02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1967/25
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,
повний текст судового рішення
складено 06.06.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №400/1967/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
28.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила суд:
- визнати протиправними дiї Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за перiод з 01.01.2025 до 28.02.2025, використовуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осiб, який застосовується для визначення базового розмiру посадового окладу суддi, в сумі 2102 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди за перiод з 01.01.2025 до 28.02.2025, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн. та виплатити нараховану суму суддівської винагороди, з урахуванням вже проведених виплат та відрахуванням обов'язкових податків і зборів;
- визнати протиправним дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за перiод з 01.01.2025 до 28.02.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2025 в розмірі 3028грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити виділення бюджетних асигнувань Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Миколаївській області для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за перiод з 01.01.2025 до 28.02.2025, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в розмірі 3028грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що розрахунковою величиною розміру суддівської винагороди є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2025 становить 3028грн. Натомість, відповідач здійснював розрахунок судівської винагороди із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та становить 2102грн.
Не погодившись із заявленими позовними вимогами Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області до Миколаївського окружного адміністраивного суду скеровано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що згідно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді складає 2102грн. На думку відповідача, суддівську винагороду ОСОБА_1 розраховано правильно та виплачено в повному обсязі.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №400/1967/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, які полягають у нарахуванні та виплаті суддi Арбузинського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2025 до 28.02.2025 включно, використовуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осiб, який застосовується для визначення базового розмiру посадового окладу суддi, в сумі 2102 грн.
Зобов'язано Територіальне управлiння Державної судової адмiнiстрації України в Миколаївській областi здійснити нарахування та виплату суддi Арбузинського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за перiод з 0l.01.2025 до 28.02.2025 включно, із застосуванням базового розмiру посадового окладу суддi 30 прожиткових мінімумів для працездатних осiб, розмiр якого на 01.01.2025 складає 3 028 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції виходів із того, що розрахунковою величиною суддівської винагороди є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
Не погоджуючись із рішенням окружного адміністративного суду в частині задоволених позовних вимог відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області зазначає, що суддівська винагорода розраховується виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, та становить 2102грн. Також, скаржник вказує, що положення вказаної законодавчої норми є чинними, не конституційними не визнавались та не скасовувались, а тому мають застосовуватись для розрахунку судівської винагороди.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що Указом Президента України від 06.02.2007 №82/2007 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 строком на п'ять років призначено на посаду судді Братського районного суду Миколаївської області.
Згідно із Указом Президента України від 08.06.2011 № 657/2011 «Про переведення суддів» ОСОБА_2 переведено на роботу на посаду судді Арбузинського районного суду Миколаївської області у межах п'ятирічного строку.
Відповідно до наказа Арбузинського районного суду Миколаївської області від 08.07.2011 №50 «Про призначення на посаду судді» ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків судді Арбузинського районного суду Миколаївської області з 08.07.2011.
Постановою Верховної Ради України від 09.02.2012 № 4373-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Арбузинського районного суду Миколаївської області.
Згідно із наказом Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27.09.2021 № 1-ос «Про встановлення надбавки за вислугу років судді ОСОБА_1 » ОСОБА_3 з 28.09.2021 встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такій, вислуга років якої становить 20 років станом на 28.09.2021.
За даними розрахункових листів за січень і лютий 2025 року розмір посадового окладу позивачки становив 63060 гривень.
Уважаючи, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області неправильно розраховано суму суддівської винагороди позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку колегія суддів виходить із такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
За приписами ч.2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Згідно фактичних обставин справи у межах спірного періоду суддівська винагорода ОСОБА_1 розраховувалась із урахуванням приписів ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при затверджені прожиткового мінімуму на 2025 рік Кабінет Міністрів України виходив саме з фінансових можливостей держави та дотримання збалансованості Державного бюджету. Встановлення прожиткового мінімуму виходячи з фінансових можливостей держави відповідає конституційному принципу прагнення до збалансованості Державного бюджету.
У свою чергу, Верховною Радою України затверджено Державний бюджет України на 2025 рік та прожитковий мінімум, проект якого був розроблений Урядом виходячи із наявних коштів у Державному бюджеті, принципів збалансованості, обґрунтованості та ефективності та з врахуванням прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах.
Приймаючи Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», із запропонованим (встановленим) Урядом розміром прожиткового мінімуму, Верховна Рада України визнала їх законність, обґрунтованість та надала їм обов'язкового характеру.
Затвердження розміру прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період є виключною компетенцію Верховної Ради України.
Апеляційний адміністративний суд наголошує, що невідповідність Закону України Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» положенням Конституції України може бути підставою для прийняття виключно Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності.
Однак, положення ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» наразі є чинними, неконституційними у встановленому законодавством порядку не визнавались.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 03.12.1998 № 17-рп/98, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, діяльність якого передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.
Згідно із статтею 147 Основого Закону питання про відповідність Конституції України, законів України віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Пунктом 1 частини першої статті 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
За змістом частини першої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Аналогічні положення закріплені й у статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», якою регламентовано, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).
До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. Разом з тим такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.
Таким чином, питання про відповідність Конституції України положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у тому числі, щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.
Подібний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №990/189/24, який, на думку суду апеляційної інстанції, необхідно врахувати під час надання оцінки спірним правовідносинам.
Здійснюючи розгляд спірних правовідносин суд апеляційної інстації також акцентує увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014, у якому зазначено таке: «Дійсно, як стверджували заявники, у 2007 та 2008 роках Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміни та доповнення до основного законодавства не могли вноситися за допомогою відповідних законів про Державний бюджет України, оскільки ці закони стосувалися радше фінансування, ніж матеріальних прав. Суд не погоджується із твердженнями заявників про те, що згідно із рішеннями Конституційного Суду України до відповідних нормативно-правових актів не можна вносити зміни. Конституційний Суд України розкритикував юридичну техніку, що використовувалася Парламентом для внесення таких конкретних змін та доповнень, проте демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу. Заявники також не довели, що внаслідок ухвалення рішень Конституційного Суду України виникають сумніви щодо законності рішень національних судів…» (див. п.37 рішення).
З наведеного убачається, що демократично обраний парламент зберігає право змінювати встановлені розміри виплат на певний період часу, що він і зробив, приймаючи Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях парламенту під час її сесій.
З метою роз'яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у статті 91 Конституції України, Конституційним Судом України 14.10.2003 прийнято рішення № 16-рп/2003, в якому зазначено, що прийняття рішень Верховною Радою України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення Верховної Ради України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення Верховної Ради України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо.
Крім того, до виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів.
Отже, застосування у досліджуваних правовідносинах показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб віднесено саме до виключної компетенції Верховної Ради України.
Варто також зауважити, що згідно із статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. (див. постанову Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18).
Тож, враховуючи, що стаття 95 Конституції України містить імперативну норму щодо видатків і встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків, апеляційний адміністративний суд уважає за необхідне зазначити, що здійснення перерахунку суддівської винагороди з урахуванням іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на законодавчому рівні на певний бюджетний рік не застосовується до суддівської винагороди, призведе до порушення положень статті 75 Конституції України.
Крім того, слід врахувати низьку економічну спроможність держави здійснювати соціальні виплати в умовах повномаштабної збройної агресії російської федерації та введення в Україні воєнного стану, адже в першу чергу видатки Державного бюджету України повинні бути спрямовані на забезпечення обороноздатності України та захисту її суверенітету.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 у справі №5-р/2018 зазначено, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.
З даного приводу Конституційний Суд України чітко зазначив, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України (див. абзац 2 п.п. 5.2 п.5 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022 № 7 р(ІІ)2022).
Іншими словами, в умовах воєнного стану та у зв'язку з досягненням інших суспільних цілей розсуд держави є істотно ширшим.
У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що обмеження суддівської винагороди є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану.
Колегія суддів вказує, що здійснення перерахунку суддівської винагороди як ОСОБА_1 , так і інших суддів, призведе до розбалансованості Державного бюджету, адже в ньому не закладено виплату суддівської винагороди виходячи із прожиткого мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2025 складає 3028грн.
Для виконання такого рішення суду потрібно буде залучення коштів із інших напрямків фінансування (у тому числі й у сфері військового забезпеченя), що призведе до дефіциту коштів у них.
До того ж, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції досліджено питання чи відбулось, у даному випадку, зменшення суддівської винагороди та чиє воно сумісним з незалежністю судді.
Перш за все слід відмітити, що такі обставини залежать від кількох факторів, одним із яких є фактично мінімальний рівень заробітної плати.
У пункті 57 Рекомендації КМ РЄ (2010) 12 стверджується, що «відповідний рівень оплати праці є ключовим елементом у боротьбі з корупцією суддів і його метою є захист їх від будь-яких подібних спроб» [27]. Незалежно від відносного розміру зменшення заробітної плати вона не повинна опускатися нижче рівня, який в Україні може вважатися відповідним рівнем для судді у суді найвищого рівня в країні.
Другим фактором розгляду питання про зменшення суддівської винагороди є те, чи таке зменшення є частиною загальної реформи або ж воно спрямоване проти суддів загалом чи проти конкретних суддів.
З даного приводу необхідно вказати, що оплата роботи суддів на належному рівні тісно пов'язана із безпекою роботи та незмінюваністю суддів, які мають важливе значення для захисту незалежності суддів. Проте, зниження суддівської винагороди саме по собі не є несумісним із незалежністю суддів.
Беручи до уваги наведене, в системному зв'язку із фактичними обставниами справи, апеляційний адміністративний суд вказує, що розрахункова величина для визначення розміру суддівської винагороди в 2025 році не змінювалась, а тому розмір самої суддівської винагороди не зменшився та був значно вищим за розмір середньої заробітної плати по Україні (у тому числі порівняно з іншими держслужбовцями). Означене свідчить про підтримку ідеї більш щедрої схеми соціального забезпечення для суддів та жодним чином не вказує на обмеження суддівської незалежності.
Суд апеляційної інстанції вказує, що застосування під час розрахунку суддівської винагороди такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, не є скасуванням чи звуженням змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод позивачки.
Аналогічний підхід щодо еквівалентності спеціального права судді висвітлено у рішення ЄСПЛ у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia) від 19.06.2012, заява № 17767/08 (пунктах 77,78 ), рішення ЄСПЛ у справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09, від 15.10.2013 (пунк.94).
У пункті 91 рішення Європейського суду з прав людини по справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09 Суд зазначив, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не може бути тлумачиться як надання людині права на заробітну плату в певному розмірі.
У досліджуваних правовідносинах немає “законних сподівань» та “легітимних очікувань» в призмі підвищеного розміру суддівської винагороди, які підпадають під захист статті 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини (див. також п. 38 рішення ЄСПЛ у справі “Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014).
Питання відносно наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 (постанова від 24.04.2025).
Здійснюючи розгляд такої справи Велика Палата Верховного Суду вказала, що окремими приписами законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2023 та з 01.01.2024 відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
За наслідком розгляду справи №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначивши про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Вищеозначене спростовує доводи ОСОБА_1 та висновки суду першої інстанції про те, що позивачка має право на перерахунок суддівської винагороди за січень, лютий 2025 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом 01.01.2025 становить 3028 грн.
З урахуванням наведеного колегія суддів уважає неправильним висновок окружного адміністративного суду щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову сторонами не оскаржується, а тому таким обставинам колегія суддів оцінки не надає.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Як установлено колегією суддів, викладені Миколаївським окружним адміністративним судом в рішенні від 06.06.2025 у справі №400/1967/25 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області - задовольнити повністю.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №400/1967/25 в частині задоволених позовних вимог - скасувати.
Прийняти у відповідній частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України в частині здійснення нарахування та виплати суддi Арбузинського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за перiод з 0l.01.2025 до 28.02.2025 включно, із застосуванням базового розмiру посадового окладу суддi 30 прожиткових мінімумів для працездатних осiб, розмiр якого на 01.01.2025 складає 3 028 грн., - відмовити.
В інішій частині Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №400/1967/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька