Справа № 560/18606/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
02 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В грудні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.11.2024 №220650006405 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Прогрес» із 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , і відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV призначити і виплатити пенсію ОСОБА_1 з 31.10.2024.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.11.2024 №220650006405.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.10.2024.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтуванням вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов протиправного висновку щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996, оскільки архівна довідка №П-68/01-24 від 17.10.2024 видана на тимчасово окупованій території Адміністрацією Первомайського району Республіки Крим.
Апелянт зазначає, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами(посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 становить 14 років 00 місяців 08 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком (за необхідних 21 рік).
Крім того, апелянт вважає, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, зобов'язання суду першої інстанції є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою від 31.10.2024 про призначення пенсії за віком згідно з Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, який розглянув заяву позивача за принципом екстериторіальності, від 06.11.2024 №220650006405 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно з Законом №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи (21 рік). Зазначено, що страховий стаж позивача становить 14 років 00 місяців 08 днів. Вік позивача 63 роки 02 місяці. До страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі "Прогрес" з 05.07.1983 по 05.11.1986, з 12.12.1988 по 13.02.1996 згідно архівної довідки №П-68/01-24 від 17.10.2024 із зазначенням інформації про кількість відпрацьованих днів, виданої Адміністрацією Первомайського району республіки Крим, тобто, на тимчасово окупованій території України.
При цьому, відповідно до записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , заповненої 04.07.1983, позивач:
- 05.07.1983 - прийнятий в члени колгоспу "Прогрес" (наказ №15 від 10.06.1983, запис №1);
- 01.11.1986 - вибув із членів колгоспу згідно з поданою заявою (наказ №31 від 01.11.1986, запис №2);
- 14.12.1988 - прийнятий в члени колгоспу "Прогрес" Первомайського району Кримської області (рішення правління №31 від 14.12.1988, запис №3);
- 13.02.1996 - колгосп "Прогрес" реорганізований в КСП «Прогрес» рішенням загальних зборів уповноважених (пр-л рішення від 13.02.1996, запис №4);
- 13.04.1998 - виключений з членів КСП "Прогрес" за власним бажанням (наказ №3 від 13.04.1998, запис №5).
Позивач, не погоджуючись з відмовою пенсійного органу, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Суд вказав, що записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , заповненої 04.07.1983, підтверджено періоди роботи позивача з 05.07.1983 по 01.11.1986. та з 14.12.1988 по 13.02.1996. Крім того, у зазначеній трудовій книжці позивача містяться відомості про встановлені в 1983 - 1986 та в 1988 - 1996 роках у колгоспі річні мінімуми трудової участі в громадському господарстві та їх виконання позивачем.
При цьому відповідачі не надали суду жодних доказів, що відомості, які містяться в трудовій книжці позивача, містять неправдиві або недостовірні дані. В судовому порядку трудова книжка позивача недійсною також не визнавалась.
Крім того, відомостями трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 підтверджується безперервність працевлаштування позивача з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.04.1998.
Щодо доводів відповідача про не врахування архівної довідки №П-68/01-24 від 17.10.2024, виданої Адміністрацією Первомайського району республіки Крим, тобто, на тимчасово окупованій території України, суд першої інстанції звернув увагу на положення частини 4 статті 9 Закону №1207-VII, відповідно до яких, встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".
При цьому, факт роботи позивача в періоди з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996 підтверджується записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , заповненої 04.07.1983, яка, як зазначено, є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
З урахуванням наведеного, у тому числі, але не виключно, того, що матеріали справи містять належні докази, які підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди, помилковим є твердження відповідача, що архівна довідка №П-68/01-24 від 17.10.2024 є недійсною та не створює правових наслідків для відповідача та, відповідно, вказане твердження порушує конституційні права позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996.
Як встановив суд, страховий стаж, вказаний в рішенні від 06.11.2024 №220650006405, становить 14 років 00 місяців 08 днів. З урахуванням періодів з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996, загальний страховий стаж позивача становить більше 21 року, що є достатнім для призначення йому пенсії за віком.
З огляду на наведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.11.2024 №220650006405, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
В свою чергу, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату йому пенсії за віком згідно з Законом №1058-ІV.
З урахуванням підпункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія позивачу має бути призначена з 31.10.2024 (з дня звернення за пенсією).
Щодо доводів відповідача про те, що позовні вимоги зобов'язального характеру є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, суд першої інстанції вказав, що у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
При цьому, оскільки відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Зі змісту наведеного слідує, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку; 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Відтак, для призначення позивачу пенсії за віком необхідна наявність двох обов'язкових умов у сукупності: вік 63 років; страховий стаж більше 21 року.
Досліджуючи матеріли справи, судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.11.2024 №220650006405 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно з Законом №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи (21 рік), зокрема, до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі "Прогрес" з 05.07.1983 по 05.11.1986, з 12.12.1988 по 13.02.1996 згідно архівної довідки №П-68/01-24 від 17.10.2024 із зазначенням інформації про кількість відпрацьованих днів, виданої Адміністрацією Первомайського району республіки Крим, тобто, на тимчасово окупованій території України.
Надаючи оцінку обставинам, які стали підставою для відмови у призначенні пенсії, а також доводам апеляційної скарги, що фактично дублюють зміст рішення пенсійного органу, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а та інших.
Як встановлено з матеріалів справи, а саме трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , заповненої 04.07.1983, ОСОБА_1 :
- 05.07.1983 - прийнятий в члени колгоспу "Прогрес" (наказ №15 від 10.06.1983, запис №1);
- 01.11.1986 - вибув із членів колгоспу згідно з поданою заявою (наказ №31 від 01.11.1986, запис №2);
- 14.12.1988 - прийнятий в члени колгоспу "Прогрес" Первомайського району Кримської області (рішення правління №31 від 14.12.1988, запис №3);
- 13.02.1996 - колгосп "Прогрес" реорганізований в КСП «Прогрес» рішенням загальних зборів уповноважених (пр-л рішення від 13.02.1996, запис №4);
- 13.04.1998 - виключений з членів КСП "Прогрес" за власним бажанням (наказ №3 від 13.04.1998, запис №5).
Тобто, записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , заповненої 04.07.1983, підтверджено періоди роботи позивача з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996.
Крім того, у зазначеній трудовій книжці позивача містяться відомості про встановлені в 1983 - 1986 та в 1988 - 1996 роках у колгоспі річні мінімуми трудової участі в громадському господарстві та їх виконання позивачем.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відомостями трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 підтверджується факт працевлаштування позивача з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.04.1998.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не врахування архівної довідки №П-68/01-24 від 17.10.2024, виданої Адміністрацією Первомайського району республіки Крим, тобто, на тимчасово окупованій території України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 9 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII) державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Зі змісту наведених норм слідує, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.
В статті 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
При цьому, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 0440/6809/18 дійшов висновку про можливість застосування названих загальних принципах («Намібійські винятки»), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 04.03.2020 по справі № 235/2008/17, від 08.04.2020 по справі № 242/1568/17, від 25.02.2021 по справі № 522/6812/17, від 14.11.2019 по справі № 227/4503/16-а у подібних правовідносинах.
Враховуючи викладене, а також те, що трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 , яка згідно положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є основним документом для підтвердження трудового стажу, підтверджується факт роботи позивача в періоди з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996 в колгоспі «Прогрес», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 05.07.1983 по 01.11.1986 та з 14.12.1988 по 13.02.1996.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Так, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.11.2024 №220650006405, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 31.10.2024.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.