Справа № 643/2416/17
Провадження № 2/643/258/25
02.12.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря судового засідання Ісоєва К.М., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
Зміст позовних вимог
ОСОБА_2 (позивач) просить стягнути з ОСОБА_3 (відповідач) на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 70345,00 грн., моральну шкоду в розмірі 40000,00 грн. та судові витрати.
Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги
19.02.2016 о 18-30 год. відповідач, керуючи автомобілем «ВАЗ-21104», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїжджаючи на вул. Гвардійців Широнинців з прилеглої території гаражного кооперативу «Орбита», в районі будинку № 91 в м. Харкові порушив п. 10.2 Правил дорожнього руху України, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Toyota RAV-4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивача. В результаті ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18.01.2017 позивача визнано невинуватим у правопорушенні за ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав пошкодження. Відповідно до рахунку-фактури, складеного ФО-П « ОСОБА_5 » № 6 від 11.05.2016, а також товарного чеку від 16.03.2016 по сплаті вартості запчастин, виданого ФО-П « ОСОБА_6 », розмір матеріальної шкоди складає 70345,00 грн. Внаслідок ДТП позивач відчув негативні емоції та переживання. Таким чином, позивачу спричинено моральну шкоду, яка виражається в моральних стражданнях. Відповідач свою вину не визнавав, що негативно відобразилось на моральному стані позивача, у зв'язку з чим позивач був вимушений звертатися за правовою допомогою до адвоката.
Основні процесуальні дії у справі
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова (с. Харченко А.М.) від 22.02.2017 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова (с. Харченко А.М.) від 16.03.2017 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова (с. Харченко А.М.) від 17.07.2019 призначено повторну судову автототехнічну експертизу, провадження якої доручено експертам Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України.
Ухвалою судді Московського районного суду міста Харкова (с. Харченко А.М.) від 10.02.2020 поновлено провадження у справі.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова (с. Харченко А.М.) від 02.03.2021 призначено по справі судову автототехнічну експертизу, провадження якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ).
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова (с. Крівцов Д.А.) від 16.02.2024 прийнято до розгляду цивільну справу . Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова (с. Крівцов Д.А.) від 27.03.2024 цивільну справу ухвалено направити до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової автототехнічної експертизи, призначеної згідно ухвали Московського районного суду м. Харкові від 02.03.2021, з урахуванням доповнень до запитань, внесених згідно постанови Харківського апеляційного суду від 15.06.2021. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова (с. Крівцов Д.А.) від 12.12.2024 поновлено провадження у справі.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова (с. Крівцов Д.А.) від 12.06.2025 ухвалено викликати ОСОБА_3 для дачі особистих пояснень в судовому засіданні.
Позиція учасників справи
Позивач та його представник в судове засідання, в якому суд перейшов до стадії ухвалення рішення, не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Третя особа в судове засідання, в якому суд перейшов до стадії ухвалення рішення, не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином.
Верховним Судом в п. 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Виходячи з чинного процесуального законодавства України, зокрема положень ч. 5 ст. 4, ст. 12, 13, п. 2 ч. 1 ст. 43, ч. 1, 3 ст. 223, ч. 4 ст. 268 ЦПК, участь в судовому засіданні є правом сторони, яким вона розпоряджається на власний розсуд.
Згідно з п. 1, 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;
Ураховуючи, що позивач та його представник неодноразово не з'являються в судові засідання, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності позивача та його представника.
Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені
10.11.2016 був складений протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 121226, який знаходиться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення № 643/14483/16-п, згідно з яким 19.02.2016 близько 18-30 год. поблизу буд. № 91 по вул. Гвардійців Широнинців в м. Харкові ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Toyota RAV-4», реєстраційний номер НОМЕР_3 , не надав перевагу в русі та змінив напрямок руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2110», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .
У цій же справі про адміністративне правопорушення міститься Висновок експертного автотехнічного дослідження № 5184 по матеріалу ДТП по факту зіткнення автомобіля «ВАЗ-2110» під керуванням водія ОСОБА_3 з автомобілем «Toyota RAV-4» під керуванням водія ОСОБА_2 від 28.09.2016. Відповідно до висновку в даній дорожньо - транспортній ситуації перевагу в русі мав водій автомобіля «ВАЗ-2110», який рухався через перехрестя прямолінійно. В даній дорожньо - транспортній ситуації водій автомобіля «Toyota RAV-4» ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо - транспортній ситуації водій автомобіля «ВАЗ-2110» ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо - транспортній ситуації в діях водія автомобіля «ВАЗ-2110» ОСОБА_3 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди, не вбачається. В даній дорожньо - транспортній ситуації дії водія автомобіля «Toyota RAV-4» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху України і знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди.
Постановою Московського районного суду міста Харкова від 08.12.2016, винесеної у справі № 643/14483/16-п, ОСОБА_2 визнано винним та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18.01.2017, винесеною в справі № 643/14483/16-п, постанову судді Московського районного суду міста Харкова від 08.12.2016 - змінено. Виключено із постанови судді Московського районного суду міста Харкова від 08.12.2016 висновок суду першої інстанції щодо винуватості позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. В іншій частині постанову судді Московського районного суду міста Харкова від 08.12.2016 залишено без змін.
Згідно з Висновком експертного дослідження № 7-ВС/17 від 17.03.2017, проведеного Харківським науково-дослідним експертно - криміналістичним центром за замовленням представника позивача, в даній дорожній обстановці водій автомобіля «ВАЗ-2110» ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «Toyota RAV-4» ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України. Технічна можливість запобігання пригоди для водія автомобіля «ВАЗ-2110» ОСОБА_3 в даній дорожній обстановці визначалася виконанням ним вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь - яких перешкод технічного характеру. В даній дорожній обстановці технічна можливість попередження зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2110» діями водія ОСОБА_2 не визначалася. В даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «ВАЗ-2110» ОСОБА_3 не відповідали вимогам п. 10.2 Правил дорожнього руху України і, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди. В діях водія автомобіля «Toyota RAV-4» ОСОБА_2 в даній дорожній обстановці не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходилися б в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди. З вказаного висновку вбачається, що він підготовлений на підставі показань водія ОСОБА_2 (том 1, а.с. 48-50).
Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи № 5201/24-52 від 21.11.2024, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, в даній дорожній обстановці та з технічної точки зору водій автомобіля «ВАЗ» ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 ПДР України. Водій автомобіля «Toyota» ОСОБА_2 повинен був керуватися та діяти відповідно до вимог п.п. 10.1 і 16.13 ПДР України. В даній дорожній обстановці та з технічної точки зору водій ОСОБА_3 не мав технічної можливості зупинити керований ним транспортний засіб до місця зіткнення з автомобілем «Toyota» та тим самим уникнути контактування шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виявлення небезпеки для свого руху. Водій автомобіля «Toyota» ОСОБА_2 , виконуючи належним чином вимоги п.п. 10.1 і 16.13 ПДР України, мав технічну можливість уникнути дорожньо - транспортної пригоди. З причин, викладених в дослідницькій частині та з технічної точки зору, невідповідностей в діях водія автомобіля «ВАЗ» ОСОБА_3 вимогам ПДР України, які б знаходились в причинному зв'язку з подією даної ДТП, не вбачається. Дії водія автомобіля «Toyota» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 10.1 та 16.13 ПДР України, які й знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди. З причин, викладених в дослідницькій частині та з технічної точки зору, право на першочерговий проїзд мав водій автомобіля «ВАЗ» ОСОБА_3 стосовно автомобіля «Toyota» (том 3, а.с. 25-34).
Власником автомобіля «Toyota RAV-4», реєстраційний номер НОМЕР_3 , є позивач, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (том 1, а.с. 10).
Відповідно до товарного чеку № б/н від 16.03.2016, виданого ФО-П « ОСОБА_6 », вартість запчастин на автомобіль «RAV-4» склала 40345,00 грн. (том, 1 а.с. 9).
Застосовне законодавство та релевантна судова практика
Суд зобов'язаний керуватися завданням справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанови Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 року в справі № 638/20102/16, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 1, 2 ст. 16 ЦК).
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Положеннями ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною другою ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц висловлено наступні висновки щодо застосування норм права.
У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими (постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21).
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).
Позиція суду
Судом встановлено, що ДТП, внаслідок якої за доводами позивача йому було спричинено матеріальну та моральну шкоду відповідачем, відбулось внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки.
За таких обставин, виходячи з приписів ч. 1 ст. 1188 ЦК України, позивач має право на відшкодування завданої шкоди з боку відповідача виключно у разі встановлення вини відповідача. Відшкодування проводиться в повному обсязі, якщо шкода завдана тільки з вини відповідача, та у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення - якщо шкоди завдана з вини обох водіїв. За наявності вини лише позивача, шкода йому не відшкодовується.
Таким чином, ключове питання, яке повинен вирішити суд в даній справі - чи доведена вина відповідача у завданні шкоди позивачу, тобто чи доведена вина відповідача у виникненні ДТП.
Судом під час розгляду даної справи досліджено три висновки експерта з цього питання.
Згідно з двома висновками експертів, а саме № 5184 та № 5201/24-52, вина відповідача у виникненні ДТП відсутня, вказана ДТП відбулась з вини позивача.
Протилежна позиція викладена у висновку експерта № 7-ВС/17, згідно з яким у виникненні ДТП винуватий відповідач, вина позивача в цьому відсутня.
Вирішуючи питання відносно того, яким з висновків експертів надати перевагу, суд керується таким.
З висновку експерта № 5184 вбачається, що він проведений в межах кримінального провадження, розпочатого за фактом вказаної вище ДТП. Таким чином, експерту надавались всі необхідні для проведення експертизи матеріали кримінального провадження. З висновку експерта вбачається, що в якості вихідних даних в тому числі досліджувались показання позивача та відповідача.
Висновок експерта № 5201/24-52 підготовлений на виконання ухвали суду, постановленої в даній справі, на підставі оцінки всіх наявних у справі матеріалів (доказів), в тому числі пояснень позивача та відповідача. При цьому суд враховує, що питання, які ставились на вирішення експертів згідно з ухвалою суду першої інстанції, були доповнені відповідно до ухвали Харківського апеляційного суду від 15.06.2021 додатковими питаннями, при цьому апеляційну скаргу подавав позивач.
На відміну від вказаних вище експертиз, висновок експерта № 7-ВС/17, згідно з яким встановлено вину відповідача у виникненні ДТП, підготовлений на замовлення представника позивача на підставі обмеженої кількості вихідних даних, а саме: ксерокопії протоколу огляду місця події з схемою до нього та листа про проведення автотехнічного дослідження, в якому наведені вихідні дані для проведення експертизи та пояснення водія ОСОБА_2 , тобто позивача в даній справі. З вказаного висновку також вбачається, що показання відповідача експерту не надавались та його висновки зроблені виключно на підставі вихідних даних, зазначених позивачем, та протоколу огляду місця події.
Таким чином, висновки експерта № 5184 та № 5201/24-52 підготовлені на підставі значно більшої кількості вихідних даних, у тому числі на підставі пояснень обох учасників ДТП (позивача та відповідача), на відміну від висновку експерта № 7-ВС/17, який підготовлений на підставі виключно пояснень позивача та наданих ним вихідних даних.
Ураховуючи вищенаведене, суд надає перевагу висновкам експерта № 5184 та № 5201/24-52, згідно з якими вина відповідача у виникненні події ДТП відсутня та вказана ДТП сталась з вини позивача, а не висновку експерта № 7-ВС/17 з протилежними даними.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України та стандарту доказування більшої переконливості (більшої вірогідності) не надано суду достатніх доказів, які б підтверджували вину відповідача у виникненні ДТП, а відтак - не доведено вину відповідача у спричиненні матеріальної та моральної шкоди позивачу.
Ураховуючи наведене, відсутні підстави для відшкодування відповідачем матеріальної та моральної шкоди, спричиненої позивачу.
Також суд звертає увагу, що відшкодування матеріальної шкоди, завданої постраждалій особі внаслідок ДТП, здійснюється в межах ліміту відповідальності страховою компанією, а за її відсутності - МТСБУ. Ураховуючи наведене, належним відповідачем в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди (в межах ліміту відповідальності, за вирахуванням франшизи) повинна бути страхова компанія, в якій застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, а в разі відсутності договору страхування вказаної відповідальності - МТСБУ. Проте будь-яких вимог до вказаних осіб позивач не пред'явив.
Ураховуючи вищенаведене, суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.
Доводи позовної заяви відносно того, що постановою суду апеляційної інстанції від 18.01.2017, винесеною в справі № 643/14483/16-п, позивач визнаний невинуватим у адміністративному правопорушенні, передбаченому ст. 124 КУпАП, суд відхиляє з огляду на таке. Як вбачається з вказаної постанови, суд апеляційної інстанції дійсно скасував постанову суду першої інстанції в частині висновків про винуватість позивача, проте не зробив власного остаточного судження з вказаного питання та залишив в силі постанову суду першої інстанції про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Таким чином, суд апеляційної інстанції не робив висновків щодо невинуватості позивача у вчиненні адміністративного правопорушення та не приймав рішення про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Вирішуючи питання щодо необхідності окремої оцінки інших доказів, які містяться в матеріалах даної цивільній справи та справи про адміністративне правопорушення, яка долучена до матеріалів цивільної справи, суд враховує вказану вище практику Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях у справах "Руїз Торія проти Іспанії", «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України». Суд зазначає, що оцінка всіх наявних у справі доказів була здійснена експертами під час підготовки їх висновків, зокрема під час підготовки останнього за часом висновку експерта № 5201/24-52 від 21.11.2024, який виконаний за наслідками дослідження та аналізу всіх матеріалів даної цивільної справи. У суду відсутні підстави ставити під сумнів висновок експерта № 5201/24-52 від 21.11.2024, тим більше що викладені в ньому висновки узгоджуються з висновками експертизи № 5184, проведеної в рамках кримінального провадження. Головуючий суддя не володіє спеціальними знаннями та не є експертом у сфері автотехнічних досліджень, у зв'язку з чим не вбачає необхідності надавати окрему оцінку іншим зібраним у справі доказам, які стосуються обставин виникнення ДТП та які були досліджені експертами.
Ураховуючи підстави, з яких відмовлено в позові, суд не вбачає необхідності надавати оцінку обґрунтованості розміру шкоди, який визначений позивачем.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ухвали суду від 02.03.2021 обов'язок по оплаті експертизи № 5201/24-52 від 21.11.2024 був покладений на відповідача.
Згідно з актом здачі-приймання вказаного висновку, вартість експертизи становила 20067,92 грн., попередня оплата - 20067,92 грн.
Оскільки в позові відмовлено, суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стягує з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати по оплаті експертизи № 5201/24-52 від 21.11.2024 у розмірі 20067,92 грн.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені останнім судові витрати в розмірі 20067,92 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ).
Третя особа - ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя Д.А. Крівцов