Провадження № 22-ц/803/8672/25 Справа № 185/3450/25 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
02 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок ушкодження здоров'я,-
31 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обгрунтування посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.
Просив стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків 245000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 110 000 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 1100 гривень.
В апеляційній скарзі представник ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру, зменшивши його до 55 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, судового збору на користь держави до 550 грн.
Рішення суду першої інстанції, вважає необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Зазначав, що позивач має довести наявність моральних та фізичних страждань; втрату нормальних життєвих зв'язків; необхідність від нього додаткових зусиль для організації свого життя; неможливість здійснювати подальшу трудову діяльність; наявність психологічних страждань; зменшення суспільної активності тощо.
Такими доказами можуть бути, наприклад, дані, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста психолога або висновок судового експерта психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації. Позивач зобов'язаний подати до суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх позовних вимог. Самого згадування про фізичні та моральні страждання в позовній заяві недостатньо.
Обґрунтування позивача щодо фізичних та моральних страждань зводиться до двох абзаців, доводи в яких не підкріплені належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що змушений був пройти курс лікування, проте в якому закладі та коли проходив такий курс не зазначає. Відсутні в матеріалах справи також і будьякі направлення лікарів на лікування, рецептів для отримання ліків тощо. Позивач зазначає, що позбавлений нормальних життєвих зав'язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте позивач не конкретизує в чому це виражено. З наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
Право на отримання потерпілим відшкодування шкоди у разі настання стійкої втрати працездатності у тому числі і виплати компенсації за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності за висновком МСЕК.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки, що позивач протягом тривалого часу мав постійний больовий синдром у поперековому та шийному відділі хребта та інші захворювання, неодноразово звертався до лікарні за наданням допомоги та позивача не було направлено на до обстеження, не встановлено необхідність утворення нових умов праці, що повинні забезпечуватися для недопущення погіршення стану здоров'я та посилення захворювання знаходився на лікуванні за захворюванням, яке в подальшому стало професійним та вплинуло на стан здоров'я до встановлення стійкої втрати працездатності за цим захворюванням вже вказує на приховування позивачем реального стану здоров'я та неналежного й своєчасного виявлення лікарями під проведення експертизи стану здоров'я позивача, вказує на неякісне надання медичних послуг та неправомірне визнання позивача придатним до роботи в підземних умовах.
Відповідач організовував заходи направлені на своєчасне виявлення та розвитку професійних ризиків пов'язаних зі станом здоров'я позивача та вживав відповідних заходів. Дізнавшись за результатами амбулаторних звернень про погіршення стану здоров'я, позивач також мав можливість припинити трудовий договір, однак продовжував працювати, зауважень щодо умов праці від позивача не надходило. Добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, що позивач своїми свідомими діями та бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров'ю.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Позивач добровільно прийняв рішення працювати на підприємстві. Також щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був усвідомлений про стан свого здоров'я, і під час медоглядів при погіршенні стану, позивач також мав можливість припинити трудовий договір у разі погіршення стану здоров'я, однак добровільно продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах, тобто свідомо йшов на ризик для свого здоров'я за для отримання пов'язаних з цим пільг та компенсацій: підвищеного заробітку, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу на пенсію та інше. Протягом всього строку трудової діяльності від позивач не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці.
Приховування фактичного стану здоров'я позивача лікарем та ним самим не дозволило своєчасно провести відповідачу профілактичні заходи - переведення позивача на іншу роботу без впливу важких та шкідливих факторів, тобто упередити подальше погіршення здоров'я у позивача. З боку відповідача вчинено дії для недопущення порушення у сфері охорони праці, трудового законодавства, що свідчить про відсутність такого елементу правопорушення як вина. Позивач, обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, зазначає у позові, що з моменту отримання хронічного захворювання він постійно відчуває фізичні страждання та біль, які обґрунтовані важкістю самопочуття і особливостями лікування. При цьому на підтвердження зазначених тверджень в порядку ст. 81 ЦПК України позивач не надав жодного доказу.
На думку відповідача, рішення суду першої інстанції побудоване на припущеннях того, що позивач зазнає певних обмежень, адже в матеріалах справи відсутні докази, а позивач до суду не з'являвся та пояснень не надавав. Також відсутні й докази зусиль, які позивач докладає для організації свого життя.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін та апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначив, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, вказаним хронічним професійним захворюванням порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та представником відповідача.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем в трудових відносинах, що підтверджується копією трудової книжки. 24.05.2021 року позивача було звільнено з роботи за станом здоров'я.
Відповідно до акту по формі П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.12.2021 року хронічні професійні захворювання (отруєння) виникли за таких обставин: працюючи в підземних умовах шахти машиністом підземних установок дільниці конвеєрного транспорту №2, підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фібро генної дії у повітрі робочої зони, тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технологічних процесів, підпадав під вплив виробничого шуму. Порушення режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочого інструменту, аварійних ситуацій, пошкодження захисних засобів та механізмів, систем вентиляції, екранування, сигналізації, освітлення, кондиціювання повітря, порушення правил охорони праці, гігієни праці, відсутність засобів індивідуального захисту, відсутність заходів та засобів рятувального характеру.
Причина виникнення професійного захворювання: Хімічні фактори, фізичні фактори, запиленість повітря робочої зони, перевищення рівня шуму, перевищення рівня фізичного навантаження, перевищення відносної вологості повітря тощо.
Таким чином, комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було встановлено, що внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», ОСОБА_1 втратив своє здоров'я та працездатність і набув професійні захворювання.
Згідно з висновком МСЕК від 28.01.2022 року позивачу первинно встановлено 55 % втрати працездатності за професійними захворюваннями, а також довідки МСЕК, згідно якої йому 31.01.2023 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 55% та встановлено третю групу інвалідності безстроково.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних
страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.
Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України.
Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
Статтею 173-1 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 29.12.2021 року, професійне захворювання виникло у позивача внаслідок неефективної роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, у результаті виконання важкої фізичної праці в умовах пилу та шуму.
Довідкою МСЕК від 28.01.2022 року позивачу первинно встановлено 55 % втрати працездатності за професійними захворюваннями та третю групу інвалідності. Довідкою МСЕК від 31.01.2023 року повторно підтверджено наявність 55 % втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями.
Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав.
Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров'я позивача під час виконання трудових обов'язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв'язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів.
Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров'я тощо.
Посилання на те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди спростовується встановленими обставинами.
Доводи про те, що відсутня вина відповідача в спричиненні моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оспорюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, представник відповідача просив зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди, таким чином він погоджується з тим, що позивачеві спричинена моральна шкода відповідачем і повинна відшкодовуватися.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в 55%. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве
значення, глибину фізичних та душевних страждань та їх тривалість, зокрема ступінь втрати працездатності, інтенсивність, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи. Підстав для зменшення розміру, визначеного судом першої інстанції не вбачається.
Щодо оподаткування моральної шкоди у даній справі, апеляційний суд зазначає, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю: 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019
року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, а тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни судового рішення немає.
Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 245 000 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2025 року.
Судді: