Справа № 761/38270/25
Провадження № 1-кп/761/4007/2025
24 листопада 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесенні в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025100100002945 від 23.08.2025 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецьк, неодруженого, з загальною середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання у м. Києві, який утримується в ДУ «Київській слідчий ізолятор», раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України
В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва, перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , з огляду на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, які залишились незмінні та продовжують існувати.
Захисник ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію захисника.
Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши наявні у своєму розпорядженні матеріали, приходить до наступних висновків.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, за який законом передбачене покарання до восьми років позбавлення волі.
Перелік доказів, зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування свідчить про їх вагомість, більш детальну оцінку цим доказам, суд зможе надати на відповідній стадії судового розгляду, під час вивчення їх змісту та подальшого аналізу.
Міра покарання, призначення якої передбачається обвинуваченому у разі доведення його винуватості та усвідомлення обвинуваченим цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, що продовжують існувати такі ризики неправомірної процесуальної поведінки як: переховування від суду, тобто ризик втечі обвинуваченого, а також впливати на потерпілого та свідків.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Тому суд, вважає, що тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_4 , який має місце реєстрації, не має постійного місця проживання у м. Києві, не свідчать про наявність міцних соціальних зв'язків останнього, а отже не переважають можливих ризиків неправомірної його процесуальної поведінки. Даних щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого, який би унеможливлював його утримання у місці попереднього ув'язнення суду не надано.
Також судом, при вирішенні питання можливості зміни запобіжного заходу на більш м'який чи доцільності продовження строку його дії, відповідно до ст. 178 КПК України враховуються наступні дані щодо особи обвинуваченого вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, майновий стан, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Отже, з'ясовуючи питання щодо наявності ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор та чи переважають характеризуючи дані щодо особи обвинуваченого ці ризики, суд враховує, те, що ризиком є подія або дія, яка може настати або вчинитися з високим ступенем ймовірності, вірогідність яких має оцінюватись у сукупності з обґрунтованістю підозри та вагомістю доказів на її підтвердження, мірою покарання, яка загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованого діяння.
Так, висунення ОСОБА_4 обвинувачення у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, міру покарання, яка загрожує йому у разі визнання його винуватим, у сукупності свідчить про високий ступінь ймовірності втечі обвинуваченого.
Щодо ризику впливу на потерпілого та свідків суд зазначає. Так, після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачений дізнався про обсяг зібраних доказів, у тому числі потерпілого та свідків, показання яких, на думку сторони обвинувачення підтверджують його вину у вчиненні інкримінованого правопорушення, які можуть бути допитані у судовому засіданні.
Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд, виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша та друга статті 23, стаття 224 Кримінального процесуального кодексу України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина четверта статті 95 Кримінального процесуального кодексу України).
За таких обставин ризик впливу на потерпілого та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Стороною захисту, не надано суду достатніх доказів того, що обставини змінилися таким чином, що обвинувачений в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу не стане порушувати покладені на нього процесуальні обов'язки, зокрема з'явлення до суду.
А тому, при застосуванні до обвинуваченого менш суворішого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не можна буде запобігти цим ризикам.
Таким чином, враховуючи обставини, зазначені у ст.178 КПК України, а також те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти ризикам, суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання його під вартою.
Крім того, неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку. Будь-які докази, які б свідчили про те, що обвинувачений ОСОБА_4 страждає на хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані.
При вирішенні даного питання судом також враховано положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи. При цьому, тримання особи під вартою може відбуватися лише на підставі відповідного рішення компетентного суду.
Аналізуючи доводи, наведені та обґрунтовані у судовому засіданні, суд вважає, що прокурором доведені обставини, які свідчать, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, встановлені при застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу, не зменшились і продовжують існувати на даній стадії кримінального провадження.
Судом враховано доводи сторони захисту про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України та застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Суд враховує, що будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суду не надано, у зв'язку з чим суд, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового слідства, виконання процесуальних рішень у справі, дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне залишити ОСОБА_4 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
У частині 5 ст. 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналізуючи вимоги чинного кримінального процесуального законодавства, що регулює застосування інституту застави, зокрема виключно повноваження суду у вирішенні цього питання при застосуванні даного запобіжного заходу як альтернативи триманню під вартою, обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 його суспільну небезпеку, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу, та наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, суд приходить до висновку про можливість визначити обвинуваченому заставу, у 60 розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням у разі внесення застави обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, а саме:
-прибувати до суду за першою вимогою;
-не відлучатися за межі Київської області без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв'язку;
-утримуватися від позапроцесуального спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання.
Встановити термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, - два місяці з моменту винесення ухвали.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 369-372, 376 КПК України, суд
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 22 січня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_4 заставу у 60 розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 181 680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень.
Застава вноситься обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок: для внесення застави (код ЄДРПОУ - 26268059, отримувач - ТУДСАУ в місті Києві, МФО - 820172, банк: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок № UA128201720355259002001012089, призначення платежу: застава за … (П.І.Б., дата народження особи, за яку вноситься застава), згідно ухвали … (назва суду) від … (дата ухвали) по справі № …., внесені … (П.І.Б. особи, що вносить заставу).
Документ, що підтверджує внесення застави, надається суду, а також адміністрації установи в якій утримується обвинувачений.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Покласти на ОСОБА_4 у випадку внесення застави обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
-прибувати до суду за першою вимогою;
-не відлучатися за межі Київської області без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв'язку;
-утримуватися від позапроцесуального спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обв'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст оголосити 28 листопада 2025 року о 08 годині 00 хвилин.
Головуюча суддя ОСОБА_1