Провадження № 11-кп/803/1709/25 Справа № 172/1023/15 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015040420000267 за апеляційними скаргами прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_12 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 лютого 2025 року щодо
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в с. Васильківка Дніпропетровської області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України,
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 348 КК України, та призначити покарання у виді 9 років позбавлення волі; цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задовольнити в повному обсязі; долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що однією з підстав визнання ОСОБА_11 невинуватим за ст.348 КК України судом зазначалось невідповідність часу освідування ОСОБА_11 на стан алкогольного сп'яніння з часом фактичного затримання останнього, при цьому судом проігноровано показання потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_13 та досліджених безпосередньо під час судового розгляду документів, в яких вказано, що обставини мали місце 20.05.2015 року близько 04.00 години.
Зазначає, що судом необгрунтовано визнано недопустимим доказом рапорт старшого о/у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 , відповідно до якого ОСОБА_13 та потерпілий ОСОБА_8 здійснювали патрулювання з метою затримання ОСОБА_11 , а також, що в руках у ОСОБА_11 була рушниця та останній здійснив постріл в їх сторону та влучив у ОСОБА_8 .
Також судом безпідставно визнано недопустимим доказом протокол огляду предмету від 20.05.2015 року, а саме автомобіля ОСОБА_11 , який не давав згоду на проведення такого огляду, оскільки вказаний огляд проведено у відповідності до ухвали ІНФОРМАЦІЯ_4 від 21.05.2015 року, якою надано тимчасовий доступ до речей та документів, протокол на виконання ухвали складено 22.05.2015 року, що узгоджується зі ст.160 КПК України.
Стверджує, що судом безпідставно не взято до уваги як доказ винуватості обвинуваченого протоколи проведення слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 , які відтворили події, датовані 20.05.2015 року, оскільки фактичне затримання ОСОБА_11 відбулось 20.05.2015 року о 03.50 в той час, як в обвинувальному акті зазначено, що події, в яких обвинувачується ОСОБА_11 , мали місце 20.05.2015 року близько 04.00.
Зазначає, що твердження суду, що вказані слідчі експерименти проведенні без дослідів та випробовувань, відтворення дій, - є безпідставним, оскільки слідчий експеримент з потерпілим ОСОБА_8 проведено за участі судово-медичного експерта, який за результатами проведеного слідчого експерименту надав висновок №110/73-2015 р. Е, відповідно до якого не виключено можливість утворення тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_8 при обставинах, на які вказував потерпілий під час слідчого експерименту.
Також посилання суду на відсутність в якості речового доказу форменого одягу, в якому перебував потерпілий ОСОБА_14 , - є безпідставним, оскільки вказаний одяг не зберіг на собі сліди або інші відомості, які мали значення для досудового розслідування, а тому рішення про визнання їх речовими доказами стороною обвинувачення не приймалось.
Звертає увагу на те, що у вироку зазначено, що висновки експерта №73-2015р. Е, №110/73-2015р/2015р Е дод., №111/73-2015р./2015р.Е є похідними від показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 , які суд визнав такими, що мають розбіжності та суперечності, однак у вироку не відображено, які саме суперечності маються між показаннями потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 .
Посилається на те, що суд не надав належну оцінку суперечливим показам обвинуваченого ОСОБА_11 , який під час його допиту 20.02.2025 року повідомив, що він знав потерпілого ОСОБА_8 ще з 2014 року, оскільки особисто перебував у ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також, що коли його зупинили, він знав, що це був потерпілий ОСОБА_8 .
Вважає, що позицію обвинуваченого ОСОБА_11 в частині того, що він будь-яких пострілів ні в кого не робив, - слід розцінювати як спосіб уникнути відповідальності, оскільки зазначене спростовується висновком експерта від 17.08.2015 №70/07-529, відповідно до якого предметом дослідження була рушниця, яка була вилучена з автомобіля обвинуваченого.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_12 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України, та призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі; цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задовольнити в повному обсязі; обрати ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою безпосередньо в залі судового засідання; стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 витрати на правову допомогу - 100 000 грн.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що суд першої інстанції 10 років розглядав вказану справу, що свідчить про його тяганину, а також, що суд проігнорував заяву представника потерпілого щодо оголошення вироку у його присутності.
Вважає, що судом безпідставно було відмовлено в задоволенні цивільного позову потерпілого.
Зазначає, що суд у вироку вказує покази обвинуваченого, який той не давав, при цьому не зазначає, що обвинувачений ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що за вказаних в обвинувальному акті обставинах він перебував у стані алкогольного сп'яніння, при цьому керував автомобілем, в якому була його зброя та велика кількість патронів до неї. Крім того зазначив, що він знав потерпілого ОСОБА_8 як правоохоронця, тому в нього з ним були неприязні стосунки.
Стверджує, що покази потерпілого ОСОБА_8 логічні та послідовні, та підтверджуються поясненнями допитаних в суді свідків, переглянутими відеозаписами слідчих експериментів, проведеними судовими експертизами і речовими доказами.
Посилається на те, що суд першої інстанції не дав оцінки тому факту, що обвинувачений на час вчинення інкримінованого йому злочину, розшукувався за вчинення тяжкого злочину і розуміючи, що може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, намагався втекти з місця злочину.
Вказує на те, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, заяву про згвалтування потерпілої ОСОБА_15 відбирав саме потерпілий ОСОБА_8 , якому також було надано доручення на затримання ОСОБА_11 . Відібрання пояснень та затримання не є слідчою дією, а є способом офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги як докази винуватості обвинуваченого висновки експертів, протоколи слідчих експериментів, які були проведені з потерпілим ОСОБА_8 та свідком ОСОБА_13 , протокол огляду автомобіля обвинуваченого та протокол тимчасового доступу до речей і документів.
Стверджує, що доводи ОСОБА_11 про те, що огляд його автомобіля, під час якого було вилучено зброю, проводився з порушенням вимог ст. 234, 237 КПК України, - є безпідставними, оскільки огляд автомобіля, який відбувся 20.05.2015 року проводився відповідно до ст. 8, 30 Конституції України.
При цьому слідчим був отриманий дозвіл на тимчасовий доступ до автомобіля ДЕО СЕНС, який було проведено 22.05.2015.
Також судом не взято до уваги висновок судово-психіатричного експерта №160, відповідно до якого ОСОБА_11 в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, перебував в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння №54 від 20.05.2015 року.
Окрім того, суд проігнорував висновок експерта від 17.08.2015 року №70/07-529 щодо вилучених з автомобіля ДЕО СЕНС патронів та рушниці.
Стверджує, що суд безпідставно не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_16 про те, що за фактом згвалтування проводилося затримання ОСОБА_11 , який здійснював постріли по працівникам поліції.
Посилається на те, що зазначення суду щодо неточності вказаного часу у витягу з ЄРДР та у рапортах, - не є слушним, оскільки у рапорті можлива бути описка, окрім того рапорт не є доказом, а є внутрішнім документом правоохоронців.
Зазначає, що твердження суду про те, що потерпілий ОСОБА_8 не був на чергуванні в день події, а просто був присутній на роботі, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити наявність форменого одягу на потерпілому в той день, - є безпідставним, оскільки зазначене спростовується наявними в матеріалах провадження доказами.
Вироком ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 лютого 2025 року ОСОБА_11 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України, та виправдано у зв'язку з не доведенням, що вчинено злочин, передбачений ст. 348 КК України; також вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.
Цим же вироком відмовлено у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_11 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої злочином.
Органом досудового слідства ОСОБА_11 обвинувачується в тому, що він 20.05.2015 року, близько 04.00 години, перебуваючи в стані алкогольного сп?яніння (відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції № 54 від 20.05.2015 року), рухався на автомобілі «DEWOO SENS" державнии? номернии? знак НОМЕР_1 по вул. Петровського в сел. Васильківка Васильківського раи?ону Дніпропетровськоі? області. В цей час працівники міліціі? в форменому одязі (визначении? постановою КМУ від 14.08.2013 року № 594 «Про формении? одяг працівників міліціі?»), а саме старшии? слідчии? ІНФОРМАЦІЯ_6 старшии? леи?тенант міліціі? ОСОБА_8 та старший оперативний уповноважении? ІНФОРМАЦІЯ_7 в Дніпропетровськоі? області старшии? леи?тенант міліціі? ОСОБА_13 ?ович, виконуючи своі? службові обов?язки, пов?язані з провадженням досудового слідства у кримінальному провадженні № 12015040420000267, яке перебувало у провадженні старшого слідчого ІНФОРМАЦІЯ_6 старшого ОСОБА_17 , у зв?язку з наявною інформацією про те, що ОСОБА_11 причетнии? до вчинення кримінального правопорушення, а саме: зґвалтування ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з метою и?ого затримання, прии?няли міри до зупинки автомобіля, яким керував ОСОБА_11 , подавши світлозвукові сигнали на автомобілі «KIA RIO», державнии? номернии? знак НОМЕР_2 , якии? належить старшому слідчому СВ Васильківського РВ ГУМВС Украі?ни в Дніпропетровськіи? області старшому леи?тенанту міліціі? ОСОБА_8 , вии?шли з нього та направилися до автомобіля ОСОБА_11 , якии? зупинився на узбіччі по вул. Петровського в сел. Васильківка Васильківського раи?ону Дніпропетровської області біля домоволодіння № 101.
Працівники правоохоронного органу старшии? слідчии? СВ Васильківського РВ ГУМВС Украі?ни в Дніпропетровськіи? області старшии? леи?тенант міліціі? ОСОБА_8 та старшии? оперативнии? уповноважении? ІНФОРМАЦІЯ_6 старшии ОСОБА_18 підіи?шли до автомобіля «DEWOO SENS», державнии? номернии? знак НОМЕР_1 , в якому на передньому водіи?ському сидінні знаходився ОСОБА_11 та представилися. Однак ОСОБА_11 , усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники правоохоронних органів, маючи намір на вбивство працівника правоохоронного органу, дістав мисливську рушницю ІЖ 58 МА № 29613, яка згідно із висновком комплексноі? судово-балістичноі? експертизи № 70/07-529 від 17.08.2015 року є гладкоствольною мисливською вогнепальною зброєю - мисливською двоствольною рушницею моделі «ИЖ-58 МА», 16-го калібру, виробництва Іжевського механічного заводу (СРСР), власником якоі? він являється, достовірно усвідомлюючи злочиннии? характер своі?х діи?, бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді вбивства працівника правоохоронного органу, зі словами: «повбиваю», прицілився в старшого слідчого ІНФОРМАЦІЯ_6 старшого ОСОБА_17 . Однак, працівник правоохоронного органу - старшии? слідчии? ІНФОРМАЦІЯ_7 старшии? леи?тенант міліціі? ОСОБА_8 , з метою уникнення отримання вогнепального поранення від ОСОБА_11 згідно із Законом Украі?ни «Про міліцію» застосував сльозогіннии? газ відносно ОСОБА_11 та після чого разом зі старшим оперативним уповноваженим ІНФОРМАЦІЯ_6 старшим леи?тенантом міліціі? ОСОБА_13 впали на землю, після чого ОСОБА_11 почав рух на своєму автомобілі «DEWOO SENS», державнии? номернии? знак НОМЕР_1 , в бік вул. Лесі Украі?нки, що в сел. Васильківка Васильківського раи?ону Дніпропетровськоі? області.
Рухаючись на своєму автомобілі «DEWOO SENS», державнии? номернии? знак НОМЕР_1 , по АДРЕСА_2 , ОСОБА_11 , бажаючи довести свій злочиннии? намір до кінця - вбивство працівника правоохоронного органу, із вікна свого автомобіля по ходу руху здіи?снив один постріл з мисливськоі? рушниці ИЖ 58 МА № 29613 в бік автомобіля, в якому перебували працівники міліціі?.
Після чого ОСОБА_11 з метою довести свіи? злочин намір, направлении? на вбивство працівника правоохоронного органу, рухаючись по вул. Будьонного в сел. Васильківка Васильківського раи?ону Дніпропетровськоі? області, зупинив свіи? автомобіль на узбіччі дороги біля домоволодіння № 117, дістав зі свого автомобіля мисливську рушницю НОМЕР_3 , та, прицілившись в бік працівників правоохоронних органів, дочекавшись доки вони и?ого наздоженуть та вии?дуть зі свого автомобіля, здіи?снив прицільнии? постріл в старшого слідчого ІНФОРМАЦІЯ_6 старшого леи?тенанта міліціі? ОСОБА_8 , в результаті чого влучив у нижню праву кінцівку, поранивши и?ого та спричинивши відповідно до висновку судово-медичного експерта № 73-2015 «Е» від 20.05.2015 року тілесні ушкодження у вигляді двох синців на нижніи? правіи? кінцівці, які по своєму характеру відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості. Однак свіи? злочиннии? намір, направлении? на вбивство працівника правоохоронного органу, у зв?язку з виконанням ними службових обов?язків, не довів до кінця з причин, що не залежали від и?ого волі, так як був затримании? працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 .
За викладених вище обставин дії ОСОБА_11 кваліфіковані за ст. 348 КК України як замах на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним своїх службових обов'язків.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурорів, які підтримали доводи апеляційної скарги прокурора, потерпілого та його представника, які підтримали апеляційну скаргу представника потерпілого, обвинуваченого та його захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційних скарг та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого не підлягають задоволенню з таких підстав.
У відповідності до вимог ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи.
При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого. Тобто тягар доведення винуватості обвинуваченого покладено на сторону обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив всі зібрані по справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано виправдав ОСОБА_11 у зв'язку з недоведеністю, що вчинено злочин, передбачений ст. 348 КК України.
На думку колегії суддів, доводи прокурора та представника потерпілого щодо доведення винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 348 КК України, не є слушними з огляду на таке.
Так, обвинувачений ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції свою винуватість в інкримінованому йому злочині не визнав та відмовився давати покази на підставі ст. 63 Конституції України.
Також під час апеляційного провадження судом апеляційної інстанції було досліджено:
- покази потерпілого ОСОБА_8 , який в суді апеляційної інстанції повідомив, що в травні 2015 року на особистому автомобілі, який використовувався ним в службових цілях, він та ОСОБА_13 розшукували ОСОБА_11 у зв'язку з отриманням заяви про вчинення ним згвалтування. Коли зупинили автомобіль ОСОБА_11 , він підійшов до його машини, представився, після чого обвинувачений дістав рушницю, а він, у відповідь, застосував сльозогінний газ. Потім пролунав постріл. Після цього ОСОБА_11 поїхав, а вони поїхали за ним. Коли обвинувачений зупинився, вони на відставні 200-300 метрів також зупинилися та вийшли з машини, а ОСОБА_11 вистрелив та попав йому в ногу, це було десь о 04.00 годині. Зазначив, що обвинувачений був у сильному алкогольному сп'янінні. Повідомив, що він був у форменому одязі, який, напевно, після пострілу був пошкоджений. Також зазначив, що в той день він не знаходився в слідчо-оперативній групі та не перебував у добовому наряді, йому дав команду начальник відділу ОСОБА_19 займатися справою ОСОБА_15 . Документально його повноваження не оформляли. Неприязних відносин між ним та обвинуваченим не було;
- покази свідка ОСОБА_13 , який в суді апеляційної інстанції повідомив, що в травні 2015 року йому зателефонував ОСОБА_8 і повідомив, що ОСОБА_11 здійснив згвалтування ОСОБА_15 та про необхідність затримання ОСОБА_11 , після чого вони поїхали патрулювати селище. Потім вони помітили автомобіль ОСОБА_11 , який зупинили. ОСОБА_8 підійшов до автомобіля обвинуваченого та представився, при цьому вони були у форменому одязі. Однак ОСОБА_11 дістав рушницю та здійснив постріл в бік ОСОБА_8 , який у відповідь застосовував сльозогінний газ. Після цього обвинувачений поїхав, вони поїхали за ним. Потім вони помітили, що ОСОБА_11 зупинився, вони теж зупинилися. Коли вони вийшли з автомобіля, то почули постріл, після якого ОСОБА_8 повідомив йому, що в нього попали, це було десь о 04.00 годині. Повідомив, що слідчий є старшим в слідчо-оперативній групі, при цьому слідчо-оперативна група була створена ситуативно. На 20.05.2015 року він підпорядковувався начальнику сектору кримінальної міліції. Чи отримував він від безпосереднього свого керівника доручення на затримання ОСОБА_11 - не пам'ятає. ОСОБА_11 був здійснений постріл в ОСОБА_8 на відстані 50-80 метрів. Постріли здійснювалися в їх бік, однак заяву про визнання його потерпілий у цьому кримінальному провадженні він не подавав. Він із ОСОБА_8 знаходилися в слідчо-оперативній групі.
Також під час апеляційного провадження судом апеляційної інстанції було досліджено письмові докази та висновки експертів:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.05.2015 за фактом застосування ОСОБА_11 вогнепальної зброї - мисливської рушниці ІЖ-58МА до працівника правоохоронного органу (а.п.117-118 т.3);
- рапорт старшого оперативного уповноваженого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 щодо обставин, які мали місце 20.05.2015 (а.п.120 т.3);
- протокол затримання ОСОБА_11 від 20.05.2015 (а.п.123 т.3);
- висновок експерта №73-2015 р.Е, відповідно до якого тілесні ушкодження, які виявлені у потерпілого ОСОБА_8 у вигляді двох синців на правій нижній кінцівці, що утворились від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, у своїй сукупності відноситься до легких тілесних ушкоджень; з урахуванням кількості тілесних ушкоджень, які завдані потерпілому спричинено не менш двох травмуючих дій у ділянку правої нижньої кінцівки у дуже короткий проміжок часу; час спричинення тілесних ушкоджень не суперечить вказаному у постанові слідчим, крім того тілесні ушкодження утворились від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, яким міг бути шрот (а.п.125-127 т.3);
- протокол проведення слідчого експерименту від 28.05.2015, проведений за участі потерпілого ОСОБА_8 з фототаблицею до нього, яким було відтворено хронологію подій, які мали місце 20.05.2015 (а.п.128-131 т.3);
- висновок експерта №110/73-2015р./2015р. Е дод., відповідно до якого тілесні ушкодження, які були виявлені у потерпілого у вигляді двох синців на правій нижній кінцівці, що утворились від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, відповідно до слідчого експерименту в напрямку потерпілого був здійснений постріл із мисливської рушниці спорядженого шротом, при цьому потерпілий був звернутий передньою поверхнею тіла та кінцівками до підозрюваного, враховуючи викладені обставини не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень, які були виявлені при експертизі ОСОБА_8 , при обставинах, вказаних під час слідчої дії за участі потерпілого ОСОБА_8 (а.п.132-133 т.3);
- протокол огляду предмета з фототаблицею від 20.05.2015, яким являється автомобіль «DEWOO SENS», державний номерний знак НОМЕР_1 , в якому на пасажирському сидінні було виявлено шкіряний патронташ коричневого кольору, поруч з яким лежало три гільзи, дві з яких були металі інша пластмасова білого кольору, також було виявлено дерев'яний приклад від рушниці та мисливську рушницю (а.п.134-137 т.3);
- протокол проведення слідчого експерименту від 28.05.2015, проведений за участі свідка ОСОБА_13 з фототаблицею до нього, яким було відтворено хронологію подій, які мали місце 20.05.2015 (а.п.138-141 т.3);
- висновок експерта №111/73-2015р./2015р. Е дод., відповідно до якого тілесні ушкодження, які були виявлені у потерпілого у вигляді двох синців на правій нижній кінцівці, що утворились від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, відповідно до слідчого експерименту в напрямку потерпілого був здійснений постріл із мисливської рушниці спорядженого шпротом, при цьому потерпілий був звернутий передньою поверхнею тіла та кінцівками до підозрюваного, враховуючи викладені обставини не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень, які були виявлені при експертизі ОСОБА_8 , при обставинах, вказаних під час слідчої дії за участі свідка ОСОБА_13 (а.п.142-143 т.3);
- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 22.05.2015, а саме до автомобіля «DEWOO SENS» державний номерний знак НОМЕР_1 з метою вилучення гладкоствольної рушниці та гільз від неї (а.п.147-149 т.3);
- висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння № 54 від 20.05.2015 року, відповідно якого ОСОБА_11 20.05.2015 о 01.10 годин перебуває в стані алкогольного сп'яніння (а.п.160 т.3);
- висновок судово-психіатричного експерта №160, відповідно до якого ОСОБА_11 в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, не виявляв і в теперішній час не виявляє будь-яких психічних розладів. Як випливає з матеріалів кримінального провадження і даного психіатричного обстеження, в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, іспитовий перебував у стані простого алкогольного сп'яніння, та виявляв правильне орієнтування в навколишній обстановці. За своїм психічним станом під час інкримінованого йому діяння і на теперішній час, він міг і може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (а.п.162-164 т.3);
- висновок експерта від 17.08.2015 №70/07-529, відповідно до якого п?ятнадцять патронів, що 22.05.2015 були вилучені з автомобіля «DEWOO SENS» н/з НОМЕР_1 , являються боєприпасами до гладкоствольноі? мисливськоі? зброі? - мисливськими патронами 16-го калібру. Дані патрони призначені для стрільби з гладкоствольних мисливських рушниць 16-го калібру. Тринадцять патронів (з п'ятнадцяти вказаних) складаються з металевих гільз з капсулями «Центробои?», навіски бездимного пороху вагою 1,13г-1,3г, снарядом змішаного шроту з діаметром шротин 4,7-5мм, загальною вагою шроту в патроні від 27,9-31,4г, картонних прокладок та пижів з туалетного паперу. Два патрона (з тих же п?ятнадцяти) складаються з полімерних гільз з металевою основою, капсулів типу «Євро», навіски бездимного пороху вагою 1,67г, полімерного пижа-амортизатора та снаряду з 130 шротин (діаметр шротин 3,25мм, загальна вага шроту 28,2г). Дві металеві гільзи та одна гільза з полімерним корпусом, що вилучені там же, являються частинами мисливських патронів до гладкоствольноі? мисливськоі? зброі? 16-го калібру. Тринадцять патронів, з числа п?ятнадцяти вилучених 22.05.2015 з автомобіля «DEWOO SENS» н/3 283 - НОМЕР_4 , споряджені саморобним способом з дотриманням норм спорядження мисливських патронів 16-го калібру. Два патрона виготовлені та споряджені заводським способом. Дані патрони призначені для стрільби з гладкостовльних мисливських рушниць 16-го калібру. Дані п?ятнадцять патронів придатні до стрільби, в тому числі і з рушниці «ИЖ-58» НОМЕР_5 , що надана на дослідження. З мисливськоі? рушниці «ИЖ-58 МА» № Р29613, що вилучена 22.05.2015 з автомобіля «DEWOO SENS» н/з НОМЕР_1 , після останнього чищення та змащування каналів стволів виконувались постріли. Останній постріл з стволів рушниці «ИЖ-58 МА» № Р29613, були виконані патронами спорядженими множинними шротовими снарядами з діаметром шротин 3,5-5 мм. При стрільбі з рушниці «ИЖ-58 МА» № P29613 патронами спорядженими саморобним способом з множинними снарядами зі шроту діаметром 5 мм (що вилучені при вищевказаних обставинах), на дистанції 100 м від дульного зрізу стволів рушниці, окремі шротини володіють достатньою вражаючою здатністю (достатньою питомою кінетичною енергією) для заподіяння людині чи тварині небезпечних для життя або смертельних ушкоджень. При стрільбі з рушниці «ИЖ-58 МА» № P29613 патронами заводського спорядження з шротом № 4 (діаметр шротин - 3,25мм), що вилучені при вищевказаних обставинах, на дистанції? 100м від дульного зрізу стволів рушниці, шротини не володіють достатньою вражаючою здатністю (достатньою питомою кінетичною енергією). Рушниця, що вилучена 22.05.2015 з автомобіля «DEWOO SENS» н/з НОМЕР_1 , являється гладкоствольною мисливською вогнепальною зброєю - мисливською двоствольною рушницею моделі «ИЖ-58 МА», 16-го калібру, виробництва Іжевського механічного заводу (СРСР), заводськии? номер НОМЕР_6 . Рушниця «ИЖ-58 МА» № НОМЕР_7 придатна до стрільби мисливськими патронами 16 калібру, в тому числі і патронами, наданими на дослідження (а.п.166-175 т.3).
Судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про допит в якості свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , оскільки з матеріалів провадження вбачається, що в суді першої інстанції вказані свідки не допитувалися та прокурор клопотання про їх допит до суду не подавав.
Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України, за ознаками замаху на вбивство працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним своїх службових обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд першої інстанції під час судового розгляду дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_11 в інкримінованому йому злочині поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами, вказаний висновок місцевого суду колегія суддів вважає правильним з огляду на таке.
Статтею 348 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.
Виходячи з положень зазначеної статті основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів.
При цьому об'єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні діяння, спрямованого на позбавлення життя зазначених у диспозиції ст. 348 КК України осіб.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю умислу у винної особи. Винний усвідомлює, що посягає на життя працівника правоохоронного органу або інших осіб, визначених в диспозиції статті 348 КК, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок своїх дій і бажає або свідомо допускає їх настання.
Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.
Про наявність прямого умислу можуть свідчити конкретні діяння винної особи, які завідомо для нього мали потягти за собою смерть потерпілого і не призвели до бажаного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.
Також питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Згідно із п.1 ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Перевірка вищезазначених обставин та матеріалів кримінального провадження має істотне значення для з'ясування, чи доведено обвинуваченням перед судом, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 348 КК України, вчинене ОСОБА_11 поза розумним сумнівом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у цьому кримінальному провадженні встановлення точного часу вчинення кримінального правопорушення має значення для оцінки правомірності дій потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 , оскільки злочин, передбачений ст. 348 КК України, з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання, в тому числі, на працівників поліції вчинено у зв'язку з їх службовою діяльністю.
Під виконанням службових обов'язків працівником правоохоронного органу слід розуміти дії, пов'язані із провадженням дізнання, досудового слідства, з охороною громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійсненням різноманітних перевірок, запобіганням злочинам та іншим правопорушенням тощо.
Службові обов'язки працівника правоохоронного органу - це обов'язки, передбачені відповідними законами та підзаконними актами, що регламентують правозастосовні та правоохоронні функції потерпілих.
Для складу злочину, передбаченого ст. 348 КК України, не вимагається, щоб потерпілий застосовував будь-які заходи до винного. Достатньо встановити, що посягання на життя працівника правоохоронного органу було вчинене у зв'язку з його діяльністю щодо виконання службових обов'язків
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що час подачі заяви потерпілою ОСОБА_15 та внесення до ЄРДР за її заявою відомостей про вчинення кримінального правопорушення дослідженими матеріалами не підтверджується, оскільки вказана заява та витяг з ЄРДР містять лише дату 20.05.2015. Також ОСОБА_15 , як і особи, які надавали вказівки щодо затримання обвинуваченого ОСОБА_23 , не були допитані ні під час досудового розслідування, ні судом, окрім того сторона обвинувачення не отримувала в порядку тимчасового доступу до документів відомості щодо виконання службових обов'язків потерпілим та свідком на час затримання обвинуваченого.
Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріали кримінального провадження не містять допустимих та належних доказів на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 під час затримання ОСОБА_11 виконували службові обов'язки, що є обов'язковою ознакою ст. 348 КК України.
Окрім того, суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, обгрунтовано послався на те, що надані стороною обвинувачення докази не містять доказів вчинення злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_11 , оскільки в обвинувальному акті зазначено, що обвинувачений ОСОБА_11 перебував у стані сп'яніння, при цьому огляд на стан сп'яніння відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння №54 від 20.05.2015 був проведений о 01.10 годин того ж дня, водночас відповідно до протоколу затримання від 20.05.2015, ОСОБА_11 був затриманий о 03.50 годин, тобто огляд на стан сп'яніння був проведений до затримання, що, в свою чергу, спростовує можливість керування ОСОБА_11 транспортним засобом о 04.00 годині, як про це зазначали потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 як в судовому засіданні, так і під час слідчих експериментів, які були проведені за їх участю, та про що також зазначено в обвинувальному акті.
При цьому судом обгрунтовано звернуто увагу на те, що у показаннях потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_16 (про допит якого прокурор не просив в суді апеляційної інстанції) є явні протиріччя, оскільки потерпілий і свідок ОСОБА_13 в судовому засідання показали, що обвинуваченого ОСОБА_11 було затримано та доставлено до відділення міліції рано вранці, що не узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_16 , який показав, що обвинуваченого ОСОБА_11 доставили до відділення міліції пізно ввечері.
Таким чином, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння №54, протокол затримання ОСОБА_11 , протоколи слідчих експериментів не доводять тих обставин, що обвинувачений ОСОБА_11 20.05.2015 року о 04.00 годині керував транспортним засобом, а тому посилання прокурора на те, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 у своїх показаннях зазначали, що обставини події мали місце 20.05.2015 року близько 04.00 години, - є безпідставними, оскільки, на думку колегії суддів, до їх показів слід віднестися критично, так як вони суперечать дослідженим в судовому засіданні доказам. Окрім того, надані ними покази в суді апеляційної інстанції суперечать один одному, а саме потерпілий ОСОБА_8 зазначав, що постріл в нього був здійснений з відстані 200-300 метрів, та що він не знаходився в слідчо-оперативній групі та не перебував у добовому наряді, в той час як свідок ОСОБА_13 стверджував, що постріл в ОСОБА_8 був здійснений з відстані 50-80 метрів, та що він із ОСОБА_8 знаходилися в слідчо-оперативній групі.
Враховуючи наявність істотних суперечностей в показах свідків та потерпілого, посилання свідка ОСОБА_16 на затримання ОСОБА_11 пізно ввечері, відсутність доказів на підтвердження хронології події, колегія суддів критично оцінює покази свідка ОСОБА_13 і потерпілого ОСОБА_8 та вважає необгрунтованими доводи апеляційних скарг в цій частині.
Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протоколів слідчих експериментів недопустимими з посиланням на те, що вказані слідчі експерименти проводились у той період доби, який не відповідає описаним в обвинувальному акті подіям, не містить проведення дослідів та випробувань, відтворення дій, а посвідчує виключно показання потерпілого та свідка, оскільки відповідно до ст. 240 КПК України з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, до участі в якому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Після проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно із вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, 28.05.2015 року було проведено слідчі експерименти за участю потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 , двох понятих та спеціаліста, за результатами яких складено відповідні протоколи від 28.05.2015 року, які були підписані всіма учасниками без будь-яких зауважень.
Згідно із протоколами слідчих експериментів метою цієї слідчої дії була перевірка і уточнення показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 . При цьому з відеозапису слідчих експериментів, проведених на місці вчинення кримінального правопорушення, вбачається, що потерпілий та свідок за власною волею продемонстрували і показали обставини події, які мали місце під час затримання ОСОБА_11 , а також положення потерпілого на момент отримання ним тілесного ушкодження.
Колегія суддів вважає, що проведення слідчих експериментів в період доби з 18.10 до 19.20 та з 19.40 до 20.50, який не відповідає описаним в обвинувальному акті (04.00 годин), не може безумовно свідчити про недопустимість відповідної слідчої дії.
Відтак, висновок суду першої інстанції про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення вказаної слідчої дії, що свідчить про недопустимість як доказу її результатів, на думку колегії суддів, не відповідає вимогам КПК України, адже вказані протоколи слідчих експериментів слід визнати неналежними доказами, оскільки в сукупності з іншими доказами (протокол затримання, висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння №54) вони не доводять винуватості ОСОБА_11 в інкримінований йому час вчинення злочину.
Посилання представника потерпілого про те, що рапорт не є доказом, а є внутрішнім документом правоохоронців, - є безпідставним, оскільки згідно зі ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій.
Доказ це не сам процесуальний документ "рапорт", а відомості, отримані у встановленому законом порядку та вміщені в ньому. Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 425/217/17.
Твердження прокурора, що судом необгрунтовано визнано недопустимим доказом рапорт старшого о/у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 щодо обставин, які мали місце 20.05.2015 року під час затримання ОСОБА_11 , та представника потерпілого про те, що у рапорті можлива бути описка у часі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом вказаний доказ фактично було визнано неналежним з посиланням на те, що складений ОСОБА_13 рапорт не містить фактичних даних на підтвердження пред'явленого обвинувачення та суперечить протоколу затримання, оскільки затримання було проведено старшим о/у ОСОБА_13 , про що зазначено у протоколі затримання, а не іншими працівниками - гр. ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , як про це зазначено у рапорті, що не може свідчити про наявність описки у цьому процесуальному документі.
Також у рапорті зазначено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_13 під час затримання ОСОБА_11 були у форменому одязі, однак, як слушно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, вказаний формений одяг в якості речового доказу до кримінального провадження долучений не був, окрім того, вказаний одяг органами досудового розслідування взагалі не оглядався, про що свідчить відсутність в матеріалах кримінального провадження відповідного протоколу огляду.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано визнав рапорт, який був складений ОСОБА_13 , неналежним доказом.
До доводів прокурора про те, що формений одяг не зберіг на собі сліди або інші відомості, які мали значення для досудового розслідування, а тому він не визнавався речовим доказом, колегія суддів відноситься критично, оскільки за показами потерпілого ОСОБА_8 обвинувачений ОСОБА_11 , стріляючи зі зброї, попав йому в ногу, що само по собі не могло не залишити сліди, окрім того, під час слідчого експерименту потерпілий та свідок ОСОБА_13 вказували на те, що під час здійснення обвинуваченим пострілів вони падали на землю, тому на підтвердження цих дій на їх форменому одязі не могли не залишитися певні сліди.
Також слід зазначити, що покази потерпілого та свідка ОСОБА_13 , які є заінтересованими особами у цьому кримінальному провадженні, щодо перебування їх у форменому одязі в нічний час доби при виконанні службових повноважень на робочому місці без підтвердження іншими доказами, які були досліджені судом, колегія суддів оцінює критично, окрім того, обвинувачений ОСОБА_11 в суді першої інстанції зазначав, що коли його привезли для медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння, він побачив, що на потерпілому та свідку відсутній формений одяг, в суді апеляційної інстанції він також стверджував, що формений одяг на них був відсутній, тому колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами те, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 під час затримання обвинуваченого перебували у форменому одязі, а тому твердження прокурора та представника потерпілого в цій частині є безпідставними.
Доводи представника потерпілого про те, що обвинувачений на час вчинення інкримінованого йому злочину розшукувався за вчинення тяжкого злочину та намагався втекти з місця злочину, а також, що саме потерпілому ОСОБА_8 було доручено затримати ОСОБА_11 , - не є слушними, оскільки ч. 1 ст. 152 КК України на час вчинення цього злочину відповідно до ст. 12 КК України відносилося до злочинів середньої тяжкості, а також з огляду на те, що відповідно до заяви ОСОБА_15 її згвалтування мало місце 18.05.2015 року (а.п.119 т.3), заяву вона подала 20.05.2015 року, при цьому відомості про розшук обвинуваченого ОСОБА_11 відсутні.
Відповідно до протоколу затримання ОСОБА_11 був затриманий на підставі ст. 208 КПК України, яка передбачає, що затримати особу можна, якщо її застали під час вчинення кримінального правопорушення або одразу після його вчинення, однак колегією суддів встановлено, що ОСОБА_15 зазначала, що була згвалтована 18.05.2015, із заявою до міліції вона звернулась лише 20.05.2015, також на заяві ОСОБА_15 відсутній час її реєстрації, а тому відсутні переконливі докази того, що затримання обвинуваченого відбулося відповідно до ст. 208 КПК України.
При цьому за встановлених досудовим розслідуванням обставин потерпілий ОСОБА_8 переслідував обвинуваченого на власному автомобілі, а тому обвинувачений не міг передбачити те, що його переслідують саме працівники міліції.
Також слід зазначити, що ст. 208 КПК України надає повноваження затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, «уповноваженій службовій особі», тобто особі, якій законом надане право здійснювати затримання, водночас матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_13 були уповноважені у цьому кримінальному провадженні здійснювати затримання ОСОБА_11 . При цьому в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_8 зазначав, що в той день він не знаходився в слідчо-оперативній групі та не перебував у добовому наряді, а також, що він діяв за усною вказівкою начальника відділу.
Таким чином, колегією суддів не встановлено, що потерпілий та свідок ОСОБА_13 перебували у форменому одязі, а також, що обвинувачений усвідомлював, що його зупинили працівники міліції.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлені досудовим розслідуванням обставини події, відповідно до яких спочатку було прийнято заяву ОСОБА_15 про згвалтування, на підставі якої було здійснено затримання ОСОБА_11 , під час якого обвинувачений здійснив замах на вбивство працівника правоохоронного органу, суперечить витягу з ЄРДР, відповідно до якого слідчим спочатку були внесені відомості за ст. 348 КК України, а потім вже за ч. 1 ст. 152 КК України (а.п.117 т.3).
Посилання прокурора та представника потерпілого на те, що обвинувачений ОСОБА_11 в судовому засіданні повідомив, що коли його зупинили, він знав, що це був потерпілий ОСОБА_8 , якого він знає як працівника міліції, - є безпідставним, оскільки з показів обвинуваченого ОСОБА_11 , які ним були надані в судовому засіданні 20.02.2025 року вбачається, що він не бачив осіб, які до нього підходили, так як було темно. Крім того, навіть якщо ОСОБА_23 знав, що потерпілий ОСОБА_8 працював в міліції, то це не свідчить про те, що йому було відомо про виконання потерпілим службових обов'язків під час його затримання.
Твердження прокурора та представника потерпілого про те, що огляд автомобіля ОСОБА_11 проведено у відповідності до ухвали Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015 року, якою надано тимчасовий доступ до речей та документів, протокол якого складено 22.05.2015 року, а тому судом безпідставно визнано недопустимим доказом протокол огляду предмету від 20.05.2015 року, - не є слушним з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, таке діяння, як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (ч. 2 ст. 87 КПК України).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння.
За приписами частин 1 і 3 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.
Відповідно до ч. 2 вказаної статті під іншим володінням особи розуміється транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
З протоколу огляду предмета від 20.05.2015 року вбачається, що огляд автомобіля «DEWOO SENS», державнии? номернии? знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 , було проведено без добровільної згоди обвинуваченого, при цьому відповідно до матеріалів провадження вказаний автомобіль у передбаченому КПК порядку не був визнаний речовим доказом та на нього ухвалою суду не було накладено арешт, а огляд було проведено на спецмайданчику відділку міліції, що не може свідчити про невідкладність такого огляду.
Також колегією суддів встановлено, що всупереч ч. 3 ст. 233 КПК України, після здійсненого 20.05.2015 року працівниками правоохоронного органу огляду автомобіля «DEWOO SENS», державнии? номернии? знак НОМЕР_1 , орган досудового розслідування не звернувся з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, а подав лише клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме: до автомобіля ОСОБА_11 та ухвалою слідчого судді від 21.05.2015 року було надано тимчасовий доступ до автомобіля з метою вилучення гладкоствольної рушниці та гільз від неї, що й було здійснено під час огляду автомобіля 22.05.2015 року.
Тобто, ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук автомобіля органом досудового розслідування в даній справі отримано не було, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що вказана слідча дія була здійснена з порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбачених ч. 2 ст. 237, ч. 2 ст. 233 КПК України, оскільки фактично було проведено обшук, а не огляд автомобіля. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 25.09.2018 року у справі № 623/4131/15-к.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується рішенням суду першої інстанції про недопустимість таких доказів як протокол огляду предмета від 20.05.2015 року та протокол тимчасового доступу до автомобіля від 22.05.2015 року як похідного від протоколу огляду, з огляду на положення ст. 87 КПК України.
Доводи прокурора про те, що у вироку зазначено, що висновки експерта №73-2015р. Е, №110/73-2015р/2015р Е дод., №111/73-2015р./2015р.Е щодо виявлених у потерпілого ОСОБА_8 тілесних ушкоджень є похідними від показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 , які суд визнав такими, що мають розбіжності та суперечності, однак у вироку не відображено, які саме суперечності маються між показаннями потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 , є безпідставними, оскільки судом у вироку звернуто увагу на те, що показання потерпілого та вказаного свідка не узгоджуються саме з висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп'яніння №54, протоколом затримання ОСОБА_11 , показаннями свідка ОСОБА_16 та викладеним в обвинувальному акті обставинам провадження, при цьому не зазначено щодо неузгодженості показань потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_13 між собою. Також колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що вказані висновки експерта, якими встановлено наявність у потерпілого тілесного ушкодження у вигляді двох синців на правій нижній кінцівці не підтверджують обставини за ст. 348 КК України, які викладені в обвинувальному акті, оскільки вказані експертизи були складені на підставі відомостей, зазначених потерпілим та свідком під час слідчого експерименту, які не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, а тому вказані висновки експерта є неналежними доказами.
Твердження прокурора та представника потерпілого про те, що позиція обвинуваченого ОСОБА_11 в частині того, що він будь-яких пострілів ні в кого не робив, спростовується висновком експерта від 17.08.2015 №70/07-529, відповідно до якого предметом дослідження була рушниця, яка була вилучена з автомобіля обвинуваченого, - не є слушним, у зв'язку з тим, що вказана експертиза є похідним доказом від протоколу огляду автомобіля та протоколу тимчасового доступу до нього, які судом визнані недопустимими доказами відповідно до положень ч. 1 ст. 87 КПК України.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції судовий розгляд проведено відповідно до ч.1 ст.337 КПК України, - в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Посилання представника потерпілого на те, що суд першої інстанції 10 років розглядав вказану справу, що свідчить про його тяганину, - не є слушним, оскільки зазначене не спростовує висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування вироку суду.
Що стосується доводів представника потерпілого про те, що суд проігнорував його заяву щодо оголошення вироку у його присутності, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Учасники судового провадження відповідно до ч. 6, 7 вказаної статті мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору, а у разі відсутності учасника судового провадження у судовому засіданні, копія рішення йому надсилається.
Системний аналіз процесуальних норм вказує на те, що вирок має бути складений в нарадчій кімнаті, а його повний текст повинен бути оголошений негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Проголошенням вироку після виходу з нарадчої кімнати, роз'яснення його змісту реалізовує конституційне положення, що визначене як основна засада судочинства - гласність судового процесу.
Гласність і відкритість кримінального провадження в судах усіх інстанцій є важливою умовою неупередженого, всебічного і повного дослідження обставин кримінального правопорушення та ухвалення на цій основі законного, обґрунтованого і справедливого рішення. Така засада спонукає суддів та інших учасників судового розгляду добросовісно реалізовувати права та виконувати свої професійні обов'язки, суворо дотримуватися правил судочинства, етики взаємин між учасниками розгляду. Тобто засада гласності і відкритості кримінального провадження повинна забезпечити не лише прийняття судом обґрунтованого і законного рішення, а й обізнаність учасників кримінального провадження про мотиви і підстави прийняття такого рішення.
На виконання зазначених приписів, суд після виходу з нарадчої кімнати 27.02.2025 року негайно проголосив вирок, незважаючи на відсутність представника потерпілого в судовому засіданні. Копію вироку представником потерпілого ОСОБА_9 було отримано 04.03.2025 року, що підтверджується відповідною розпискою (а.п.153 т.5). Таким чином, на думку колегії суддів, судом першої інстанції не було порушено засад змагальності і відкритості кримінального провадження: вирок було проголошено негайно після виходу з нарадчої кімнати, учасники розгляду, у тому числі і представник потерпілого знав про зміст ухваленого щодо ОСОБА_11 вироку, отримав його копію та своєчасно оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку.
Таким чином, в даному конкретному випадку проголошення вироку за відсутності представника потерпілого не може бути безумовною підставою для скасування вироку суду.
Посилання представника потерпілого на те, що ОСОБА_11 в період часу інкримінованого йому злочину перебував в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновком експерта, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказана обставина жодним чином не доводить винуватості обвинуваченого за ст. 348 КК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, дослідив та зробив аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, а тому обґрунтовано виправдав ОСОБА_11 у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України, у зв'язку з чим апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого, в тому числі щодо задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 , обрання ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого витрат на правову допомогу, задоволенню не підлягають, а вирок слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_12 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2025 року - залишити без задоволення.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2025 року щодо ОСОБА_11 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_____________ _________ __________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4