01 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 570/3571/25 пров. № А/857/40347/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменюк-Волошин Наталії Михайлівни на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Коробовим С.О. у м. Рівному у справі № 570/3571/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанов, -
21 липня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив визнати протиправними та скасувати постанови серії АВ №00006563 від 30.06.2025 та АВ №00006666 від 08.07.2025 у справах про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-1 КУпАП, а провадження у справі закрити.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьменюк-Волошин Наталія Михайлівна оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не врахував, що 27.06.2025 та 07.07.2025 рух здійснював належний позивачу комбінований транспортний засіб: DAF FT XF 105.460, ДНЗ НОМЕР_1 , який є дійсно двовісним автомобілем (тягачем), однак який рухався з трьохвісним напівпричепом - спеціалізованим напівпричепом Н/ПР-самоскидом марки GENERAL TRAILERS НОМЕР_2 . Скаржник вказує, що на фото з сервісу перевірки адміністративних правопорушень вбачається, що автомобіль є комбінованим, а тому фактична маса за даним типом транспортного засобу повинна не перевищувати 40 т, а не 21 т. Звертає увагу суду, що відповідач здійснив помилку, коли застосував фактичну масу за типом «вантажний двовісний автомобіль», коли повинно бути застосовано за типом «комбінований транспортний засіб - двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом».
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що 30.06.2025 та 08.07.2025 відносно ОСОБА_1 винесені постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті серії АВ №00006563 та АВ №00006666 відповідно про притягнення його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст. 132-1 КУпАП.
В постанові АВ №00006563 від 30.06.2025 зазначено, що ОСОБА_1 27.06.2025 о 13 год. 58 хв. за адресою Н-25, км 207+225, Рівненська область допустив рух транспортного засобу DAF FT XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_3 , із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України, - навантаження на строєні осі транспортного засобу 7.000% (1.47 тон), при дозволеному максимальному навантаженні на строєні осі 21 тона та відстані між осями 1.3 м. або менше.
Зі змісту постанови серії АВ №00006666 від 08.07.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 07.07.2025 року о 13 год. 24 хв. за адресою Н-25, км 207+225, Рівненська область допустив рух транспортного засобу DAF FT XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_3 , із перевищення нормативних параметрів, зазначених пунктом 22.5 ПДР України, - навантаження на строєні осі транспортного засобу 9.600% (2.016 тон), при дозволеному максимальному навантаженні на строєні осі 21 тона та відстані між осями 1.3 м або менше.
Не погоджуючись із вищезазначеними постановами, позивач звернуся до суду з вимогами про їх скасування.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції Українита частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Статтею 33 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам, затвердженим у встановленому порядку. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1.1 ПДР України - ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.10 ПДР визначено, що габаритно-ваговий контроль - це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю.
Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують, зокрема фактичної маси, навантаження на вісі.
Частиною другою статті 132-1 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013).
При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі також Конвенція) притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції.
Згідно частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов'язаного з правами та обов'язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини (далі - також ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред'явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (зокрема, пункт 51 рішення у справі «Михайлова проти російської федерації»).
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.
Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 4 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) апеляційний суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова містить посилання на норму п.22.5 ПДР, яку було порушено позивачем, як відповідальною за рух автомобіля DAF FT XF 105.460, номерний знак НОМЕР_3 , особою та місце автоматичної фіксації правопорушення Н-25, км 207+225 Рівненська область.
Згідно доводів позивача, всупереч Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України 27.09.2021 № 512 обидві постанови серії АВ №00006454 від 23.06.2025 року та серії АВ №00006489 від 25.06.2025 року не містять інформації про тип транспортного засобу (сідловий тягач, контейнеровоз, вантажний самоскид тощо), взагалі не містить інформації щодо напівпричепа, що ставить під сумнів врахування вказаного критерію при встановленні факту перевищення, встановлених законодавством вагових норм.
Надаючи правову оцінку таким доводам, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ІІ «Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі», затвердженої Наказом Міністерства інфраструктури України №512 від 27.09.2021 (далі - Інструкція) уповноважена посадова особа розглядає справи про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, які передбачені частиною 2 статті 122-2, частинами 2 та 3 статті 132-1 КУпАП (далі - адміністративні правопорушення).
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем оброблення таких правопорушень в Державній службі України з безпеки на транспорті.
Уповноважена посадова особа здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення шляхом опрацювання інформаційного файлу системою фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система), необхідного для об'єктивного розгляду справи та винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі (далі - постанова).
У разі якщо адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122-2, частинами 2, 3 статті 132-1 КУпАП, зафіксоване в автоматичному режимі, уповноважені посадові особи встановлюють особу, зазначену у частині 1 статті 14-3 КУпАП за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Пунктом 3 Розділу ІІ Інструкції встановлено, що під час опрацювання матеріалів інформаційного файлу та встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Державної служби України з безпеки на транспорті, уповноважена посадова особа виносить сформовану системою в автоматичному режимі постанову без складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, оформлюється відповідно до додатка 1 до цієї Інструкції.
Додатком № 1 до вказаної Інструкції установлено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі повинна містити суть адміністративного правопорушення, опис обставин, установлених під час розгляду справи, а також допустимі габаритно-вагові параметри транспортних засобів для проїзду на даній ділянці автомобільної дороги, а зокрема: марку, модель, державний номерний знак транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знаку транспортного засобу), категорія транспортного засобу, тип транспортного засобу, повна маса транспортного засобу, ширина, висота, довжина, розподіл навантаження за вісями транспортного засобу (номер вісі, фактичне навантаження на вісь, сумарне фактичне навантаження на осі, сукупність осей), фактична міжосьова відстань, фактична шинність (кількість коліс) на вісі, виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених ч.2 і ч. 3 цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування місцезнаходження юридичної особи) на території України відповідає усім вищенаведеним критеріям та містить необхідну інформацію, передбачену КУпАП.
Оскаржувані постанови були винесені на підставі матеріалів інформаційного файлу, створеного системою за допомогою технічних засобів у зв'язку з встановленням в автоматичному порядку правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, про що зазначено в самій постанові.
Колегія суддів зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст.297-7 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-1 КУпАП, може бути звільнена від адміністративної відповідальності, в іншому випадку правомірність поведінки власника транспортного засобу доводиться в судовому порядку шляхом подання позову про скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, з можливістю скористатись правовою допомогою.
Тобто, державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контрою) за безпекою на наземному транспорті було дотримано вимог закону щодо порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-1 КУпАП.
Щодо доводів представника позивача про невірність проведеного розрахунку, відсутності інформації про застосування похибки при встановленні перевищення загальної маси транспортного засобу та навантаження на вісь апеляційний суд зауважує, що оскаржувана постанова містить всі необхідні вихідні дані, зокрема фактичні дані транспортного засобу позивача зафіксовані в автоматичному режимі та виміряні з урахуванням похибки вагові або габаритні параметри транспортного засобу, а також відповідну формулу розрахунку відсотків перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.
Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача не вказано.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 242, 272, 286, 308, 309, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменюк-Волошин Наталії Михайлівни залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року у справі №570/3571/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк