Справа № 640/6787/21 Суддя першої інстанції: Альчук Максим Петрович
02 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Теута Євгенія Павлівна, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФ в м. Києві), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Теута Євгенія Павлівна (далі - третя особа, Приватний нотаріус), про:
- визнання протиправними дій ГУ ПФ в м. Києві щодо надання Приватному нотаріусу не у повному обсязі про розмір недоотриманої пенсії матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , за період з 2014 року по 2020 рік;
- зобов'язання ГУ ПФ в м. Києві надати Приватному нотаріусу про розмір недоотриманої пенсії матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , за період з 2014 року по 2020 року, та виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії його матері, ОСОБА_2 , за період з 2014 року по 2016 рік.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.05.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києва щодо не здійснення належного розрахунку недоотриманої ОСОБА_2 пенсії за 2014-2020 роки;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 сум недоотриманої ОСОБА_2 пенсії за період з 2014-2020 роки, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що померла мати позивача недоотримала пенсійні виплати не з власної вини, а внаслідок проживання на тимчасово окупованій території у місті Луганську, а тому ГУ ПФ в м. Києві, обмежуючи відомості про розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії померлої матері позивача за 2014-2016 роки, неправильно застосував норми права, безпідставно обмеживши надання таких відомостей Приватному нотаріусу та позивачеві трирічним строком.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та винести нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що за нормами чинного законодавства не отримані своєчасно суми пенсії виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки, якщо пенсіонер не отримував пенсію з власної вини, а тому виплата позивачу недоотриманої суми пенсії померлої у розмірі 57 152,95 грн здійснена у повному обсязі.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Свою позицію обґрунтовує тим, що ГУ ПФ в м. Києві безпідставно обмежив розмір недоотриманої пенсії померлої матері позивача трьома роками з огляду на те, що остання не могла її отримати з об'єктивних незалежних від неї причин.
Відзиву на апеляційну скаргу від Приватного нотаріуса не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 02.12.2025.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, закривши провадження у справі, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , перебувала на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, у зв'язку із проживанням матері позивача на тимчасово окупованій території міста Луганська виплату пенсії було припинено.
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.03.2020 матір позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганську.
Матеріали справи свідчать, що Приватним нотаріусом 07.09.2020 видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зокрема, на недоотриману пенсію в сумі 59 167,88 грн, сума якої може бути зменшена в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України.
Учасниками справи не заперечується, що 27.10.2020 ГУ ПФ в м. Києві ОСОБА_1 виплачено недоотриману суму пенсії у розмірі 57 152,95 грн.
Не погоджуючись із розміром вказаної виплати, визначеної у свідоцтві та виплаченої відповідачем, представник позивача завернувся до відповідача із заявою щодо надання йому розрахунку недоотриманих сум пенсій ОСОБА_3 за період з 2014 по 2017 роки, а також виплати ОСОБА_1 недоотриманих сум пенсії померлої матері ОСОБА_3 за згаданий період.
Листом від 09.12.2020 №27983-29099/Г-02/8-2600/20 відповідач повідомив позивача, що розмір недоотриманої пенсії визначається за період, початок якого рахується від дня звернення за пенсією з урахуванням ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки рокит перед звернення спадкоємця з усіма необхідними документами.
Вважаючи відповідні дії ГУ ПФ в м. Києві протиправними, ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.
Разом з тим, розглядаючи цей спір по суті, суд першої інстанції не врахував такого.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Так, Велика Палата Верховного Суду (зокрема у справах № 1840/2727/18, №552/2232/18, № 816/1604/17 та інших) неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:
«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.».
Колегією судді враховується, що порядок виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера регламентований статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст положень ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також узгоджується зі змістом ст. 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, з наведених норм права вбачається, що законодавець передбачив випадок, за якого особа може звернутись до пенсійного органу у позасудовому порядку в межах адміністративної процедури за виплатою нарахованих, але невиплачених сум пенсії, за умови, якщо така особа звернулась не пізніше шести місяців з дня смерті пенсіонера. Тобто, невиплачені суми пенсії не повинні бути включені до складу спадщини. В протилежному випадку невиплачені суми пенсії будуть успадковані та матимуть іншу правову природу.
Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом вже розглядались справи в яких поставало питання юрисдикційної підсудності спорів, коли спадкоємцями прийнято спадщину (недоодержані суми пенсії).
Так, у справі № 286/3516/16-ц позивач зверталася за захистом саме спадкових прав на недоотримані спадкодавцем за життя пенсійні виплати. Суди встановили, що до складу спадкового майна входила доплата до пенсії померлого у сумі 14 979,52 грн, спадкоємцем якого є його дружина. Позивач як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії у сумі 14 979,52 грн, яка була нарахована, але не виплачена померлому, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії. У цій справі Велика Палата Верховного Суду (постанова від 27.03.2019) погодилася із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26.06.2019 у справі № 284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.04.2022 у справі № 428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 у справі №638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера).
У справі, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду, встановлено, що із заявою про отримання інформації щодо суми недоотриманої померлою пенсії, позивач звернувся до пенсійного органу після отримання свідоцтва про право на спадщину.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФ в м. Києві фактично направлені на поновлення порушеного відповідачем права позивача на отримання грошових коштів, набутих у порядку спадкування, а тому цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері цивільних правовідносин.
Колегія суддів наголошує, що відповідач, хоч і є суб'єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно позивача публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлої матері позивача.
Таким чином, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача, як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів, належних спадкодавцеві. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Зважаючи на те, що у цій справі спір виник відносно набуття позивачем права на пенсійні кошти, що входять до складу спадщини, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, оскільки цей спір виник про право цивільне, предметом якого є майнова вимога позивача про визнання за нею в порядку спадкування права власності на майно - грошові кошти.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 160/10395/23 та від 31.01.2025 у справі № 360/1008/24.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Указаній нормі Цивільного кодексу України кореспондують положення ч. 1 ст. 4 ЦПК України, за якими кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відтак, спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та суть спірних правовідносин, а тому помилково відніс цей спір до публічно-правового.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного оцінка доводам апеляційної скарги не надавалася.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Теута Євгенія Павлівна, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне рішення виготовлено 02 грудня 2025 року.