Справа № 529/707/25
Провадження № 2/529/439/25
25 листопада 2025 року Диканський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді - Кириченко О.С., розглянувши в приміщенні суду в селищі Диканька Полтавської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат по сплаті комунальних послуг в порядку регресу,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 витрат по сплаті комунальних послуг в порядку регресу. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що на підставі договору купівлі-продажу від 25.08.2009 він набув у власність будинковолодіння по АДРЕСА_1 . У рішенні Диканського районного суду Полтавської області від 17.01.2023 у справі № 529/30/22 за його, ОСОБА_1 , позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, яке набрало законної сили 17.02.2023, було встановлено, що зазначене вище будинковолодіння було придбано під час шлюбу між ними, тобто воно є спільним сумісним майном подружжя, і кожному із них належить по 1/2 частини цього нерухомого майна та відповідно до чинного законодавства кожен із них має рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Під час розгляду судом цієї справи також було встановлено, що він з 2017 року не проживав у спірному будинковолодінні, а мешкав у м. Лисичанськ. Протягом 2017-2022 років він приїздив декілька разів до спірного будинковолодіння, просив відповідачку впустити його до будинку, однак ОСОБА_2 створювала йому перешкоди у користуванні цим будинком, який належить їм на праві спільної сумісної власності. Вказаним рішенням суду було зобов'язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні спірним будинковолодінням та вселено його у цей житловий будинок.
Позивач зазначає, що після вселення його до будинку та отримання реальної можливості користуватися ним, він з'ясував, що незважаючи на те, що він надавав колишній дружині ОСОБА_2 кошти на оплату комунальних послуг, ці платежі нею здійснювалися не регулярно, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка була ним сплачена. Так, станом на серпень 2023 року була наявна заборгованість за споживання природного газу в розмірі 12 689,30 грн, яка була ним сплачена 11.10.2024. За період з березня 2024 по липень 2025 року ним було сплачено за житлово-комунальні послуги по утриманню будинку за вказаною вище адресою, а саме за спожитий природний газ, розподіл природного газу, технічне обслуговування газового обладнання, електричну енергію, водопостачання, грошові кошти в загальному розмірі 68 562,08 грн. З березня 2024 року по теперішній час відповідачка ОСОБА_2 не бере жодної участі в утриманні цього будинку.
Посилаючись на вказане, на те, що будинок по АДРЕСА_1 належить йому та відповідачці на праві спільної сумісної власності, тобто відповідачка є власником 1/2 частини цього будинку і відповідно до вимог чинного законодавства зобов'язана брати у рівних частках участь в утриманні цього майна та зокрема сплачувати кошти за житлово-комунальні послуги, позивач просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на свою користь в порядку регресу грошові кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги по утриманню цього будинку в сумі 34 281,04 грн.
Ухвалою судді Диканського районного суду Полтавської області від 05.08.2025 вказаний позов прийнято до провадження і справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідач ОСОБА_2 надала суду відзив на позов, в якому вказала, що вона не визнає позов та заперечує проти його задоволення /а.с. 33-36/. У відзиві на позов ОСОБА_2 вказує, що після розірвання шлюбу з позивачем вона дійсно залишилася проживати разом із неповнолітніми дітьми у належному їй та позивачу на праві спільної сумісної власності будинку по АДРЕСА_1 , адже їй нікуди було йти і вона на той час перебувала у декретній відпустці. Позивач на той час не був проти її проживання з дітьми у цьому будинку. Після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 вона завжди сплачувала комунальні послуги, адже отримувала від нього аліменти на дітей, мала дохід від виплат по безробіттю та в подальшому отримувала заробітну плату. Після укладення 09.07.2021 нею шлюбу із ОСОБА_3 , її колишній чоловік ОСОБА_1 почав виявляти бажання проживати у вказаному вище будинку. Натомість, її чоловік ОСОБА_3 допомагав їй сплачувати комунальні послуги, ремонтував будинок і весь час їхнього проживання лагодив та підтримував будинок у належному стані. Після того, як її чоловік ОСОБА_3 підписав 03.04.2023 контракт на проходження військової служби в ЗСУ, вона через деякий час переїхала із дитиною від ОСОБА_3 та дитиною від ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , який на той час вирішив проживати з нею, мешкати в с. Стасі Полтавського району Полтавської області. На підставі договору суборенди житлового приміщення № 2/23 від 08.04.2023 нею було орендовано квартиру АДРЕСА_2 . У цей договір суборенди також було вписано її дітей від першого шлюбу з ОСОБА_1 , адже ОСОБА_5 проживав з нею, а ОСОБА_6 приїздив до неї та перебував у неї тривалий період. Відповідачка вказує, що позивач без її відому, як співвласника, зняв її та її малолітнього сина ОСОБА_7 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Всі договори щодо споживання природного газу, електроенергії, водопостачання укладав саме позивач ОСОБА_1 , а тому саме він відповідальний за сплату житлово-комунальних послуг. Докази несплати нею житлово-комунальних послуг відсутні. Після подання до суду позову про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням позивач ОСОБА_1 заходив до цього будинку, користувався комунікаціями у ньому, ще й шкодив деякі з них, незважаючи на те, що там проживали і діти. Позивач влаштовував скандали, тому вона була змушена виїхати з цього будинку та проживати в с. Стасі ще навіть за два місяці до найму будинку по суборенді. Вказане вище у сукупності свідчить про відсутність підстав для стягнення з неї на користь позивача витрат на житлово-комунальні послуги щодо утримання будинку по АДРЕСА_1 .
Представник позивача - адвокат Сидоренко І.О. надала суду відповідь на відзив, у якій просила задовольнити позов у повному обсязі /а.с. 65-67/. У цій відповіді вказано, що відповідачка не заперечувала та не спростувала сплату позивачем витрат на житлово-комунальні послуги, вказані у позові, а у відзиві на позов лише зазначила про відсутність доказів несплатою нею житлово-комунальних послуг. При цьому, відповідачка не надала жодних доказів щодо внесення нею платежів за комунальні послуги на рахунок підприємств-надавачів послуг та/або на користь позивача. Відповідно до чинного законодавства співвласники, які володіють майном на праві спільної часткової власності, зокрема житловим приміщенням, несуть рівні обов'язки щодо утримання такого майна, зокрема, оплати за комунальні послуги, якщо інше не встановлено угодою між ними. Угода про утримання спільного майна між позивачем та відповідачкою відсутня. Непроживання особи у житлі, яке належить їй на праві власності, та факт відсутності її реєстрації у цьому житлі не звільняє особу від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг. Незважаючи на те, що послуги водовідведення, постачання електроенергії та газу обраховуються лічильниками, відсутність одного із співвласників у житловому приміщенні не звільняє його від обов'язку оплачувати такі послуги. Таким чином, позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування йому відповідачкою половини понесених ним витрат на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 34 281,04 грн. Твердження відповідачки у відзиві на позов про здійснення її чоловіком ОСОБА_3 ремонтних робіт у будинку та підтримання будинку у належному стані, вчинення протиправних дій позивачем, спрямованих на псування спільного майна та вчинення ним сварок, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами і не стосуються предмету позову.
Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та без проведення судового засідання, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 25.08.2009, посвідченого приватним нотаріусом Диканського районного нотаріального округу Дубовою Т.В., позивач ОСОБА_1 купив у ОСОБА_8 будинок з господарськими спорудами та будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 /а.с. 8, 9/.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 17.01.2023 у справі № 529/30/22, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, яке набрало законної сили 17.02.2023, було встановлено, що зазначене вище будинковолодіння було придбано під час шлюбу між ними, тобто воно є спільним сумісним майном подружжя, і кожному із них належить по 1/2 частини цього нерухомого майна та відповідно до чинного законодавства кожен із них має рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності /а.с. 11-13/.
Під час розгляду судом вказаної вище справи № 529/30/22 також було встановлено, що ОСОБА_1 з 2017 року не проживав у спірному будинку, а мешкав у м. Лисичанськ. Протягом 2017-2022 років ОСОБА_1 приїздив декілька разів до спірного будинковолодіння, просив відповідачку ОСОБА_2 впустити його до будинку, однак ОСОБА_2 створювала йому перешкоди у користуванні цим будинком, який належить їм на праві спільної сумісної власності. Вказаним рішенням суду було зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним будинковолодінням та вселено його у цей житловий будинок.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, вказані у рішенні Диканського районного суду Полтавської області від 17.01.2023 у цивільній справі № 529/30/22, яке набрало чинності 17.02.2023, обставини доказуванню не підлягають.
З витягу з Реєстру територіальної громади вбачається, що місце проживання відповідачки ОСОБА_2 було зареєстровано 17.11.2009 за адресою: АДРЕСА_1 , а з 28.11.2023 відповідачка знята з реєстрації за цією адресою /а.с. 37/.
З наявної у матеріалах справи копії договору суборенди житлового приміщення від 08.04.2023 № 2/23 вбачається, що ОСОБА_2 , як суборендар, прийняла від суборендодавця ФОП ОСОБА_9 в тимчасове платне користування для проживання квартиру АДРЕСА_2 на 12 місяців. Це житло було передано в суборенду для проживання сім'ї суборендаря ОСОБА_2 , в яку крім неї входили: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с. 40/.
З наявної у матеріалах справи копії договору суборенди житлового приміщення від 08.04.2024 № 4/24 вбачається, що суборенду вказаного вище житлового приміщення було продовжено ОСОБА_2 ще на 12 місяців, а саме по 07.04.2025 включно /а.с. 42/.
Відповідно до копії довідки ЦНАП Диканської селищної ради від 01.08.2025 відповідачка ОСОБА_2 фактично проживає без реєстрації по АДРЕСА_3 /а.с. 44/.
З наданої ТОВ "ГК "Нафтогаз України" інформації від 09.07.2025 вбачається, що за період з березня 2021 року по серпень 2023 року по особовому рахунку НОМЕР_1 , ЕІС код: 56ХМ26В06005035В за адресою: АДРЕСА_1 станом на серпень 2023 року обліковувалася заборгованість за спожитий газ у розмірі 12 689,30 грн /а.с. 14-15/.
Позивач ОСОБА_1 10 жовтня 2024 року сплатив вказану вище суму заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 12 689,30 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією квитанції /а.с. 19/.
З наявних у матеріалах справи копій банківських квитанцій вбачається, що позивачем ОСОБА_1 з березня 2024 року по липень 2025 року було сплачено за житлово-комунальні послуги по утриманню будинку по АДРЕСА_1 , а саме за спожитий природний газ, розподіл природного газу, технічне обслуговування газового обладнання, спожиту електричну енергію, водопостачання, грошові кошти у загальному розмірі 68 562,08 грн /а.с. 17-23/.
Відповідно до частин 1, 4 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, та власність зобов'язує.
Стаття 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний сплачувати за надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Порядок оплати житлово-комунальних послуг визначений ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуг", згідно із якою споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 4 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Частиною 2 статті 317 ЦК України визначено, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Виходячи з аналізу вказаних вище правових норм, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц, 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц, від 15.04.2021 у справі № 638/5001/17, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майн
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 757/29813/17-ц, непроживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності, та фак відсутності її реєстрації у цій квартирі не звільняє особу від обов'язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.04.2018 у справі № 182/351/16-ц, утримання будинку та прибудинкової території проводиться з метою збереження та належного безпечного функціонування житла, а споживач має нести відповідні витрати незалежно від того, чи проживає він у житлі. Місце проживання відповідача не впливає на його обов'язок щодо своєчасного внесення плати за комунальні послуги, що узгоджується із ч. 2 ст. 317 ЦК України, згідно з якою на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач та відповідачка є співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження понесених позивачем витрат з оплати житлово- комунальних послуг по утриманню вказаного вище житлового будинку позивачем надано суду відповідні банківські квитанції на загальну суму 68 562,08 грн.
Відповідачка ОСОБА_2 не надала суду жодних доказів, які б спростовували сплату позивачем заявленого розміру житлово-комунальних послуг щодо утримання житлового будинку, який належить їм на праві спільної сумісної власності, та не надала доказів того, що нею, як співвласницею цього будинку, здійснювалась оплата житлово- комунальних послуг в цьому будинку.
Твердження відповідачки у відзиві на позов про здійснення її чоловіком ОСОБА_3 ремонтних робіт у будинку та підтримання будинку у належному стані, вчинення позивачем протиправних дій, спрямованих на псування спільного майна, та вчинення ним сварок не підтверджено жодними доказами.
Твердження відповідачки ОСОБА_2 про те, що між нею та позивачем існує конфлікт з приводу будинку за адресою по АДРЕСА_1 , який є їх спільною власністю та що у зв'язку із неприязними відносинами між ними вона не користується своєю частиною будинку та не живе у ньому, а тому вона не повинна сплачувати житлово-комунальні послуги по утриманню цього будинку, суд вважає безпідставними, оскільки відповідачка є співвласницею вказаного будинку, їй належить 1/2 частини цього будинку, а тому вона, як співвласниця зобов'язана, відповідно до своєї частки у праві спільної сумісної власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Доказів того, що вона сплачувала житлово-комунальні послуги по утриманню вказаного вище будинку, відповідачка суду не надала.
Суд зауважує, що наявність перешкод у користуванні власністю є підставою для звернення до суду з позовом про захист порушеного права, але не звільняє відповідачку, як співвласника майна, від участі у витратах на утримання вказаного майна відповідно до своєї частки у ньому.
Враховуючи вказане вище у сукупності, те, що будинок по АДРЕСА_1 належить позивачу та відповідачці на праві спільної сумісної власності, тобто відповідачка є власницею 1/2 частини цього будинку і відповідно до вимог чинного законодавства зобов'язана брати у рівних частках участь в утриманні цього майна та зокрема сплачувати кошти за житлово-комунальні послуги, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню та вважає за необхідне стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 в порядку регресу грошові кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги по утриманню цього будинку в сумі 34 281,04 грн.
Враховуючи, що позов задоволено в повному обсязі, те, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, відсутність доказів того, що відповідачка звільнена від сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. cт. 10, 12, 13, 17, 81, 89, 141, ч. 2 ст. 247, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат по сплаті комунальних послуг в порядку регресу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку регресу грошові кошти в розмірі 34 281 (тридцять чотири тисячі двісті вісімдесят одна) грн 04 коп, сплачені за житлово-комунальні послуги по утриманню житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Головуючий О.С. Кириченко