, мала можливість з'ясувати у роботодавця кваліфікаційні вимоги до тієї чи іншої посади і з урахуванням здобутої нею освіти звернутися до відповідача із відповідною заявою про її переведення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що розгляд заяви позивача про переведення на посаду працівника з господарської діяльності проведено належним чином, з урахуванням наявності іншого кандидата, яка мала вищу кваліфікацію, позитивні результати роботи та не мала дисциплінарних стягнень.
Підстав вважати наявними порушення вимог частин першої-четвертої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, міськрайонним судом не встановлено. Оскільки наведена норма закону містить вичерпний перелік випадків, коли роботодавець зобов'язаний проводити відповідні консультації з профспілковими організаціями, і такий перелік не поширюється на обставини даної справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, при звільненні ОСОБА_5 відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства та під час судового розгляду доведено законність її звільнення, а тому відмовляє позивачу у визнанні наказу про звільнення незаконним і поновленні її на роботі. Вимога позивача про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому вона також задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційної скарги їх правильність не спростовують та зводяться до вільного трактування норм матеріального права на власну користь. При цьому, колегія суддів ураховує наступне.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, сформульованій у постановах від 16.01.2018 у справі №519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі №696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі №297/868/18, від 28.04.2021 у справі №373/2133/17, від 27.05.2021 у справі №201/6689/19.
Разом із тим, суд вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Із огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №6-40цс15.
У постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі №6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Схожі за своїм змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №331/8965/15-ц, від 25.02.2020 у справі №310/9675/18.
Розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 №3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
За змістом пункту 2 статті 9 цієї Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено у статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Указані вимоги процесуального закону покладають тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02.10.2018, №917/1307/18 від 23.10.2019.
Наведений процесуальний обов'язок відповідачем, як роботодавцем, виконано та надано належні та допустимі докази, які у своїй сукупності підтверджують, що розгляд заяви позивача про переведення на посаду працівника з господарської діяльності проведено належним чином, з урахуванням наявності іншого кандидата, яка мала вищу кваліфікацію, позитивні результати роботи та не мала дисциплінарних стягнень.
Із огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що виключає підстави для поновлення її на посаді та задоволення решти позовних вимог, як похідних.
Доводи апеляційної скарги про невиконання (порушення) роботодавцем вимог статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» спростовуються поданими відповідачем у справу доказами, а також положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині, апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення міськрайонного суду слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27.11.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак