Справа № 240/2764/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
02 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29.01.2020 року, при обчисленні в період з 07.05.2022 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за період з 07.05.2022 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог, заявлених за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задовольню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено з матеріалів справи ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
14.02.2025 року, представник позивача подав через підсистему "Електронний суд" заяву про поновлення процесуального строку, у якій обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом тим, що про порушення прав позивача стало відомо 08.01.2025 - з дня отримання листа Військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2025 №482.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог, заявлених за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, залишено без розгляду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вказав, що позивачем не наведено вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації належного права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У цій справі на момент звернення позивача до суду, а саме 04.02.2025 (штемпель вхідної кореспонденції Житомирського окружного адміністративного суду) з позовом про нарахування та виплату належного розміру грошового забезпечення за період з 07.05.2022 по 19.05.2023, в Україні не діє карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.
В постановах Верховного Суду від 26.10.2023 у справі №380/653/23, від 17.04.2025 у справі №460/10140/24, зокрема, зазначено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог про стягнення невиплачених сум при звільненні слід обчислювати з моменту одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виплати, які належать військовослужбовцям при звільненні, визначаються, зокрема, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою КМУ від 16.03.2016 №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно", "Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, Законом України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" тощо.
Виходячи з системного аналізу норм наведених нормативно-правових актів до виплат при звільненні військовослужбовця належать, зокрема: компенсація за невикористані щорічні відпустки, зокрема за минулі роки; компенсація за невикористану додаткову відпустку у разі наявності УБД - 14 діб за кожний рік служби (включаючи рік отримання УБД та рік звільнення); одноразова грошова допомога при звільненні; компенсація за недоотримане речове майно; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, якщо її не виплатили за рік служби; одноразова допомога для оздоровлення, якщо в поточному році її не було виплачено.
Тобто ч. 2 ст. 233 КЗпП України стосується справ про суми заробітної плати (грошового забезпечення), які були нараховані та не виплачені працівникові при звільненні.
Визначаючись щодо справ про виплату грошового забезпечення, яке не було нараховано і виплачено позивачеві до звільнення, то в такому випадку слід керуватися ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Законодавством передбачена щомісячна оплата праці (виплата грошового забезпечення).
В пункті 8 розділу І "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 №260, зазначено: "Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України)."
Згідно зі статтею 30 Розділу IV "Права працівника на оплату праці та її захист" Закону України "Про оплату праці" встановлений обов'язок роботодавця при кожній виплаті заробітної плати повідомити працівника про такі дані (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, і, відповідно, право працівника знати такі дані.
Таким чином, військовослужбовець, отримуючи грошове забезпечення щомісячно, може (має право) знати його розмір і дані про це забезпечення (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, і, відповідно, зробити висновок, чи виплачено йому грошове забезпечення в належному розмірі, порушуються чи ні його права відповідачем при нарахуванні та виплаті такого забезпечення і звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений тримісячний строк.
Отже, строк звернення до суду з вимогами щодо періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023 року позивач пропустив.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Колегія суддів погоджуються з позицією суду першої інстанції про те, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Посилання позивача на те, що про порушення своїх прав він дізнався тільки після надходження відповіді від 08.01.2025 на поданий адвокатський запит, суд не вважає поважними, оскільки отримання представником позивача вказаної відповіді не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про розмір отриманого ним грошового забезпечення та можливе порушення його прав.
Після отримання грошового забезпечення, яке позивач просить перерахувати, він мав можливість з'ясувати для себе відсутність інформації про розрахункову величину, яка була використана відповідачем під час визначення розміру сум, належних до виплати, та звернутися до відповідача з відповідною заявою. Проте таких дій позивач не вчинив.
Звернення позивача до адвоката та отримання відповіді на поданий адвокатом запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.
Даний висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленою у постанові від 08.03.2023 у справі №620/7954/21.
Водночас, як слідує із матеріалів справи позивач в заяві не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не наведено вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації належного права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
Згідно частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, у зв'язку з чим позов в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 підлягає залишенню без розгляду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.