02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36569/25
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.,
повний текст судового рішення
складено 03.10.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №420/36569/25
28.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо надсилання податкової вимоги №Ф-10348-54 У від 28.08.2021 до Доброславського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) для примусового виконання.
Мотивуючи позовні вимоги позивачка вказує, що Головним управлінням ДПС в Одеській області безпідставно скеровано до Доброславського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) податкову вимогу №Ф-10348-54 У від 28.08.2021 для примусового виконання.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання дій протиправними.
Приймаючи вказане судове рішення окружний адміністративний суд зазначив, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки оскаржувані дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо надсилання податкової вимоги для позивачки не мають обов'язкового характеру. На думку суду першої інстанції, ОСОБА_1 обрано невірний спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів, адже якщо позивачка вважає податкову вимогу нечинною, вона має право оскаржити постанову ДВС про відкриття виконавчого провадження або дії державного виконавця.
Не погодившись із вищеозначеною ухвалою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на порушення окружним адміністративним судом норм процесуального права, викладено прохання скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.11.2025.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка стверджує про наявність у досліджуваній ситуації порушених прав. На думку ОСОБА_1 , Головним управлінням ДПС в Одеській області безпідставно скеровано до Доброславського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) податкову вимогу №Ф-10348-54 У від 28.08.2021 для примусового виконання.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступне.
Зокрема, колегією суддів з'ясовано, що 28.08.2021 Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкову вимогу №Ф-10348-54 У.
Як зазначає позивача, таку податкову вимогу контролюючим органом скеровано до органу державної виконавчої служби для примусового виконання.
Судом апеляційної інстанції установлено, що постановою Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30.09.2025 відкрито виконавче провадження №79218686 з виконання вимоги Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-10348-54 У від 28.08.2021.
Уважаючи протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо скерування до Доброславського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) податкової вимоги №Ф-10348-54 У від 28.08.2021 для примусового виконання, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Здійснюючи розгляд питання стосовно належності розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у рішенні від 14 .12.2011 №19 рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 01 .12.2004 №18 рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Гарантоване нормами Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права. Ця можливість, однак, не є абсолютною, оскільки презюмує, що порушення, стверджуване особою, яка звертається до суду, було обґрунтованим. Іншими словами воно має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав та/або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Не встановлює абсолютного (безвідносно до суб'єктивних прав та/або інтересів у конкретних правовідносинах) права на суд і пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до частин першої та другої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС установлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.10.2023 у справі №990/166/23 (провадження № 11-136заі23), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд керується статтями 169 - 171 КАС України. Разом з оцінкою дотримання особою, яка звернулася до суду з позовною заявою, формальних вимог до позовної заяви суд повинен дати оцінку позову на предмет його відповідності юрисдикції адміністративного суду, тобто чи може спір, якого стосується позов, розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Ця оцінка складається з послідовних відповідей на запитання: чи наявний юридичний спір відповідно до статті 124 Конституції України; чи є він публічно-правовим (тобто виник з публічно-правових, а не приватноправових відносин); чи поширюється на цей публічно-правовий спір юрисдикція адміністративних судів (чи не встановлено законом для розгляду таких спорів інший порядок судового провадження (частини друга, третя статті 19 КАС України).
Негативна відповідь хоча б на одне із цих запитань є підставою для відмови у відкритті провадження за пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції вказав, що оскаржувані дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо надсилання податкової вимоги для позивачки не мають обов'язкового характеру. ОСОБА_1 обрано невірний спосіб захисту порушених прав, свобод та інтересів, адже якщо позивачка вважає податкову вимогу нечинною, вона має право оскаржити постанову ДВС про відкриття виконавчого провадження або дії державного виконавця.
Однак, колегія суддів уважає такі висновки передчасними, оскільки у досліджуваному випадку позивачка не позбавлена права ставити перед адміністративним судом питання стосовно перевірки правомірності надіслання Головним управлінням ДПС в Одеській області податкової вимоги №Ф-10348-54 У від 28.08.2021 до Доброславського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) для примусового виконання.
За таких підстав, висновок про те, чи мають місце стверджуванні позивачкою протиправні дії Головного управління ДПС в Одеській області, а також чи зумовило це правові наслідки для позивачки, суд може зробити лише на підставі дослідження доказів, оцінки обставин у справі та аргументів її учасників.
Колегія суддів нагадує, що адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України). Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України).
На стадії ж вирішення питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.08.2023 у справі №990/114/23, після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС України, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
У цьому ж судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду зауважила, що КАС України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції констатує, що суд першої інстанції не вжив усіх, визначених процесуальним законом, заходів та не встановив усіх фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Колегією суддів установлено, що суду першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Означене, з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.320 КАС України, є підставою для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №420/36569/25 та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170, 292, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №420/36569/25 скасувати.
Справу №420/36569/25 направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький