Справа № 697/3109/25
Провадження № 1-кп/697/260/2025
01 грудня 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у судовому засіданні кримінальне провадження № 12025255340000184 від 06.11.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тернівка Новоархангельського району Кіровоградської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, тимчасово не працюючого, неодруженого, групи інвалідностей не має, не маючий на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, -
ОСОБА_3 , 18.10.2025, близько 16:30 год., більш точного часу не встановлено, перебуваючи біля території домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_3 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки та бажаючи їх настання, маючи намір спрямований на протиправне порушення недоторканості іншого володіння особи, порушення гарантованого права, передбаченого ст. 30 Конституції України щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи, ст. 12 Загальної декларації прав людини та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на недоторканість житла, без добровільного дозволу власника чи вмотивованого рішення суду, діючи без законних на те підстав, розуміючи, що домоволодіння по АДРЕСА_3 йому не належить та дозволу власника на вхід до вищевказаного домоволодіння він не мав, шляхом відпирання вхідної хвіртки, увійшов на територію домоволодіння, і тим самим незаконно проник на територію домоволодіння по АДРЕСА_3 , яке належить потерпілій ОСОБА_4 .
Він же, ОСОБА_3 , 18.10.2025, близько 16:45 год., більш точного часу не встановлено, перебуваючи біля території домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_3 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки та бажаючи їх настання, маючи намір спрямований на протиправне порушення недоторканості іншого володіння особи, порушення гарантованого права, передбаченого ст. 30 Конституції України щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи, ст. 12 Загальної декларації прав людини та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на недоторканість житла, без добровільного дозволу власника чи вмотивованого рішення суду, діючи без законних на те підстав, розуміючи, що домоволодіння по АДРЕСА_3 йому не належить та дозволу власника на вхід до вищевказаного домоволодіння він не мав, шляхом відпирання вхідної хвіртки, увійшов на територію домоволодіння, і тим самим незаконно проник на територію домоволодіння по АДРЕСА_3 , яке належить потерпілій ОСОБА_5 .
Обвинувачений ОСОБА_3 в присутності захисника - ОСОБА_6 беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, згідний із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження, та згідний з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні, що підтверджується його заявою від 25.11.2025 на ім'я прокурора щодо визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Судом шляхом дослідження відповідної заяви встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 обізнаний зі своїми правами, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції.
Потерпіла ОСОБА_4 під час досудового розслідування надала заяву, згідно якої не заперечувала проти розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні, згідна із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України.
Потерпіла ОСОБА_5 під час досудового розслідування надала заяву, згідно якої не заперечувала проти розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні, згідна із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України.
Враховуючи викладене, суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінальних проступків без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акта та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України.
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, доведена.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого, особу обвинуваченого, тяжкість скоєних кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 12 КК України, зазначені кримінальні правопорушення за ч. 1 ст. 162 КК України відноситься до кримінальних проступків.
Обвинувачений ОСОБА_3 вину визнав повністю, посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 , передбаченою ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Враховуючи викладене вище, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є умисними, закінченими кримінальними проступками, обставини вчинення кримінальних правопорушень, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушень, відомості про особу обвинуваченого, обставин, що пом'якшують покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому міру покарання у виді штрафу.
Зазначене узгоджується з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 не застосовувалися і обранню не підлягають.
На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 370-371, 373-374, 376, 381, 382 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 162 КК України, і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 60 (шістдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 020 (одна тисяча двадцять) гривень, 00 копійок.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.
На підставі ч. 1 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. ст. 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Головуючий ОСОБА_1