Справа № 640/18768/19 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.
26 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Тутика О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Рух справи.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - ГУ ДПС у м.Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.06.2019 №0043404204, №0043414204, №0043454204, №0043644204, №0043484204 та від 11.09.2019 №0070214204.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що необґрунтованими є висновки відповідача про завищення позивачем витрат, наголошує, що позивачем правомірно було включено до складу витрат вартість витрат на придбання автозапчастин та послуги ремонту за 2016-2018 роки, і на підтвердження вказаних обставин надав первинні документи.
Крім того, позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 №395, в частині чіткого викладення порушень та посилання на первинні документи. Зауважено, що нормами Податкового кодексу України не передбачено критеріїв визначення основних засобів подвійного призначення та не встановлено поняття «легковий автомобіль» чи «вантажний автомобіль», а транспортні засоби позивача - фургони, не є вантажним або легковим автомобілем та не є основним засобом подвійного призначення.
На думку позивача, висновки відповідача щодо не визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість спростовуються наданими до справи доказами, а висновки про несвоєчасне оформлення та відсутність реєстрації податкових накладних з податку на додану вартість не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними доказами.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2020, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2020, позов задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 11.05.2022 касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2020 скасовано, справу №640/18768/19 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Приймаючи вказану постанову, Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій залишилися не дослідженими копії первинних документів щодо підтвердження/або не підтвердження віднесення вантажних фургонів до категорії вантажних або легкових автомобілів, а, отже, до засобів подвійного призначення.
Разом з тим, судом касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій не встановлено, яке саме майно використовував позивач у періоді, що перевірявся для здійснення підприємницької діяльності, коли були оформлені правовстановлюючі документи на право володіння, користування або розпорядження об'єктом оподаткування, а також строки надання відомостей про ці об'єкти оподаткування через які проводиться діяльність, за формою №20-ОПП.
Крім того, Верховним Судом вказано про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки відсутності можливості фактичного здійснення господарських операцій з одержання/поставки товарів та отримання/надання послуг, чи брали такі товари участь в господарських операціях, та взагалі не досліджено вказані первині документи в розрізі здійснення господарських операцій. Також судами не надано оцінки висновкам відповідача про порушення термінів реєстрації податкових накладних та, що протягом 2016-2018 років не виписувались та не реєструвались податкові накладні відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України. Тоді як, згідно з актом перевірки та доводами відповідача, за результатами дослідження взаємовідносин позивача з контрагентами, зроблено висновок, що останні не виписували та не реєстрували на адресу позивача податкові накладні. Також згідно з даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань контролюючий орган дійшов висновку про відхилення сум податкових зобов'язань з ПДВ.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2022 прийнято адміністративну справу №640/18768/19 до провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва вказана справа надійшла на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 р. визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.06.2019 №0043404204, №0043414204, №0043454204, №0043644204, №0043484204 та від 11.09.2019 №0070214204.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованість позовних вимог підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.
Апелянт у скарзі навів аналогічні доводи висловлені в суді першої інстанції.
Крім того, апелянт наголосив, що позивачем неправомірно віднесено за 2016 рік до складу витрат вартість витрат на придбання автозапчастин та послуги ремонту, зокрема, до складу витрат в декларації про майновий стан та доходи, поданої до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДПС у м. Києві від 18.08.2017 (уточнююча) №9271081939 за 2016 рік, включено вартість придбаних автозапчастин та послуги ремонту на загальну суму 1 859 068,00 грн., тоді як відповідно до наданих до перевірки первинних та розрахункових документів вартість придбаних автозапчастин та послуг ремонту становить 1 232 391,45 грн.
Апелянт вважає, що позивача за 2017-2018 роки неправомірно віднесено до складу витрат вартість витрат на придбання автозапчастин та послуги ремонту на загальну суму 4 192 820,00 грн (без ПДВ), в т.ч. за 2017 рік - в сумі 1 387 328,00 грн. та за 2018 рік в сумі 2 805 492,00 грн вантажних автомобілів (основні засоби подвійного призначення). Перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу, відображеного в деклараціях про майновий стан та доходи, встановлено його заниження на загальну суму 3 986 545,54 грн., в т.ч. за 2016 р. в сумі - 414 912,62 грн., 2017 р. на суму 1 354 974,25 грн., за 2018 р. на суму 2 216 658,67 грн., чим порушено пункт 177.2. статті 177 Податкового кодексу України.
Відповідачем вказано, що в порушення вимог пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України позивачем не визначено податкові зобов'язання з ПДВ за операціями постачання послуг по виписаних та зареєстрованих ЄДРПН податкових накладних ТОВ «Алерс Україна» па загальну суму ПДВ 2500 грн, (податкова накладна №34 від 14.09.2017 на загальну суму 7500,00 грн. в т.ч. ПДВ - 1250,00 грн, податкова накладна №35 від 14.09.2017 на загальну суму - 7500,00 грн в т.ч. ПДВ - 1250,00 гривень). У порушенням вимог пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, не нараховано податкові зобов'язання по операціях з придбання товарів/послуг, що не використовуються: в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, що призвело до заниження податкових зобов'язання з податку на додану вартість у сумі ПДВ 36580 грн. Крім того, перевіркою встановлено порушення ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення задекларованих позивачем 1 показників у рядку 10.1 Декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг...» на загальну суму ПДВ 7278 гривень. За результатами перевірки повноти нарахування податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, встановлено порушення пункту 187.1 статті 187, статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, чим занижене податкові зобов'язання з ПДВ за перевіряємий період на загальну суму - 47858 гривень. Також, на порушення вимог підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, не подано до податкового органу за місцем реєстрації, повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.0.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.
Після надходження справи до апеляційного суду, ухвалою від 26.09.2025 слухання справи призначено у відкрите судове засідання на 05.11.2025.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.
У судовому засідання представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини встановлені судом.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2018, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.
Результати перевірки оформлені Актом від 10.05.2019 №1020/26-15-42-04-30/ НОМЕР_1 .
У ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено, зокрема:
- пункт 177.10 статті 177 ПК України, Порядок ведення книги доходів і витрат, затвердженого наказом Міндоходів від 16.09.2013 №481, а саме, неналежне ведення книги обліку доходів і витрат;
- пункти 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за перевірений період в розмірі 717 578,20 грн;
- пункт 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України - занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 - 2018 роки в розмірі 59 798,17 грн;
- підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України - не нарахування та не утримання, не перерахування до бюджету податку на доходи під час виплати (нарахування) заробітної плати за перевіряємий період на загальну суму 1150,00 грн;
- пункт 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України - не утримання та не перерахування до бюджету військового збору під час виплати (нарахування) заробітної плати за перевіряємий період на загальну суму 96,00 грн;
- пункти 1, 4 частини другої статті 6, пункт 2 частини першої статті 7, статтю 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - не нараховано та не перераховано єдиний внесок із сум чистого доходу, що підлягає сплаті, в сумі 242 366,46 грн;
- пункти 1, 4 частини другої статті 6, пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - не нараховано та не перераховано єдиного внеску з виплаченого доходу фізичним особам за перевіряємий період на загальну суму 1 408,00 грн;
- абзац 1 частини другої статті 7 Розділу ІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - несвоєчасно сплачено самостійно визначений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначене за звітами про суму нарахованої заробітної плати;
- пункт 187.1 статті 187, статтю 198, пункти 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 47 858,00 грн.;
- підпункт 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України - не подано до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП;
- пункт 51.1 статті 51 ПК України - не відображено в розрахунку за формою 1ДФ за І квартал 2017 року інформацію про нараховані та виплачені суми доходів;
- пункт 198.5 статті 198, пункт 201.10 статті 201 ПК України - не виписано та не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних за перевіряємий період на загальну суму податку на додану вартість 36 580,00 грн.
На підставі висновків цього акта відповідачем 11.06.2019 було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0043404204, яким за порушення пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на загальну суму 1 076 367,30 грн., у тому числі за грошовим зобов'язанням 717 578,20 грн. та за штрафними санкціями 358 789,10 грн.;
- №0043454204, яким за порушення статті 198 Податкового кодексу України згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 59 822,50 грн., у тому числі за грошовим зобов'язанням 47 858,00 грн. та за штрафними санкціями 11 964,50 грн.;
- №0043484204, яким за порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 170,00 грн.;
- №0043414204, яким за порушення пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Військовий збір» на загальну суму 89 697,25 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням 59 798,17 грн. та за штрафними санкціями 29 899,08 грн.;
- №0043644204, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених статтею 201 та згідно зі статтею 1201 Податкового кодексу України за відсутність реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на суму податку на додану вартість до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 18 291,64 грн.
Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду якої ДФС України прийнято рішення від 28.08.2019 №41520/6/99-99-11-05-01-25, яким скаргу ФОП ОСОБА_1 частково задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 №0043634202 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 111,67 грн, застосованих за несвоєчасну реєстрацію розрахунку коригування до податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та зареєстрований в межах строків, визначених абзацами п'ятнадцятим - шістнадцятим пункту 201.10 статті 201 ПК України, а в іншій частині залишено без змін; залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.06.2019 №0043404204, №0043414204, №0043454204, №0043484204, №0043644204.
За результатами розгляду скарги позивача відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.09.2019 №0070214204, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України встановлено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених статтею 201 ПК України, за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних дні на суму податку на додану вартість 1 083,33 грн застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 108,30 грн; за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 16 до 30 календарних днів на суму податку на додану вартість 1 116,70 грн застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 220,33 грн.
Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення від 11.06.2019 №0043404204, №0043414204, №0043454204, №0043644204, №0043484204, від 11.09.2019 №0070214204 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, та не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно норм п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Положеннями пункту 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами пункту 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
При цьому, необхідною умовою для віднесення включення сум до витрат, які пов'язані з отриманням доходів, належать саме документально підтверджені такі витрати за конкретний період.
За змістом підпункту 177.4.1. пункту 177.4 статті 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Підпунктом 177.4.4. пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1.-177.4.3. вказаного пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Разом з тим, підпунктом 177.4.6. пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».
У розумінні статті 1 цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).
Транспортний засіб спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, осіб з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди: загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу; спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач; спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, перелік транспортних засобів, що віднесено до вантажних автомобілів та спеціалізованих автомобілів, був встановлений у Державному класифікаторі України «Класифікація основних фондів», затвердженому Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.1997 №507 (далі - Наказ №507).
Наказом №507 було класифіковано автомобілі вантажні та автомобілі спеціалізовані. Так, до вантажних автомобілів віднесено: - 210201 автомобілі вантажні вантажопідйомністю до 3,5 т; - 210202 автомобілі вантажні вантажопідйомністю від 3,5 до 5 т; - 210203 автомобілі вантажні вантажопідйомністю від 5 до 12 т; - 210204 автомобілі вантажні вантажопідйомністю від 12 до 20 т; - 210205 автомобілі вантажні вантажопідйомністю більше 20 т; - 210209 автомобілі вантажні інші.
До спеціалізованих автомобілів віднесено: - 210301 тягачі дорожні; - 210302 cамоскиди; - 210303 автокрани; - 210304 автобурові (деррік-крани); - 210305 машини пожежні; - 210306 автомобілі для перевезення рідких будівельних матеріалів; - 210307 автомобілі аварійно-технічної служби; - 210308 автомобілі-тягачі сідлові; - 210309 автомобілі спеціалізовані інші.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі - Наказ №363), визначено види транспорту та порядок перевезення певних категорій товарів.
Так, у розділі І Наказу №363 визначено, що спеціалізований автомобіль - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій.
Статтею 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).
Згідно з підпунктом 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.
Неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень (п. 117.1 статті 117 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 8.1 Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 (далі - Порядок №1588), платник податків зобов'язаний повідомляти за формою №20-ОПП про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку.
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об'єкти оподаткування), є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України (п. 8.2-8.4 Порядку 1588)
Якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об'єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об'єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку.
Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
Висновки суду.
Отже, спірним у цій справі є неправомірне/правомірне включення позивачем до складу документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, суми на утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів), які, відповідно до вимог статті 177 ПК України до складу витрат фізичної особи-підприємця не включаються.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».
Так, позивач у перевіряємому періоді використовувались у власній господарській діяльності транспортні засоби:
Мерседес Бенц, вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_2 ; Мерседес Бенц, вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_3 ; Мерседес Бенц, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_4 ; Мерседес Бенц, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_5 ; Мерседес Бенц, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_6 ; Мерседес Бенц, фургон номерний знак НОМЕР_7 ; Рено, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_8 ; МАН, загальний вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_9 ; МАН, загальний вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_10 ; МАН, загальний вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_11 , що підтверджено копіями свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів серій КІС НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20, НОМЕР_21.
Отже, вказані транспортні засоби, які використовувались позивачем у господарській діяльності, не є основними засобами подвійного призначення, не віднесено до визначення вантажних автомобілів, а віднесено до спеціалізованих транспортних засобів, а спеціалізований вантажний фургон - це транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення окремих вантажів.
Таким чином, висновки відповідача зазначені в акті перевірки, що транспортні засоби позивача відносяться до основних засобів подвійного призначення, є помилковими і спростовуються наданими позивачем документами.
У пункті 26 Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених Наказом Мінінфраструктури від 26.07.2013 №550, визначено поняття терміну «утримання автомобіля» - забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов'язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства. З аналізу даного визначення поняття «утримання транспортного засобу» слідує, що витрати (на паливо, запасні частини, шини, акумулятори), понесені позивачем у ході господарської діяльності (підтверджені відповідними первинними документами) стосуються конкретних товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), та не є витратами на певні види робіт, при здійсненні комплексу операцій з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів або їх реєстрації та охорони, утилізації або видалення.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що витрати (на паливо, запасні частини, шини, акумулятори) понесені позивачем у ході господарської діяльності (підтверджені актами списання товарно-матеріальних цінностей) стосуються конкретних товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), та не є витратами на певні види робіт, при здійсненні комплексу операцій з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів або їх реєстрації та охорони, утилізації або видалення, тобто в даному випадку витрати на утримання ТЗ, не можна ототожнювати з документально підтвердженими витратами позивача, що мали місце у ході господарської діяльності.
Крім того, позивач на підтвердження вартості придбаних автозапчастин та послуг з ремонту надав документів: рахунки від 20.10.2016 №011-07-АК/4968802-10, від 31.10.2016 №011-07-АК/4968820-10, від 05.08.2016 №АК/0253978, від 29.08.2016 №8, від 10.05.2016 №9675367, від 16.03.2016 №АІ/9147977, від 02.03.2016 №59714711-9, від 02.02.2016 №АІ-9146358, 01.09.2016 №ВО000038474 тощо; акти виконаних робіт (наданих послуг) від 01.11.2016, від 26.02.2016 №ВДН0008495, від 12.09.2016 №15145, від 31.05.2016 №95, від 30.09.2016 №16-0000282, від 30.09.2016 №16-0000281, від 06.09.2016, від 02.08.2016 №1080 тощо; квитанції від 27.01.201серії 03 №ААВ, від 30.11.2016 тощо; накладні від 30.11.2016 №SI0000521856, від 17.11.2016 №SI0000508336, від 04.11.2016 №SI0000496621, від 13.09.2016 №SI0000445196, від 13.09.2016 №SI0000445196, від 29.09.2016 №UAUJ2_160023700, від 24.09.2016 №UAUJ2_160023317, від 24.09.2016 №UAUJ2_160023322, від 23.09.2016 №UAUJ2_160023273, від 23.09.2016 №UAUJ2_160023274, від 23.09.2016 №UAUJ2_160023231, від 23.09.2016 №UAUJ2_160023248, від 22.09.2016 №UAUJ2_160023083, від 22.09.2016 №UAUJ2_160023165, від 22.09.2016 №UAUJ2_160023142, від 21.09.2016 №UAUJ2_160023040, від 21.09.2016 №UAUJ2_160023050, від 08.08.201 №UAUJ2_160019224 тощо; видаткові накладні від 03.11.2016 №253724, від 29.09.2016 №UAUJ2_160023785, від 22.09.2016 № Ки/Х-00000001467, від 14.09.2016 №РВ-0000039, від 14.09.2016 №РВ-0000039, від 07.09.2016 №77927, від 30.09.2016 №РН-0812914, від 09.09.2016 №909-10 тощо; податкові накладні (зареєстровані у встановленому законом порядку) від 30.09.2019 №32167, від 29.09.2016 №9329054, від 27.09.2016 №48908, від 27.09.2016 №2701744, від 26.09.2016 №2600924, від 23.09.2016 №2301799, від 22.09.2016 №22201590, від 21.09.2016 №2101636, від 20.09.2016 №2001719, від 19.09.2016 №191616, від 13.09.2016 №20064, від 06.09.2016 №44015, від 06.09.2016 №442115, від 03.09.2016 №43576, від 31.10.2016 №3101687, від 28.10.2016 №2801717, від 13.10.2016 №1301736, від 12.10.2016 №1201486, від 10.10.2016 №1001529, від 04.10.2016 №400298, від 03.10.2016 №300535, від 30.11.2016 №3000538від 29.11.2016 №2900731, від 28.11.2016 №2800854, від 17.11.2016 №1700649, від 21.11.2016 №2100848, від 25.11.2016 №109 тощо.
У відповідача не було зауважень щодо правильності оформлення вказаних документів.
Таким чином, порушення позивачем про заниження оподатковуваного доходу на суму 3 986 545,54 грн.,. є необґрунтованими та безпідставними, спростовуються матеріалами справи, і як наслідок спірні ППР від 11.06.2019 №0043404204 та №0043414204 підлягають скасуванню як протиправні, що було правильно вирішено судом першої інстанції.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 11.06.2019 №0043484204, яким за порушення пп. 16.1.7 п 16.1 ст. 16 до позивач застосовано штраф у розмірі 170,00 грн.
Так, згідно висновків акту перевірки, позивачем не подано до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, оскільки в перевірений період позивач при здійсненні за перевірений період у позивача з'явились нові об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Проте, враховуючи надані сторонами докази суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність таких висновків, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що у позивача у перевіряємий період з'явилися нові об'єкти на які позивач мав би подати форму № 20-ОПП, через, що спірне ППР підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки апелянтом не спростовано, що під час перевірки і під час прийняття відповідачем цього спірного рішення у розпорядженні податкового органу були достовірні відомості, що позивач у своїй діяльності використовував нові оподаткування, які позивач використовував при здійсненні підприємницької діяльності.
Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 11.06.2019 №0043454204 та № 0043644204, від 11.09.2019 року №0070214204. .
Згідно висновків акту перевірки позивачем порушено пункт 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, а саме не визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з постачання послуг по виписаних податковим накладним, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, ТОВ «Алерс Україна» на загальну суму 2 500,00 грн. Крім того в порушення вимог пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України позивачем не нараховано податкові зобов'язання по операціях з придбання товарів/послуг, що не використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі податку на додану вартість 36 580,00 грн.; в порушення статті 198 Податкового кодексу України позивачем завищено показники рядка 10.1 декларації «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг» на загальну суму податку на додану вартість 7 278,00 грн.
Тобто, на думку відповідача, позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 47 858,00 грн.
Крім того, в акті перевірки відповідач зазначив, що позивачем протягом 2016 - 2018 років не виписано та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, складені при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 36580,11 грн., а тому є підстави для застосування штрафних санкцій у порядку пункту 1201.2 статті 120-1 Податкового кодексу України; встановлено порушення термінів реєстрації податкових накладних за період з березня по грудень 2018 року.
Крім того, в акті зазначено, що на формування показника, зазначеного у рядку 10.1Б декларацій показників за перевіряємий період у загальній сумі 2 421 207,00 грн., мало найбільший вплив здійснення операцій з придбання ТМЦ, матеріалів, робіт, послуг, пов'язаних з обслуговуванням транспортних засобів, придбаних у контрагентів-продавців ТОВ «Вог Рітейл», ТОВ «Укр-Петроль», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Стейт-Оіл», ПрАТ «Київстар», ПП «Укрпалетсістем», ТОВ «Агротрейд ЛТД», ПП «Айтек», ТОВ «Клеон-Ойл»,ТОВ «Трейд-Факторі», ТОВ «ВКЦ «Укрпромвпровадження», ТОВ «Грей Консалт», ТОВ «Автодистрибюшн Карго Партс», ТОВ «Inter Cars Ukraine», ТОВ «Техносалікс».
Проте, позивач на спрсотування таких висновків відповідача надав первинні документи на підтвердження господарських взаємовідносин між позивачем та вказаними контрагентами:
- податкові накладні від 19.06.2016 №165716, від 14.06.2016 №10472, від 02.07.2016 №4793, від 25.04.2017 №3319, від 25.04.2017 №1572, від 13.10.2017 №32430, від 28.02.2018 №3561, від 09.03.2018 №4687, від 16.01.2016 №11210, від 27.05.2016 №19382, 19.06.2016 №165716, від 14.06.2016 №10472, від 02.07.2016 №4793, від 25.04.2017 №3319, від 25.04.2017 №1572, від 13.10.2017 №32430, від 28.02.2018 №3561, від 09.03.2018 №4687, від 16.01.2016 №11210, від 27.05.2016 №19382, від 27.09.2016 №2701744, від 26.09.2016 №2600924, від 23.09.2016 №2301799, від 22.09.2016 №2201590, від 21.09.2016 №2101636, від 20.09.2016 №2001719, від 19.09.2016 №1901616, від 06.09.2016 №4422115, від 31.10.2016 №3101687, від 28.10.2016 №2801717, від 13.10.2016 №1301736, від 12.10.2016 №120148, від 10.10.2016 №1001529, від 29.04.2017 №4742251, від 09.12.2016 №3317, від 09.12.2016 №3317, від 04.07.2016 №8, від 22.07.2016 №69, від 18.04.2017 №79, від 14.05.2017 №5, від 21.10.2017 №50, від 10.03.2016 №5121, від 05.11.2016 №62, від 01.11.2016 №11081, від 25.01.2017 №1718, від 19.01.2017 №1352, від 09.02.2017 №201, від 01.02.2017 №200, від 06.04.2017 №496, від 22.05.2017 №1161, від 16.05.2017 №564, від 02.05.2017 №74, від 29.07.2017 №1739, 10.07.2017 №653, від 02.07.2017 №652, від 29.09.2017 №1958.
- видаткові накладні від 06.10.2016 №РН-0000137, від 25.03.2016 №РН-0000073, від 25.03.2016 №РН-0000073, від 30.12.2016 №РН-0908044, від 30.11.2016 №РН-0881382, від 30.03.2016 №РВ-0000011, від 02.06.2016 №753, від 24.05.2016 №699, від 20.01.2016 №61, від 19.01.2016 №59, від 21.01.2016 №67, від 30.03.2016 №РВ-0000011.
- накладні від 05.08.2016 №SI0000409555, від 03.08.2016 №SI0000406564, від 09.08.2016 №SI0000412521, від 29.09.2016 №UAUJ2_160023700, 24.09.2016 №UAUJ2_160023317, від 24.09.2016 №UAUJ2_160023322, від 23.09.2016 №UA-UJ2_160023273, від 23.09.2016 №UAUJ2_160023274, від 08.08.2016 №UAUJ2_160019201.
- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.10.2016 №ОУ-0000258, від 25.03.2016 №ОУ-0000109, від 25.03.2016 №ОУ-0000109, від 30.09.2016 №16-0000282, від 30.09.2016 №16-0000281, від 31.12.2016 №16-0000402, від 31.12.2016 №16-0000401,
- рахунки-фактури від 01.08.2016 №16-000228, від 31.08.2016 №16-0000247, від 31.08.2016 №16-0000246, від 14.12.2016 №16-0000409.
Зазначені документи оформленні з дотриманням чинного законодавства, і зауважень з боку відповідача щодо правильності їх оформлення не було.
Таким чином, враховуючи наведені вище норми закону та надані позивачем документи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанцїі, що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку. Тобто, надані позивачем вище перелічені первинні документи повністю відображають суть та реальність господарських операцій з вказаним контрагенами. А формуючи висновки про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 47 858,00 грн. контролюючий орган посилається лише на інформацію, наявну в системах податкового кредиту по контрагентах позивача, проте, ця наявна податкової інформації, одержана від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, не є юридичним фактом і не є беззаперечним доказом.
Отже, доводи апелянта про безпідставність віднесення показників за господарськими операціями із ТОВ «Вог Рітейл», ТОВ «Укр-Петроль», ФОП Овсюк , ТОВ «Стейт-Оіл», ПрАТ «Київстар», ПП «Укрпалетсістем», ТОВ «Агротрейд ЛТД», ПП «Айтек», ТОВ «Клеон-Ойл»,ТОВ «Трейд-Факторі», ТОВ «ВКЦ «Укрпромвпровадження», ТОВ «Грей Консалт», ТОВ «Автодистрибюшн Карго Партс», ТОВ «Inter Cars Ukraine», ТОВ «Техносалікс» до рядка 10.1 декларації «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг», є безпідставними і спростовуються наданими позивачем документами.
Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов'язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає висновки суду про обґрунтованість позовних вимог є правильними, доводи апелянта не підтверджені належними доказами і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
При цьому відповідач не надав додаткових доказів на підтвердження своєї позиції, на що звернув суд касаційної інстанції при скасуванні рішень судів першої та апеляційної інстанції у цій справі.
Тому, надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Колегія суддів вважає, що всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст виготовлено 01.12.2025.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк