№ 208/2346/25
№ 2/207/1107/25
26 травня 2025 року м. Кам'янське
Південний районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого судді Юрченко І.М.,
при секретарі Сівачук А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам'янське цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У лютому 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» звернулося до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість в розмірі 62865 (шістдесят дві тисячі вісімсот шістдесят п'ять) грн. 00 коп., сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а також 10000,00 грн. витрат на правову допомогу.
04 квітня 2025 року на розгляд Південного районного суду міста Кам'янського з Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла вищевказана позовна заява за підсудністю.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 22 лютого 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №7609454, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 11500 грн., строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «Приватбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,2 % від суми кредиту за кожен день користування.
Крім того, між сторонами було укладено Додаткову угоду від 22.02.2024 року, відповідно до умов якого сума кредиту була збільшена до 16500 грн.
Кредитний договір та додатковий договір були укладені в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора, який відповідач підписав електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
30.09.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу №30.09/24-Ф, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №7609454 про надання споживчого кредиту від 22.02.2024 року перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС».
ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, заборгованість не погашає.
Станом на 30.09.2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 62865 (шістдесят дві тисячі вісімсот шістдесят п'ять) грн. 00 коп., яка складається з: 16500,00 грн. заборгованість за кредитом; 38115,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.5. Кредитного договору та розрахунку заборгованості; 8250 грн. заборгованість за штрафом відповідно Кредитного договору.
Стягнення нарахованих процентів за користування кредитом за кредитним договором здійснюється за період строку дії кредитного договору, а також штрафні санкції (у разі наявності) відповідно до умов Кредитного договору.
Вищенаведене зумовило позивача звернутись до суду з відповідною позовною заявою.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтвердив та просив їх задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Заяву про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, п. 2 ч. 7 ст. 128, ч. 9 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання.
Відповідно до ст.280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів. Представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечував.
Враховуючи вищенаведене і прийняття судом ухвали про заочний розгляд справи, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 22 лютого 2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір № 7609454 про надання споживчого кредиту (арк.с. 11-18).
Згідно з п.1.3, п. 1.4 кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 11500 грн.; строк кредиту 360 днів.
Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в у таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до договору (арк. с. 19).
За користування кредитом нараховуються проценти в розмірі 2,20% в день - стандартна процентна ставка, застосовується у межах строку кредиту, та знижена процентна ставка 2,09% в день, яка застосовується якщо споживач до 08.03.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове привернення кредиту. У випадку невиконання або неналежного виконання споживачем зобов'язання щодо повернення сплати кредиту та/або процентів, споживач зобов'язаний сплатити товариству штраф у розмірі 345,00 грн. на 4 день такого невиконання та/або неналежного його виконання, у розмірі 115,00 грн, починаючи з 5 дня за кожен день невиконання та/або неналежного виконання.
Окрім того, 22.02.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» укладено додаткову угоду до договору № 7609454 про надання споживчого кредиту від 22.02.2024, де сторони договору домовилися збільшити суму кредиту на 5000,00 грн. (арк.с.26-27).
Указаний договір та додаткова угода укладені у вигляді електронного документа шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис, що обумовлено розділом 9 договору.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми, що визначено ст. 1047 ЦК України.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 22.02.2024 підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором договір № 7609454 про надання споживчого кредиту та 22.02.2024 додаткову угоду до нього, чим погодився із запропонованими умовами.
Договір містить докладну інформацію щодо особи позичальника ОСОБА_1 , зокрема індивідуальний податковий номер, номер паспорта та дату його видачі, адресу проживання, електронну адресу, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.
Представником позивача надано паспорт споживчого кредиту, де викладені умови надання кредитних коштів, ідентичні умовам, викладеним у договорах (арк.с. 21-23, 32-33).
Додатком № 1 до договору від 22.02.2024 № 7609454 надано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, де на протязі 360 днів ОСОБА_1 щомісячно має повертати кредитні кошти рівними частками та проценти за користування кредитом (арк.с. 19 зворот).
Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору та додаткової угоди, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. Після підписання договору про надання фінансових послуг, у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «Авентус Україна» виникло зобов'язання щодо надання грошових коштів, а у відповідача виникло зобов'язання з їх повернення та сплати процентів за користування коштами.
ТОВ «ПЕЙТЕК», з яким ТОВ «Авентус Україна» укладено договір про організацію переказу грошових коштів №160222-1 від 16.02.2022 (втратив чинність 04.07.2024 року) та договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку від 04.07.2024 № 04072024-3, здійснено переказ коштів 22.02.2024 у розмірі 11500,00 грн., у розмірі 5000,00 грн. на картку НОМЕР_1 , що відображено у листі ТОВ «ПЕЙТЕК» від 14.10.2024 №20241014-1/3 (арк.с. 24).
Від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшли витребувані судом документи, із яких слідує, що у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім'я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_2 , на яку 22.02.2024 здійснено зарахування коштів в розмірі 11500,00 грн. та 22.02.2024 у розмірі 5000,00 грн.
Таким чином, ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором та додатковою угодою виконав, а відповідач отримав кредитні кошти у загальному розмірі 16500,00 грн. на картковий рахунок НОМЕР_2 , вказаний ним у договорі.
Відповідно до розрахунку, виконаного ТОВ «Авентус Україна», заборгованість ОСОБА_1 по договору від 22.02.2024 № 7609454, станом на 29.09.2024 складає 62865,00 грн., із яких: заборгованість за кредитом у розмірі 16500,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 38115,00 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 8250,00 грн. (арк.с. 34-38).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Таким чином, договір факторингу є одним з різновидів правочинів з відступлення права вимоги.
Підпунктом 3 пункту 4.1 договору № 7609454 передбачено право товариства укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача.
Між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» 30.09.2024 укладено договір факторингу № 30.09/24-Ф, за яким ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до боржників за договорами, укладеними з кредитором, що зазначені в реєстрі боржників (арк.с. 57-61).
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу від 30.09.2024 № 30.09/24-Ф та витягу з реєстрів боржників, право вимоги за договором №7609454 від 22.02.2024, укладеним з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС». На момент відступлення прав вимоги загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором № 7609454 складала 62865,00 грн., із яких: заборгованість за кредитом у розмірі 16500,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 38115,00 грн., заборгованості за штрафом у розмірі 8250,00 грн. (арк.с. 68).
За змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Що стосується заборгованості по штрафу за договором № 7609454 у розмірі 8250,00 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX та набрав чинності 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24), згідно з яких, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості в регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків, таким як період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, такими як договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, оскільки відповідачу ОСОБА_1 у період дії в Україні воєнного стану за договором № 7609454 про надання споживчого кредиту нараховано до сплати штраф у розмірі 8250,00 грн., відповідно, від сплати якого позичальник звільняється на підставі зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для їх стягнення.
Відтак суд відхиляє позовні вимоги позивача про стягнення з позичальника штрафів, нарахованих кредитором за прострочення виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки, оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.
Водночас, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування штрафів під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
Відтак, суд приходить до висновку, що у даному випадку підлягає застосуванню саме пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 суми 8250,00 грн. заборгованості по штрафним санкціям - є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме, із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути за договором від 22.02.2024 № 7609454 заборгованість за кредитом у розмірі 16500,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 38115,00 грн., що загалом складає 54615,00 грн., відмовивши у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за штрафом у розмірі 8250,00 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).
У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини 2 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача було подано договір №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024, укладений між ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» та ФОП ОСОБА_2 , довіреність від 26.02.2024, якою ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» уповноважує адвоката Руденка К.В. представляти інтереси товариства в судах, свідоцтво Руденка К.В. про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2412, витяг з реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг №24 від 29.12.2024 до договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг, де визначено загальну вартість юридичних послуг за підготовку позовних заяв про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у розмірі 10000,00 грн., платіжну інструкцію №1864 від 30.12.2024 про перерахування за договором №02/08/2024 про надання юридичних послуг 100000,00 грн. (арк. с. 69-76).
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини (постанова ВС від 16.02.2023 у справі № 824/9/22 (провадження № 61-11644ав22).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи критерій розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи віднесення справи до категорії малозначних, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та значення справи для сторін, виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, суд дійшов висновку не присуджувати позивачу на користь якого ухвалено судове рішення, всі витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені до стягнення.
Враховуючи малозначність та типовість справи, обсяг та характер наданих послуг та виконаних робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Як вбачається з матеріалів справи, вона не є складною, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без участі у судовому засіданні учасників справи та їх представників, отже, з цього слідує висновок про те, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовної заяви та клопотань у своїй більшості є подібними.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою та дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022року у справі № 922/1964/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
У рішенні від 19 жовтня 2000року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17 звернув увагу на наступне. Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи обсяг виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності таких витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та те, що спір, який виник між сторонами відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких було витрачено багато часу, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» 3000 грн. у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, ЄДРПОУ 41915308) заборгованість за договором № 7609454 від 22 лютого 2024 року про надання споживчого кредиту в розмірі 54615 (п'ятдесят чотири тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 00 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 16500,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 38115,00 грн.
В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 , - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС», ЄДРПОУ 41915308) витрати по сплаті судового збору у сумі 2104 грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС», ЄДРПОУ 41915308) витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто Південним районним судом міста Кам'янського за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.М. Юрченко