01 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/8483/24 пров. № А/857/37410/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року, постановлену суддею Недашківською К.М. у м. Рівному у справі № 460/8483/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
01 серпня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати пенсії без обмеження її максимальним розміром з дня прийняття Рішення Конституційного Суду № 2-р(ІІ)2024 від 20.03.2024; зобов'язати з 20.03.2024 перерахувати та виплачувати пенсію відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її максимальним розміром.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року адміністративним позов задоволено.
15 липня 2025 року від позивача надійшла заява у порядку статті 383 КАС України, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невиконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року в адміністративній справі №460/8483/24 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром з дня прийняття Рішення Конституційного Суду № 2-р(ІІ)2024 від 20.03.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання рішення.
Окремою ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року заяву задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання судового рішення у справі №460/8483/24 щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення.
Не погоджуючись із окремою ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі № 460/8483/24 та прийняти ухвалу про відмову в задоволенні заяви. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області при виконанні рішення суду від 25.08.2025 діяло лише в межах чинного законодавства, у зв'язку з чим судом першої інстанції не досліджено всіх фактичних обставин справи.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст. 383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Частиною 1 ст. 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Приписами ч. 4 ст. 383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст. 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, при розгляді заяви в порядку ст.383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Колегія суддів зазначає, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Оскільки резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції та містить чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, тому виконання рішення суду, яке набрало законної сили, повинно реалізовуватись у визначений судом спосіб.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Апеляційним судом встановлено, що рішенням суду від 13.09.2024 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 20.03.2024 пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її максимальним розміром.
Листом від 25.06.2025 пенсійний орган повідомив позивача про те, що рішення суду від 13.09.2024 буде виконане Управлінням у разі надання позивачем первинних документів, які підтверджують заробітну плату, отриману за період роботи в зоні відчуження.
Відповідач зазначає, що відповідно до матеріалів пенсійної справи, зокрема, довідки ВАТ «Рівнешляхбуд» №3 від 10.01.2018 позивач працював на будівництві дороги Зелений Мис - Чорнобиль; будівництво дороги проходило як в зоні відчуження, так і за її межами; визначити тривалість робочого дня в зоні відчуження неможливо; в довідці від 27.07.2006 відображені нарахування заробітної плати за роботу в зоні відчуження, які не підтверджується первинними документами, наявними у пенсійній справі.
Наведене свідчить на користь висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо належного виконання судового рішення, яке набрало законної сили, в його зобов'язальній частині, оскільки розмір пенсії позивача продовжує виплачуватись з обмеженням максимальним розміром.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не спростовано обставин виплати пенсії позивачу з урахуванням обмеження максимального розміру.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення відповідачем норм чинного законодавства при виконанні рішення суду, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в окремій ухвалі викладено обґрунтування протиправності невиконання судового рішення, що набрало законної сили, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а окрему ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі №460/8483/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк