Справа № 560/11036/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
02 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), грошове забезпечення повинно бути обраховане з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Проте відповідач не здійснив зазначеного розрахунку, що зумовило проведення виплат у заниженому розмірі.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 29.07.2020 грошового забезпечення, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 29.07.2020, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальними (військовими) званнями, як складових грошового забезпечення, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018. Звернув увагу, що позивачу не виплачувалася матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в 2020 році.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що згідно з витягом з послужного списку в спірний період позивач проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 .
За результатами розгляду заяви позивача та адвокатського запиту, відповідач листом від 29.04.2025 повідомив про відсутність підстав для перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача. Зазначив, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальними (військовими) званнями, як складових грошового забезпечення, в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог частково.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою №103 до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103 яким, зокрема, в пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни.
З наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Таким чином, розрахункова величина для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинна бути визначена шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 встановлено у сумі 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено у сумі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2021 встановлено в сумі 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022 встановлено в сумі 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2023 встановлено в сумі 2684,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2024 встановлено в сумі 3028,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX ""Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2025 встановлено в сумі 3028,00 грн.
Отже, редакції законів України про державний бюджет свідчать про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.
Колегія суддів звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що є протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати позивачу з 29.01.2020 по 29.07.2020 грошового забезпечення, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо позовних вимог в частині перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення та премії, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 29.07.2020, а також всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, та з урахуванням виплачених сум.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині перерахунку та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, то суд вважає відсутніми підстави для їх задоволення, оскільки згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця зазначена допомога за 2020 рік позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо вимог про одночасну компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (із подальшими змінами) затверджено Порядок №44.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з положеннями пунктів 4 та 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №380/813/22 та від 27.09.2023 у справі №420/23176/21.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до положень ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що рішення в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.