02 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 757/4354/23-ц
Провадження №22-ц/824/9552 /2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК СЕРВІС
ГРУП»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК СЕРВІС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2023 року позивач ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 06 червня 2024 року, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 31 грудня 2021 року по 31 грудня 2022 року у розмірі 16 071,13 грн., та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є співвласницею 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 .
Житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує даний будинок є ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП». 24 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» укладено договір № 148/13-А про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, предметом якого є передача Співвласником Управителю функцій по здійсненню управління житловим комплексом та забезпечення належної його експлуатації відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», умов цього Договору та Положення «Про правила користування житловими приміщеннями, що розташовані в житловому будинку з вбудованими приміщеннями, а також сприяння в забезпечення якісного та своєчасного отримання житлово-комунальних послуг, визначених Договором.
Співвласник приймає надані послуги та своєчасно їх оплачує відповідно до діючих цін/тарифів та умов договору.
В свою чергу, відповідач зобов'язувався оплачувати послуги не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Відповідач отримувала житлового-комунальні послуги, проте зобов'язання щодо своєчасної оплати за спожиті послуги у повному обсязі виконані не були, у зв'язку із чим, за період з 31 грудня 2021 року по 31 грудня 2022 року утворилась заборгованість, яка станом на 22.05.2024 року становить 16 071,13 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого2023 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 25 травня 2023 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року позов ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 16 071 (шістнадцять тисяч сімдесят одна) грн. 13 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язана оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вона фактично користувалася ними. Однак, відповідач, одержуючи житлово-комунальні послуги, за них не сплачує в установленому законом порядку, у зв'язку із чим, за період з 31.12.2021 року по 31.12.2022 року утворилась заборгованість, яка станом на 22.05.2024 року становить 16 071,13 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП».
Також вказував, що ОСОБА_1 не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження оплати житлово-комунальних послуг у визначеному чинним законодавством розмірі.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права та суд неповно з'ясував та встановив обставини справи, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази сплати судового збору, оскільки квитанція яка міститься в матеріалах справи відноситься до іншої справи а саме видачу судового наказу.
Вказує, що договір про надання житлово-комунальних послуг припинив своє існування внаслідок поділу квартири на дві частини власниками одної став ОСОБА_2 а власником іншої стала ОСОБА_1 .
Зазначає, що позивач необґрунтовано та незаконно встановив розмір тарифів, та не надав підтвердження фактично наданих послуг, а також вказує, що розмір вартості послуг є завищеними а деякі з цих послуг не надаються.
25 березня 2025 року листом Київського апеляційного суду матеріали справи № 757/4354/23-ц були витребувані з Печерського районного суду м. Києва.
Відповідно до супровідного листа Печерського районного суду м. Києва справа № 757/4354/23-ц надійшла до Київського апеляційного суду 02 квітня 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року справу було призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
26 травня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду ТОВ «ЖК Сервіс Груп» подали відзив на апеляційну скаргу в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише
у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 грудня 2021 року № 291912598 ОСОБА_1 є співвласницею 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 (а. с. 13).
24 грудня 2021 року між ОСОБА_1 (далі - Співвласник) та ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» (далі - Управитель) укладено договір № 148/13-А про надання послуги з управління багатоквартирним будинком (далі - Договір), предметом якого є передача Співвласником Управителю функцій по здійсненню управління житловим комплексом та забезпечення належної його експлуатації відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», умов цього Договору та Положення «Про правила користування житловими приміщеннями, що розташовані в житловому будинку з вбудованими приміщеннями, а також сприяння в забезпечення якісного та своєчасного отримання житлово-комунальних послуг, визначених Договором. Співвласник приймає надані послуги та своєчасно їх оплачує відповідно до діючих цін/тарифів та умов договору (а. с. 14 - 20).
Як визначено у п. п. 2.3.2. Договору, Співвласник зобов'язується оплачувати комунальні послуги за діючими тарифами відповідно до загальної площі житлового приміщення та показань лічильників та сплачувати послуги Управителю не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
Згідно п. п. 2.4.4. Договору, у разі зміни ціни на послуги, уповноваженими органами та/або постачальниками послуг, Управитель має право в односторонньому порядку проводити коригування розміру плати без внесення змін у цій договір та додатків до нього, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. п. 3.3 Договору, на період з дня початку фактичного споживання до укладання прямого договору з ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», Співвласник відшкодовує вартість спожитої електроенергії відповідно показників квартирних засобів обліку на розрахунковий рахунок Управителя за законодавчо визначеними тарифами, далі вартість спожитої електроенергії сплачується за окремо укладеним договором з відповідним підрозділом ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ», який здійснює її постачання, за показниками приладів обліку.
ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує будинок АДРЕСА_2 на підставі наказу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» «Про передачу на обслуговування і експлуатацію житлових будинків» (а. с. 11).
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 січня 2022 року № 296687047 та № 296695262 на підставі договору про поділ квартири від 27 січня 2022 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. за реєстровим № 107, квартира АДРЕСА_1 була поділена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відтак, з 27 січня 2022 року ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 85,1 кв. м. (а. с. 154-157).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач необґрунтовано та незаконно встановив розмір тарифів, та не надав підтвердження фактично наданих послуг, а також вказує, що розмір вартості послуг є завищеними а деякі з цих послуг не надаються, є необґрунтованими виходячи з наступного.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
Разом з тим, на підтвердження доводів про те, що вартість наданих позивачем послуг є завищеною, відповідачем до матеріалів справи жодних доказів подано не було.
Також не надано доказів того, що позивач неналежним чином надає житлово-комунальні послуги, зокрема в обсязі, меншому від передбаченого договором, або з гіршими якісними показниками, ніж визначено умовами договору.
За таких обставин, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та покладення обов'язку доказування на сторони відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не підлягають врахуванню, оскільки жодних належних і допустимих доказів на їх підтвердження відповідачем до матеріалів справи долучено не було.
Зокрема, доводи апеляційної скарги в частині незаконності встановлення тарифів є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів скасування в судовому порядку договору про надання послуг та наказів про встановлення тарифів на їх обслуговування. Відтак зазначені правочини та акти є чинними, належними до застосування та підлягають врахуванню судом під час розгляду справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що договір про надання житлово-комунальних послуг припинив своє існування внаслідок поділу квартири на дві частини власниками одної став ОСОБА_2 а власником іншої стала ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 319, 322 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Відповідно до частин 1, 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що обов'язок утримувати належне особі майно та нести витрати, пов'язані з його утриманням, виникає у власника з моменту набуття права власності на це майно і триває до моменту його відчуження.
Дійсно, квартира № 148 була поділена на два окремі житлові приміщення, однак власником одного з них залишається відповідач ОСОБА_1 , у зв'язку з чим за нею зберігається право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .
Разом з тим, кожний власник нерухомого майна зобов'язаний утримувати його в належному стані та сплачувати вартість житлово-комунальних послуг, що йому надаються. Оскільки у матеріалах справи відсутні докази ненадання таких послуг позивачем, а також беручи до уваги наявність у відповідача обов'язку утримувати належне їй майно, сам по собі факт укладення або неукладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг не може вважатися об'єктивною підставою для відмови у задоволенні позову, якщо такі послуги були надані.
Також апеляційний суд зазначає, що позивачем самостійно було зменшено розмір позовних вимог відповідно до частки власності ОСОБА_1 у квартирі.
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази сплати судового збору, оскільки квитанція, наявна в справі, нібито стосується іншого провадження, а саме заяви про видачу судового наказу, є необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, судовий збір у розмірі 2 684,00 грн сплачено відповідно до платіжної інструкції № 1820. Дійсно, у графі «призначення платежу» зазначено судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу до ОСОБА_1 , однак, як обґрунтовано зазначено позивачем у відзиві, це є технічною помилкою при оформленні платіжного документа.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про судовий збір» перед відкриттям провадження у справі суд перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Разом з тим, відповідно до Виписки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України за квитанцією № 1820 на суму 2 684,00 грн, вказаний платіж 23 лютого 2023 року було приєднано саме до цієї справи. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що за цією ж квитанцією судовий збір сплачувався за інші звернення до суду, що додатково підтверджує належну сплату судового збору саме у цьому провадженні, таким чином факт зарахування судового збору було перевірено належним чином.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року- без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна