Справа № 527/2753/25
провадження 2/527/1278/25
27 листопада 2025 року м. Глобине
Глобинський районний суд Полтавської області
в складі суду: головуючого - судді Павлійчук А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Козинко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глобинецивільну справу 527/2753/25 за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком,
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась із позовом до відповідача ОСОБА_3 , треті особи: Служби у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, в якому просив встановити факт самостійного виховання позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2010 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Від цих стосунків мають двох доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . З 2018 року позивач та відповідач спільно не проживають, з того часу відповідачка з дітьми не спілкується та не бачиться. З січня 2019 року діти постійно проживають з батьком та перебувають повністю на його утриманні. Батько самостійно забезпечує всі потреби доньок: харчування, лікування, одяг, навчання, розвиток, відпочинок тощо. У повному обсязі створює всі необхідні умови для їх проживання та нормального розвитку, задовольняє гармонійний розвиток особистості дитини в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Крім того, дбає про здоров'я дитини, забезпечую доньці регулярний огляд у лікарів, які здійснюють планові обстеження та лікування. Вказує, що він є здоровою та працевлаштованою особою, має стабільний дохід, шкідливих звичок не має, дбайливо ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків.
Вказує, що з 24.02.2022 рок у зв'язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави ЗУ № 2105-ІХ затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 69 « Про загальну мобілізацію», відповідно до чого позивач є військовозобов'язаним, однак не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч.2 т. 135 Сімейного кодексу України.
Таким чином, рішенням суду, яким встановлено факт самостійного виховання дитини є підставною для надання йому - Позивачу як військовозобов'язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому йому потрібний цей статус. Крім того встановлення такого факту є отримання позивачем додаткових трудових гарантій, а саме: заборона знижувати заробітну плату, надання додаткової оплачуваної відпустки, заборона звільнення, а також можливість звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися. Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, заявою до суду прохали розглянути справу без їх участі, вказали, що позов підтримують, згодні на ухвалення заочного рішення у справі в разі неявки відповідача.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, відзив на позов, заяви про розгляд справи за її відсутності або відкладення розгляду справи до суду не надходили.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не відомі, заперечень стосовно задоволення позовних вимог не надходили.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ст. ст.223, 280-281 ЦПК України суд ухвалив судове засідання провести у відсутності сторін, в порядку заочного розгляду, на підставі наявних в справі доказів.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (далі Позивач) та ОСОБА_3 (далі Відповідач) проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Від цих стосунків мають двох доньок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Судовим наказом Глоибнскього районного суду Полтавської області від 26.07.2019 року на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини від усих видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму..
Відповідно до довідки Глобинського відділу ДВС у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 04.09.2025 року № 52872/24.2-30 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.09.2025 року становить 235487,67 грн.
Крім того, факт того що батьками неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є Позивач та Відповідач підтверджується відповідними свідоцтвами про народження серія НОМЕР_1 від 01.12.2011 року та серія НОМЕР_2 від 19.12.2013 року .
Як вказує Позивач після2018 року, діти залишились проживати з ним. Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади Позивач та його діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 5 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до Акту обстеження умов проживання № 136 від 10.09.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та проживають - ОСОБА_1 - батько, ОСОБА_4 - дочка та ОСОБА_5 - дочка. Діти проживають разом з батьком, створені належні умови для фізичного, розумового, морального розвитку дітей діти всім забезпечені, батько належно виконує свої обов'язки, щодо виховання дітей.
Згідно довідки № 101 від 09.09.2025 року Позивач ОСОБА_1 з 05.05.2022 року працює в СК «Іскра» трактористом - Машиністом сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до даних характеристик Градизького ліцею імені Героя України Олександра Білаша обидві дитини навчають в ліцеї ОСОБА_5 в 7-Б класі, ОСОБА_4 в 8-Б класі, батько приділяє належну увагу навчанню та вихованню дітей, відвідує класні батьківські збори, співпрацює з класним керівником, постійно перебуває на зв'язку.
Постановою ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), визначено, що факт самостійного виховання та утримання дитини може бути встановлено лише в позовному провадженні, розгляд даних справ в окремому провадженні не допускається.
Пунктом 2 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
При вирішенні питання щодо встановлення вищевказаного факту суд приймає до уваги також постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових чи немайнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Наведеними у цьому позові обставинами підтверджують, що факт, який просить встановити позивач є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав позивача та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні і догляді позивача потрібно з метою захисту прав та інтересів дитини та прав позивача, як батька.
Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов'язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.
Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законом, немає.
Відповідно до статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Судом встановлено та неоспорюється Відповідачем те, що неповнолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом з своїм батьком ОСОБА_1 , який створив всі умови для проживання дітей, здійснює опіку над ними, доглядає та піклується про стан їх здоров'я. Діти проживають окремо від матері.
Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач не вимагав відшкодування судових витрат понесених ним по сплаті судового збору, питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не вирішувалося.
Керуючись ст.ст. 4, 11, 12, 13, 76-78, 81, 83 ,89, 141, 200, 206, 247, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354-356 ЦПК України, суд
Позов представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи: Служби у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком - задовольнити.
Встановити факт самостійного виховання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_3 , неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп: НОМЕР_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , рнокпп: НОМЕР_5 .
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручення у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя А. В. Павлійчук