Справа № 240/8517/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов С.В.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
02 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки передбаченої ст.47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 01.12.2024;
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної додаткової відпустки передбаченої ст.47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 01.12.2024, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходила в період з 30.11.2009 по 24.12.2024 військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) та має посвідчення постраждалого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії.
При цьому, за посиланням позивача, додаткова відпустка в 2014-2024 роках позивачу як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС не надавалась.
На запит представника позивача про надання інформації щодо нарахування та виплати за період з 01.01.2014 по 01.12.2024 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно ст.47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" листом від 04.03.2025 №09/3262-25-Вих відповідач повідомив, що компенсація додаткової відпустки за період з 01.01.2014 по 01.12.2024 не нараховувалась та не виплачувалась.
Вважаючи, такі дії відповідача протиправними позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. №702 "Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах" (далі - Постанова №702) затверджено перелік місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби (крім військовослужбовців строкової служби) в яких дає право на щорічну додаткову відпустку. Відповідно до пункту 6 додатку 1 входять військові частини (підрозділи органів Держприкордонслужби), що дислоковані в населених пунктах, визначених у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки в такій місцевості становить 3 календарні дні.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) з місцем дислокації в АДРЕСА_1 . Відповідно до Переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 та розпорядженням №17 від 12.01.1993 - місто Овруч, Коростенського (Овруцького) району, Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Статтею 47 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" закріплено, що працівники, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу:
- у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення - 44 календарні дні. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 56 календарних днів;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 42 календарних днів.
Зазначені відпустки надаються без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством України.
В усіх випадках тривалість щорічної відпустки не повинна бути меншою за передбачену законодавством України для будь-якої категорії працівників. За працівниками, які отримують відпустку більшої тривалості, ніж передбачено цим Законом, її тривалість зберігається.
Так, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Розділ VII Закону, в якому міститься стаття 47, регулює правовідносини, пов'язані з особливостями регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.
Указаний розділ Закону оперує такими поняттями як "громадяни, які працюють у зоні відчуження" (ст. 39), "військовослужбовці, військовозобов'язані, вільнонаймані, які несуть службу на територіях радіоактивного забруднення" (ст. 40), "працівники, які перебувають у відрядженні на територіях радіоактивного забруднення" (ст. 41), "працівники, зайняті спеціальною переробкою, утилізацією, дослідженням сировини і матеріалів з підвищеною внаслідок Чорнобильської катастрофи радіоактивністю, а також контролем, ремонтом і спеціальною обробкою радіоактивно забруднених технічних засобів" (ст. 43).
Водночас, на відміну від норм статей 39-43, які визначають порядок оплати праці кожної окремої категорії з перелічених вище осіб, приписи статті 47 з огляду на формулювання її назви "Щорічні відпустки працівникам, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення", вказують на те, що положення останньої поширюються на всіх громадян, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, у тому числі й на осіб, які проходять військову службу.
Отже, наведений вище нормативно-правовий акт свідчить про те, що норми Закону, як спеціального нормативного акту, який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, встановлюють додаткові соціальні гарантії для працівників, що виконують роботи на радіоактивно забруднених територіях, також осіб, які на таких територіях проходять службу. Крім іншого, як уже було наголошено вище, за частиною 2 статті 47 Закону зазначені відпустки надаються без урахування додаткової відпустки, передбаченої законодавством України.
У постанові від 13.02.2019, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що за умови існування можливості неоднозначного тлумачення положень до спірних правовідносин підлягають норми спеціального Закону, які визначають особливості трудової діяльності на радіоактивно забруднених територіях.
Окрім того, згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 191 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби в зоні радіоактивного забруднення.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, статтями 8 та 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.