Дата документу 28.11.2025Справа № 554/12586/25
Провадження № 2/554/4774/2025
28 листопада 2025 року м. Полтава
Шевченківського районний суд міста Полтави у складі:
головуючого-судді Чуванової А.М.,
за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У серпні 2025 року позивач ТОВ «Він Фінанс» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №316709 від 18.09.2018 року у сумі 20 599,67 грн., яка складається з суми заборгованості 15740,00 грн., суми інфляційних втрат - 3 441,78 грн., суми 3% річних - 1 417,89 грн., судових витрат у виді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач послався на те, що 25.07.2024 року загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» прийнято рішення про зміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».
18.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 316709. Відповідно до індивідуальної частини договору № 316709 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 7 000 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови Договору про надання фінансового кредиту № 316709 та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7 000 грн., а в свою чергу позичальник не виконав умови Договору про надання фінансового кредиту щодо повернення наданих коштів, і внаслідок чого виникла заборгованість.
Всупереч умов індивідуальної частини Договору про надання фінансового кредиту №316709 та вимог закону, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс» у сумі 15 740,00 грн., яка складається із суми заборгованості - 3 500,00 грн., суми боргу за процентами - 1 890,00 грн., суми боргу за пенею і штрафами - 10 350,00 грн.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за Договором про надання фінансового кредиту № 316709, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а на даний час ТОВ «Він Фінанс» набуло прав кредитора стосовно відповідача.
Позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав, кошти надав, проте відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, кошти не повернула, в результаті чого у неї виникла заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 316709 від 18.09.2018 року у сумі 20 599,67 грн., яка складається з суми заборгованості 15 740,00 грн., суми інфляційних втрат - 3 441,78 грн., суми 3% річних - 1 417,89 грн., яка до цього часу не погашена.
Ухвалою суду від 27.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
08.09.2025 року від представника відповідача - адвоката Підодвірного Т.І. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що на думку позивача, між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено кредитний договір від 18.09.2018 року № 316709. Таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству. На підтвердження позовних вимог позивач подав копію договору від 18.09.2018 року № 316709. При цьому, приєднаний до матеріалів справи Договір не містять підписів сторін договору. Згідно позовної заяви та копії поданого позивачем договору від 18.09.2018 року № 316709, такий укладено в режимі онлайн шляхом заповнення відповідачем в електронній формі анкети-згоди клієнта на сайті позивача. Однак разом із позовом позивачем не надано жодного доказу, що «відповідач здійснив дії…», а саме: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця; створив в такій системі особистий кабінет; отримав Пропозицію (оферту) та ознайомився із нею; отримав електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором; ввів цей одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця; використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) кредитного договору від 18.09.2018 року № 316709.
Отже, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа. Тому, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору.
Позивачем не надано доказів, які б підвереджували, що саме відповідач був зареєстрований в інформаційно- телекомунікаційній системі, не підтверджено отримання саме відповідачем логіну та паролю в системі, що відповідачем було подано заявку на отримання кредиту, а також що відповідач була ознайомлена з усіма істотними умовами договору, та не надано доказів щодо зарахування коштів на платіжну картку, яка належить саме відповідачу.
Позивачем не доведено факту укладення сторонами договору від 18.09.2018 року №316709, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Звертає увагу суду, що відповідно до нібито укладеного кредитного договору від 18.09.2018 року № 316709, а саме п.1.1. Договору - Товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 3500 грн. 00 коп. (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Отже, про жодні 7000 грн. кредитних коштів мова не ведеться взагалі.
По-друге, як вбачається із матеріалів судової справи, позивачем, направлено до суду лист від ТОВ «Вей Фор Пей» від 22.05.2025 року. Вважає, що такий лист не може бути належним доказом, оскільки не відповідає вимогам до первинних облікових бухгалтерських документів. Зазначений лист не містить інформації щодо особи відповідача, як то ПІБ, ІПН відповідача. У зазначеному листі відсутня інформація, про перерахування, 18.09.2018 року коштів у розмірі 7000 грн. Тож, позивачем не додано до позовної заяви жодного доказу, який би
свідчив про отримання відповідачем коштів.
Щодо нібито відступлення права вимоги, звертає увагу суду на наступне. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що
відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
При цьому сторона відповідача посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77- 5/100), від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17, від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20.
На думку позивача, ТОВ «Авентус Україна» відступило до позивача право вимоги, якого не могло існувати на момент укладення договору факторингу, оскільки договір факторингу укладено 12.04.2018 року, а кредитний договір, нібито укладено від 18.09.2018 року, тобто через 5 місяців після укладення договору факторингу.
Договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року не містить пункту про можливість відступлення майбутнього права вимоги. Отже, якщо навіть припустити, що між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено кредитний договір від 18.09.2018 року № 316709, «первісний кредитор» не міг відступити таке право вимоги за договором факторингу від 12.04.2018 року (а.с.63-77).
Ухвалою суду від 03.11.2025 року змінено неправильно зазначене в позові прізвище відповідача ОСОБА_2 з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ». В задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Підодвірного Тараса Івановича про залишення позову без розгляду та витребування доказів - відмовлено.
Представник позивача до суду не з'явився, позивач надав заяву, в якій просить справу розглянути у відсутність свого представника, на задоволенні позову наполягає.
Відповідач ОСОБА_1 повторно у судове засідання не з'явилась, про місце та час слухання справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.
Зважаючи на те, що всі учасники справи в засідання не з'явилися, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 18.09.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір №316709 про надання фінансового кредиту, у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов вказаного договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 3500 грн., строк кредиту 30 днів. Процентна ставка фіксована та становить 1,35% в день (а.с.33-34).
Договір було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який направлено позичальнику на номер телефону, повідомлений останнім. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору.
Відповідно до матеріалів справи, у порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором від 18.09.2018 року своєчасно не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 20 599,67 грн. та складається з суми заборгованості 15 740,00 грн., суми інфляційних втрат - 3 441,78 грн., суми 3% річних - 1 417,89 грн., яка до цього часу не погашена.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Довіра та Гарантія» було укладено Договір факторингу №1, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Він Фінанс» права грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі (а.с.29-31).
12.04.2018 року укладено додаткову угоду № 12 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 13 від 18.02.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_2 , за договором про надання фінансового кредиту № 316709 від 18.09.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») (а.с.21).
Згідно Наказу №55-к від 25.07.2024 року ТОВ «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що вищенаведений кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Тому, заперечення сторони відповідача щодо обставин укладення кредитного договору суд вважає необґрунтованими, такими, що спростовуються наведеними вище доказами по справі.
Щодо відступлення права вимоги за договором факторингу.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно дост.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч.1ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1ст.519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до приписівст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012, від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).
Умовами пункту 1.3 договору факторингу від 12.04.2018 року передбачено, що право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Згідно з пунктом 2.1 цього договору, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Убачається, що право вимоги до ОСОБА_1 переходило лише раз: від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (ТОВ «Він Фінанс»).
Таким чином, вимога на момент укладення договору факторингу мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Авентус Україна» до відповідача на момент укладення договору факторингу від 12.04.2018 року не було, і сторони не могли передбачити, що 18.09.2018 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.
Крім того, на час укладення договору факторингу №1 від 12.04.2018 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.
Отже, право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, у зазначений вище договір факторингу входити не могло.
Суд констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
З огляду на викладене, позивачем ТОВ «Він Фінанс» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №316709 18.09.2018 року.
Крім того, суд звертає увагу, що наявний в матеріалах справи реєстр прав вимоги, де боржником зазначено ОСОБА_2 , сам по собі не свідчить про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатком до договору та його невід'ємною частиною.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, що має наслідком відмову у їх задоволенні в повному обсязі.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 12, 81,130,131, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», код ЄДРПОУ: 38750239, адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8;
відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Суддя А.М.Чуванова