справа № 761/41069/24 головуючий у суді І інстанції Левицька Т.В.
провадження № 22-ц/824/14927/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
02 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Старіковим Євгеном Олексійовичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
У листопаді 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить розірвати між нею та відповідачем шлюб, зареєстрований 25 квітня 2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №669.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб 25 квітня 2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №669. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 .
Подружнє життя з відповідачем не склалося у зв'язку з різними поглядами на життя, відсутністю взаєморозуміння. Зазначила, що між ними постійно виникають сварки, спільного господарства вони не ведуть, на даний час проживають окремо, шлюб існує лише формально. Вважає, що збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам відповідача.
Пояснила, що 23 лютого 2022 року вона разом з їх спільним сином, а також зі своєю мамою, виїхала за кордон, щоб взяти участь у міжнародному проекті, пов'язаному з її роботою. Проте, коли дізналася, що розпочалась війна, для безпеки залишилась з сином за кордоном. Вона періодично приїжджає разом з сином до України, щоб побачитися з відповідачем.
В судовому засіданні відповідач зазначив, що з позивачкою перебуває у шлюбі, зареєстрованому 25 квітня 2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 669. Від вказаного шлюбу вони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його дружина 23 лютого 2022 року разом з їх сином, а також зі своєю мамою, виїхала за кордон, щоб взяти участь у міжнародному проекті, пов'язаному з її роботою. Проте, коли дізналась, що розпочалась війна, для безпеки залишилась з сином за кордоном. Пояснив, що його дружина періодично приїжджає разом з їх сином до України, щоб побачитися з ним. З метою покращити стосунки зі своєю дружиною за його ініціативи вони розпочали відвідувати сімейну терапію. Зазначив, що ініціатором розірвання шлюбу є його дружина, проте він хотів би зберегти з нею шлюб.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Старіков Євген Олексійович 26 липня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, а судові витрати залишити за позивачкою.
Підтримавши доводи позовної заяви вказав, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема сторони у терапію пішли не з метою покращити стосунки, а з метою полегшити сепарацію. Відповідач, у свою чергу, не заперечував проти розірвання шлюбу та у заявах від 30 квітня 2025 року визнав позовні вимоги.
Збереження шлюбу сторін суперечить принципу добровільності шлюбу та суперечитиме інтересам сторін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Старіковим Євгеном Олексійовичем на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги направлено за адресою реєстрації ОСОБА_2 однак рекомендоване поштове повідомлення повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що шлюб між сторонами зареєстрований 25 квітня 2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №669.
Від вказаного шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При розгляді справи суд першої інстанції врахувавши наявність у сторін малолітньої дитини та забезпечення охорони її інтересів, триваючий на території України військовий стан, вважав, що позивачкою не доведено, що їх шлюб з відповідачем носить формальний характер, не зазначено дійсних причин позову про розірвання шлюбу та дійсних мотивів розірвання шлюбу, не наведено доказів того, що подальше збереження шлюбу суперечитиме її інтересам, інтересам відповідача та інтересам їх дитини, не зазначено ступінь значимості цих інтересів для неї, а тому дійшов висновку, що шлюб необхідно зберегти.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 51 Конституції України, частини першої статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Згідно із частиною першою статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Частиною другою статті 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, спільне подружнє життя у сторін не склалося, вони припинили шлюбні стосунки і поновлювати їх не мають наміру, проживають окремо, примирення і збереження сім'ї є неможливим.
Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Вирішуючи спір у цій справі, місцевий суд проігнорував стійке небажання позивачки зберегти шлюб з відповідачем, який в ході розгляду справи не заперечував про його розірвання, клопотань про примирення не заявляв.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу є примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
За таких обставин, враховуючи фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу та інші обставини життя подружжя, колегія суддів встановила наявність підстав для розірвання шлюбу між сторонами, оскільки його збереження суперечило б інтересам подружжя.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 376, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Старіковим Євгеном Олексійовичем - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Розірвати шлюб укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 25 квітня 2018 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №669.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова