02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19447/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №420/19447/24 за позовом фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2024 року №3125/15-32-09-04-19, №664415320705, №663915320705, №664315320705 та від 15.05.2024 року №2063215320705
20 червня 2024 року фірма «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області, а саме:
- від 21.02.2024 року №3125/15-32-09-04-19, яким за порушення приписів статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 року до фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 500 000 грн.;
- від 21.02.2024 року №664415320705, яким до фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість у розмірі 1 799 254 грн.;
- від 21.02.2024 року №663915320705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 571 406 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 486 817 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 84 589 грн.;
- від 21.02.2024 року №664315320705, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 14 900 грн;
- від 15.05.2024 року №2063215320705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 520 481 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 416 385 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 104 096 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що контролюючий орган безпідставно збільшив в його податковому обліку суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки у фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю наявні всі документи, необхідні при закупівлі, оплаті, видачі, списанні та отриманні на автозаправних станціях паливно-мастильних матеріалів, які у свою чергу використані у господарській діяльності фірми. Позивач зазначив, що згідно до укладених договорів, підтвердженням фактичного використання паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності фірми є, зокрема, талони на ПММ (штрих-картки) та подорожні листи.
Також позивач доводив безпідставність застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 500 000 грн. за порушення вимог статті 15 Закону України №481/95-ВР від 19.12.1995 року в частині зберігання пропан-бутану без відповідної ліцензії.
Як вказував позивач, фірма не займається зберіганням пального, а використовує пропан-бутан для приготування суміші з киснем. Така суміш використовується в технологічному процесі для розкрою металу листового. При цьому, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності із зберігання пального без відповідної ліцензії з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, та обставини використання пального.
Разом з цим, висновки акта перевірки ґрунтуються виключно на відомостях первинної документації щодо придбання позивачем пального. Факт доставки і розвантаження пального за адресою Одеська обл., Лиманський р-н., с. Визирка, вул. Чапаєва, буд. 60, корп. №2, кв. (офіс) 29, не свідчить про зберігання палива за такою адресою. Вказана адреса є юридичною адресою, яка зазначається в документах, у тому числі податкових та акцизних накладних, та не є адресою «зберігання пального», більше того, територією, на якій розташовані споруди та/або обладнання, ємності, які використовуються для зберігання пального.
За наведених вище обставин, за позицією позивача, висновки, зроблені податковим органом за наслідками проведеної перевірки є необґрунтованими, оскільки базуються виключно на суб'єктивних припущеннях про порушення фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю вимог чинного законодавства України.
За наслідками розгляду даної справи Одеським окружним адміністративним судом 07 листопада 2024 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 21.02.2024 року №3125/15-32-09-04-19, від 21.02.2024 року №664415320705, від 21.02.2024 року №664315320705 та від 15.05.2024 року №2063215320705.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 21.02.2024 року №663915320705 в частині визначеної суми у розмірі 472 475 грн. 48 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішуючи спір та ухвалюючи означене судове рішення, суд першої інстанції зазначив про протиправність вказаних вище податкових повідомлень-рішень, оскільки контролюючий орган дійшов неправильних висновків про порушення позивачем вимог законодавства України.
Так, суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про безпідставність збільшення сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки у фірми «Автодеталь» наявні всі документи, необхідні для списання та в підтвердження факту отримання на автозаправних станціях паливно-мастильних матеріалів, а також використання їх у господарській діяльності фірми. За висновками суду попередньої інстанції такими документами є, зокрема, подорожні листи на відпуск паливно-мастильних матеріалів, у зв'язку чим такі є первинними документами, які фіксують господарську операцію зі списання пального.
Окрім того, як зазначено окружним адміністративним судом, не встановлення під час перевірки конкретних обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, зокрема, конкретного місця його зберігання, унеможливлює визнання правомірним застосування до фірми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за зберігання пального без відповідної ліцензії.
Разом з цим, суд першої інстанції вказав на правомірності висновків податкового органу про заниження позивачем показника рядку декларації з податку на прибуток (03) «Різниці, які виникають відповідно до ПК України» на суму 548 115 грн., оскільки сума доходів, сформованих фірмою «Автодеталь» по операціях з нерезидентом ООО «ПАНОТОН», не підтверджується платником податку за цінами, відповідно до процедури, встановленої статтею 39 Податкового кодексу України, відтак, фінансовий результат фірми за 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 9 місяців 2021 року збільшується на суму 30 відсотків вартості реалізованих товарів згідно до підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5.6 статті 140 Податкового кодексу України.
12 листопада 2024 року представником фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю подано заяву про компенсацію судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн.
Не погоджуючись із вказаною заявою, Головним управлінням ДПС в Одеській області подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3028 грн., у яких акцентовано увагу на тому, що розмір гонорару адвоката з урахуванням категорії цієї справи є необґрунтованим.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №420/19447/24 заяву фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково.
Зокрема, присуджено до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС в Одеській області на користь фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (п'ять тисяч) грн.
У задоволенні решти вимог заяви - відмовлено.
Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений фірмою «Автодеталь» до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу у даному випадку повинен бути зменшений з 22 000 грн. до 3000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду по суті задоволених позовних вимог, Головним управлінням ДПС в Одеській області (далі - скаржник, контролюючий/податковий орган) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить апеляційний суд скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги податкового органу зводяться до того, що податкові повідомлення-рішення, які судом попередньої інстанції визнано протиправними, прийняті Головним управлінням ДПС в Одеській області без порушень вимог чинного законодавства України.
Як стверджував скаржник, фактичне отримання палива та здійснення заправки через мережу АЗС має бути підтверджено розрахунковим документом на повну суму проведеної операції, який у свою чергу підтверджує факт відпуску пального. Таким доказом є розрахунковий документ, роздрукований реєстратором розрахункових операцій. Водночас, під час перевірки посадовими особами контролюючого органу встановлено відсутність у позивача розрахункових документів (чеків), у зв'язку з чим неможливо підтвердити використання палива автотранспортом підприємства. Крім цього, під час перевірки документально не підтверджено здійснення факту отоварювання паливних карток водіями підприємства.
За таких обставин, на переконання скаржника, факт використання придбаних паливних карток безпосередньо у господарській діяльності фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю не підтверджено, у зв'язку з чим перевіркою встановлено безпідставне списання підприємством до витрат палива у перевіряємому періоді та відповідно ненарахування податкових зобов'язань виходячи з бази оподаткування, визначеної приписами п. 189.1 ст. 189 ПК України (на вартість товарів, які використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника).
Окрім того, скаржник вказує, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 15 Закону України №481/95-ВР від 19.12.1995 року в частині зберігання пального без відповідної ліцензії. Такий висновок контролюючого органу вмотивований тим, що у перевіряємому періоді підприємству здійснено поставку пропану-бутану за адресою Одеська обл., Лиманський р-н., с. Визирка, вул. Чапаєва, буд. 60, корп. №2, кв. (офіс) 29.
В підтвердження обставин поставки пального за вказаною адресою платником податків надано контролюючому органу видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні. У свою чергу, ліцензію на право зберігання пального платник податків не отримав. Враховуючи викладене, ГУ ДПС дійшло висновку, що платник податків здійснював діяльність із зберігання пального без відповідної ліцензії.
У відзиві на апеляційну скаргу представник фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю спростовує доводи апеляційної скарги податкового органу, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.
Разом з цим, не погоджуючись із додатковим рішенням суду, Головним управлінням ДПС в Одеській області подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви фірми «Автодеталь» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.
В якості підстави для скасування додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №420/19447/24 скаржник зазначає, що ураховуючи обсяг позовної заяви, оскільки справу віднесено до справ незначної складності, присуджені до стягнення на користь позивача витрати у розмірі 3000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.
В силу приписів пункту 1,3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області на основне судове рішення підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга податкового органу на додаткове рішення залишенню без задоволення з огляду на таке.
Як з'ясовано судовою колегією, на підставі наказу Головного управління ДПС в Одеській області №198-п від 25.01.2022 року, з урахуванням приписів підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України та плану-графіка на І квартал 2022 року, посадовими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 року по 30.09.2021 року.
Перевірка проводилася за адресою фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю - Одеська обл., Лиманський р-н., с. Визирка, вул. Чапаєва, буд. 60, корп. №2, кв. (офіс) 29.
За наслідками вище означеної перевірки складено Акт №2457/15-32-07-05-18 від 24.01.2024 року (далі - Акт перевірки), висновками якого установлено порушення фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю вимог законодавства України, а саме:
- підпункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 140.5.5-1 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, п. 7, п. 11, п. 15 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 31.12.1999 року №318 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 року №27/4248 (із змінами та доповненнями), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму на суму 486 817 грн.;
- абз. «б» п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 193.1 ст. 193, абз. «г» п.198.5. ст. 198, п. 201.7., п. 201.10. ст. 201 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 4 008 092 грн.;
- абз. «б» п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 193.1 ст. 193, абз. «г» п. 198.5. ст. 198, п. 201.7, п. 201.10. ст. 201 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення, що переноситься на наступний звітний податковий період у сумі 14 900 грн. станом на вересень 2021 року;
- в частині не зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних у сумі податку на додану вартість (далі - ПДВ) 4 022 992 грн., що тягне за собою накладення штрафу в розмірах передбачених п. 120-1.2 ст. 120-1 розділу XIV Податкового кодексу України;
- статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 року № 481/95-ВР, за яке передбачена відповідальність згідно до приписів статті 17 вказаного Закону;
- статті 51, п. 176.2 статті 176 з урахуванням статті 52-1 та пункту 69.2 статті 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску», оскільки встановлено подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а саме не відображено виплачені доходи у вигляді поворотної фінансової допомоги за ознакою доходу « 153» - безвідсоткова зворотна фінансова допомога поверталась відповідно умов договорів за І, ІV квартали 2018 року.
Не погодившись із висновками акта перевірки, фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю подано до контролюючого органу заперечення від 06.02.2024 року №7. За результатом розгляду заперечень, Головним управлінням ДПС в Одеській області висновки акта перевірки залишено без змін.
На підставі висновків Акта перевірки, Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:
- від 21.02.2024 року №3125/15-32-09-04-19, яким за порушення приписів статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 року до фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 500 000 грн.;
- від 21.02.2024 року №664415320705, яким до фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість у розмірі 1 799 254 грн.;
- від 21.02.2024 року №663915320705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 571 406 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 486 817 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 84 589 грн.;
- від 21.02.2024 року №664315320705, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 14 900 грн;
- від 15.05.2024 року №2063215320705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 520 481 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 416 385 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 104 096 грн. (т.1 а.с.14-23)
За наслідками отримання вказаних вище податкових повідомлень-рішень, фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю подану скаргу до ДПС України.
Рішенням від 10.05.2024 року №13616/6/99-00-06-01-06, Державною податковою службою України скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.02.2024 року №664115320705 в частині висновків щодо здійснення позивачем операцій з реалізації товару на невстановлених осіб та у відповідній частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення та решту рішень - залишено без змін.
Щодо правомірності прийняття Головним управлінням ДПС в Одеській області податкового повідомлення-рішення від 21.02.2024 року №3125/15-32-09-04-19, яким за порушення вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 року до фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 500 000 грн., судова колегія вказує про таке.
Правове питання щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб'єкта господарювання виникає обов'язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20).
Верховний Суд застосував норми статей 15, 17 вказаного Закону №481/95-ВР у системному зв'язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і сформулював такий висновок.
Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального).
Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу.
Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлені як виключення з визначення «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Також у цій постанові Верховний Суд зауважив, що для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення.
У свою чергу, сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
У спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб'єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання. Не встановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.
В подальшому зазначені висновки підтримані у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 21 вересня 2022 року у справі №140/16490/20, від 15 червня 2022 року у справі №260/3859/20, від 07 червня 2022 року у справі №360/4140/20, від 05 липня 2023 року у справі №460/2663/22 тощо.
Слід зазначити, що у наведених вище постановах Верховний Суд чітко вказав, що самого лише встановлення факту придбання пального недостатньо для висновку про його зберігання суб'єктом господарювання. Склад правопорушення, передбаченого абзацом дев'ятим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР, має доводитись шляхом встановлення обставин того, де і яким чином суб'єкт господарювання зберігав пальне, дослідженням замірів його кількості (об'єму) і співставленням цих показників із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, які встановлюють випадки, які не вважаються «акцизним складом» та/або «акцизним складом пересувним». Ці обставини мають бути належним чином зафіксовані в акті фактичної перевірки як носії доказової інформації.
З дослідженого апеляційним судом акта перевірки слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР ґрунтуються на аналізі акцизних накладних форми «П» від 14.04.2020 року № 63, від 14.09.2020 року № 116, від 10.03.2021 року №75, а також наданими фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на запит податкового органу видаткових накладних від 14 квітня 2020 року № 2745, від 14 вересня 2020 року №3101, від 10 березня 2021 року № 1356, податкових накладних від 14.04.2020 року №2221, від 14.09.2020 року № 2797, від 10.03.2021 року № 1749 та товарно-транспортних накладних від 14 квітня 2020 року № Р2745, від 14 вересня 2020 року № Р3101, від 10 березня 2021 року № Р1356. (т.1 а.с.77-79)
Відповідно до вказаних первинних документів та згідно договору на поставку пропану-бутану від 23.11.2015 року №0000070 постачальником - TOB ФІРМА «КРІОГЕНСЕРВІС» на адресу покупця - фірма «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою здійснено поставку 18 балонів (50л/21кг) пропану-бутану (код УКТЗЕД 2711129700) за адресою Одеська обл., Лиманський р-н., с. Визирка, вул. Чапаєва, буд. 60, корп. №2, кв. (офіс) 29.
Виключно вказані обставини згідно із актом перевірки слугували підставою для формування відповідачем висновку про зберігання фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою у періоді, що перевірявся, пального без отримання відповідної ліцензії і, відповідно, притягнення вказаного суб'єкта господарювання до відповідальності.
Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з цим, у постанові від 12 червня 2018 року у справі №822/2198/17 Верховний Суд зазначив, що визначаючи предмет доказування у справі, суди повинні виходити з обставин, якими контролюючий орган обґрунтовує свою позицію, при цьому належним доказом, яким встановлюється податкове правопорушення, є акт перевірки контролюючого органу.
Зі змісту розглядуваного у цій справі акта перевірки не убачається, що контролюючий орган встановлював фактичну та кількісну наявність пального, спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд, ємностей, залишки пального. Крім того, податковий орган не вимагав від позивача провести інвентаризацію пального на зберіганні.
Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону України № 481/95-ВР. Не встановлення зазначених обставин також унеможливлює здійснення співставлення між об'ємом (кількістю) пального, що перебувало на зберіганні суб'єкта господарювання, та показниками, що містяться у нормах підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, які виключають визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного».
Слід зазначити, що протягом усього судового розгляду справи позивач не заперечував проти твердження відповідача про придбання у перевіряємому періоді пропану-бутану у кількості 18 балонів (50л/21кг) у TOB ФІРМА «КРІОГЕНСЕРВІС».
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що придбана кількість пального перевищує встановлені у підпунктах 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України граничні показники, за наслідками перевищення яких місце зберігання визнається «акцизним складом» та/або «акцизним складом пересувним». При цьому, не є спірним між сторонами, що придбаний пропан-бутан використовувався позивачем для власних потреб.
Враховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи, на переконання судової колегії, немає підстав вважати, що зберігання позивачем вказаного пального, придбаного для власного використання, підпадає під визначення «зберігання пального», яке у свою чергу вимагає ліцензування відповідно до вимог статті 15 Закону № 481/95-ВР. Відтак, відсутні й підстави для притягнення позивача до відповідальності, встановленої нормою абзацу 9 частини другої статті 17 цього Закону.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.02.2024 року №3125/15-32-09-04-19, яким за порушення приписів статті 15 Закону №481/95-ВР від 19.12.1995 року до фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 500 000 грн.
Що ж стосується правомірності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень:
- від 21.02.2024 року №663915320705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 571 406 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 486 817 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 84 589 грн.;
- від 15.05.2024 року №2063215320705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 520 481 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 416 385 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 104 096 грн.
Так, як з'ясовано апеляційним судом, в основу податкового повідомлення-рішення від 21.02.2024 року №663915320705 покладено висновок відповідача про неправомірність дій позивача саме щодо безпідставного списання витрат на паливно-мастильні матеріали без відповідних підтверджуючих первинних документів, та як наслідок завищення витрат перевіряємого періоду, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства.
При цьому, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 15.05.2024 року №2063215320705 слугував висновок податкового органу про не підтвердження позивачем факту використання паливно-мастильних матеріалів на підставі придбаних паливних карток безпосередньо у господарській діяльності фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, яке у свою чергу призвело до ненарахування податкових зобов'язань виходячи з бази оподаткування, визначеної приписами п. 189.1 ст. 189 ПК України (на вартість товарів, які використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника).
Так, вимоги для підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Згідно із пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Слід зазначити, що порядок здійснення розрахункових операцій, зокрема у сфері торгівлі, визначений нормами Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року №265/95-ВР (з наступними змінами і доповненнями) (далі - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Згідно із пунктами 1, 2 статті 3 цього Закону суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
2) видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.
Згідно із абзацами першим, другим пункту 10 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 №1442 (далі - Правила), розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку.
Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація про форму здійснення розрахунку. Розрахунки за продані нафтопродукти із застосуванням згідно із договорами талонів чи відомостей на відпуск нафтопродуктів здійснюються виключно через установи банків.
Особливості порядку продажу нафтопродуктів за готівку та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) встановлені Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту і зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496) (далі - Інструкція).
Інструкцією передбачено, що відпуск нафтопродуктів через АЗС може здійснюватися за готівку, за відомостями (за безготівковими розрахунками на підставі договорів між підприємством і споживачем), за талонами, за платіжними картками (підпункти 10.3.1, 10.3.2, 10.3.3, 10.3.4 пункту 10.3 відповідно).
Відповідно до положень пункту 34 Правил та пункту 4.2 Інструкції заправка автомобілів та інших транспортних засобів здійснюється операторами АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки.
Нормами підпунктів 4.2.5.4 - 4.2.5.6 пункту 4.2 Інструкції встановлено, що для дистанційного керування паливно-роздавальними колонками мають використовуватись технічні засоби, що належать до складу спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів, унесених до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем України для сфери застосування на АЗС.
Зазначені засоби мають відповідати технічним вимогам до спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів для сфери застосування на АЗС та забезпечувати реєстрацію грошових коштів і надання розрахункових документів у єдиному технологічному циклі з відпусканням нафтопродуктів. Місцеве керування паливно-роздавальними колонками має передбачати можливість функціонування з РРО.
Обсяг реалізації нафтопродукту, що фіксується лічильником сумарного обліку паливно-роздавальних колонок за певний проміжок часу, має збігатися з обсягом реалізації, відображеним у звітних документах касового апарата за всіма формами оплати за цей самий проміжок часу.
Як підсумок вимог наведених правових норм, для реєстрації розрахункових операцій на АЗС в Державному реєстрі реєстраторів розрахункових операцій зареєстровані спеціалізовані електронні контрольно-касові апарати, які забезпечують реєстрацію грошових коштів і надання розрахункових документів у єдиному технологічному циклі з відпусканням нафтопродуктів. Відпуск нафтопродуктів операторами АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки без проведення реєстрації операції з відпуску технічно виключається.
Враховуючи вимоги Закону України «Про застосування розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», допустимим доказом операції з відпуску (продажу) пального на АЗС в розумінні норм статті 74 КАС є розрахунковий документ, роздрукований реєстратором розрахункових операцій.
Такий висновок щодо застосування наведених норм у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постанові від 28.12.2022 року по справі №620/754/20.
Як слідує з матеріалів справи, під час перевірки посадовими особами контролюючого органу установлено, що фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю протягом перевіряємого періоду придбано дизельне паливо, бензин, газ, відповідно до договорів, за талонами у наступних постачальників: ТОВ «Нафтотрейд Ресурс» (код ЄДРПОУ 33680859), ТОВ «ВОГ КАРД» (код ЄДРПОУ 42264086), ТОВ «ВЕСТ КАРД» (код ЄДРПОУ 43603592).
До податкового кредиту по рядку 10.1 податкових декларацій з ПДВ за перевіряємий період віднесено суму ПДВ у розмірі 431 284 грн. 99 коп. за податковими накладними з номенклатурою товару: (бензин автомобільний "Mustang 92-Євро-5", паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0, паливо дизельне MUSTANG+ ДП-3-Євро5-В0, бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5, газ нафтовий скраплений, газ нафтовий скраплений, паливо дизельне ДП-3-Євро5-В0).
Розрахунки здійснювались шляхом оплати грошовими коштами через розрахунковий рахунок на підставі виставлених рахунків, платіжних доручень.
Також, перевіркою встановлено, що фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю придбано дизельне пальне у постачальників та оприбутковано за даними бухгалтерського обліку (Дт 631 - з Кт 311, Дт 203 - Кт 63) на суму 17 168 692 грн. Списано пального у перевіряємому періоді на суму 17 168 692 грн. за даними бухгалтерського обліку (Дт 803 - Кт 203, Дт 91 - Кт 803, Дт 23 - Кт 91, Дт 90 - Кт 23).
Перевіркою видаткових накладних встановлено придбання талонів на паливо (картки на пальне, штрих-картки) із зазначенням штрих коду кожного виданого талону, та загальну кількість та вартість пального придбаного у постачальників.
Даними підписаними видатковими накладними, покупець фірма «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю засвідчує отримання штрих-карток (карток на пальне) згідно із номерами визначеними відповідними видатковими накладними.
Разом з тим, як вказано в акті перевірки, до перевірки позивачем не надано, а посадовими особами контролюючого органу встановлено відсутність у фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю:
- журналів виїзду/заїзду автомобілів за перевіряємий період;
- чеків (підтверджуючих фактичну заправку водіями транспортних засобів підприємства), про що складено акт ненадання документів від 24.01.2024 року №308/15-32-07-05-19.
За наведених обставин, в акті перевірки податковим органом зазначено, що перевіркою наданих первинних документів неможливо підтвердити фактичне використання палива за штрих-картками, а саме автотранспортом, який належить Товариству.
Крім того, контролюючим органом зазначено про те, що під час проведення перевірки та під час розгляду заперечень, посадовими особами фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю не надано документи обліку щодо видачі карток водіям. Також, документально не підтверджено здійснення факту отоварювання паливних карток водіями фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю.
Відтак, факт використання паливно-мастильних матеріалів на підставі придбаних карток безпосередньо у господарської діяльності посадовими особами фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю не надано.
Апеляційний суд наголошує, що через АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів з відпуском нафтопродуктів через паливо-, масло- та газороздавальні колонки, які включені в систему реєстратора розрахункових операцій, а тому наявність розрахункового (касового/товарного) чека є обов'язковою для підтвердження операцій з придбання нафтопродуктів.
Окремо, слід звернути увагу, що для цілей вказаної Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Тобто, талон не є засобом платежу, оскільки підтверджує право його власника (пред'явника) на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Відповідно, АЗС повинна видати водієві фіскальний чек РРО на відпущене за талонами пальне. У свою чергу, кількість отриманого на АЗС ПММ водій повинен записати в подорожній лист чи інший документ, який використовується підприємством для обліку транспортної роботи. Документами, що підтверджують використання талонів, є чеки ЕККА (електронний контрольно-касовий апарат), отримані водіями на АЗС при заправці пального і передані до бухгалтерії.
Згідно із п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, у разі до закінчення перевірки або у термін, визначений в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які провадять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Як установлено судом апеляційної інстанції, у позивача відсутні документи підтверджуючі отримання палива (бензин автомобільний "Mustang 92-Євро-5", паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0, паливо дизельне MUSTANG+ ДП-3-Євро5-В0, бензин автомобільний А-95-Євро5-Е5, газ нафтовий скраплений, газ нафтовий скраплений, паливо дизельне ДП-3-Євро5-В0), а саме фіскальні чеки, чеки POS - терміналів з АЗС.
За таких обставин, за відсутності у позивача розрахункових (касових/товарних) чеків з АЗС, фактичне отримання фірмою «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю палива не підтверджено. У свою чергу, ненадання для перевірки касових чеків з АЗС, які є підтвердженням фактичного отримання палива, свідчить про те, що придбане пальне використано поза межами господарської діяльності підприємства.
Враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що немає правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Одеській області від 21.02.2024 року №663915320705 та від 15.05.2024 року №2063215320705, оскільки такі рішення податкового органу прийнято правомірно.
Підсумовуючи наведене вище, ухвалене у цій справі рішення суду першої інстанції про визнання та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Одеській області від 21.02.2024 року №663915320705 та від 15.05.2024 року №2063215320705 не відповідає вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню в означеній частині.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2024 року №664415320705, від 21.02.2024 року №664315320705 не є предметом оскарження апеляційної скарги Головного управління ДПС в Одеській області, а тому відповідно до приписів частини 1 статті 308 КАС України апеляційний суд не надає правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Стосовно доводів апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №420/19447/24 в частині безпідставного стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу професійну допомогу адвоката у розмірі 3000 грн., судова колегія вказує про таке.
Згідно із приписами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, ураховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
В постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року по справі № 280/1765/19 зазначено, що до переліку документів, які підтверджують витрати на правничу допомогу та які підлягають дослідженню судами відносяться договір про надання допомоги (або доручення), документи, якими підтверджується оплата послуг (робіт): (рахунок на оплату, квитанція до прибуткового ордеру, платіжне доручення про оплату, касові та фіскальні чеки, документи на відрядження тощо). Відсутність підтверджуючих документів матиме наслідком відмову в задоволенні стягнення таких витрат.
З огляду на матеріали справи з'ясовано, що на підтвердження понесення судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано:
- договір про надання правової допомоги №б/н від 03.03.2024 року, додаткова угода від 18.06.2024 року, рахунок від 18.06.2024 року та виписка щодо сплати позивачем коштів 25.06.2024 року.
Відповідно до умов Договору про надання правової допомоги №б/н від 03.03.2024 року, а саме пункту 4.3 складання акта виконаних робіт за цим Договором не здійснюється.
Додатковою угодою від 18.06.2024 року сторони погодили зміни до п. 4.1. Договору від 03.03.2024 року, які передбачають, що за представництво в суді гонорар адвоката складає 22000 грн., сплата яких здійснюється протягом 10-ти робочих днів з моменту направлення рахунку.
Детальний опис виконаних робіт наведений представником у своїй заяві від 12.11.2024 року та включає:
18 червня 2024 року - попередня консультація клієнта щодо умов співробітництва, обумовлення клієнтом обставин справи, надання клієнтом доказів, попереднє обговорення правової позиції у справі, надання консультацій та роз'яснень клієнту стосовно справи, ознайомлення адвокатом з копіями документів, наданими клієнтом, оцінка доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
18-20 червня 2024 року - аналіз судової практики, підготовка та направлення адміністративного позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області від 21.02.2024 №3125/15-32-09-04-19, від 21.02.2024 №664415320705; від 21.02.2024 №663915320705; від 21.02.2024 №664315320705 та від 15.05.2024 №2063215320705.
31 жовтня 2024 року - складення та направлення заяви про долучення доказів у справі №420/19447/24;
06 листопада 2024 року - складення та направлення заяви про долучення доказів у справі №420/19447/24;
12 листопада 2024 року - складення та направлення заяви про розрахунок розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №420/19447/24.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет позову, зміст і характер наданих послуг, оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, з огляду на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів, судова колегія погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді першої інстанції є розмір 3000 грн.
На переконання колегії суддів саме такий розмір є співмірним відповідно до критеріїв, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Слід зазначити, що вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, мають бути враховані заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Так, як слідує з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС в Одеській області подано до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до розміру 3028 грн., яке враховано судом під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Відтак, судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку немає підстав для задоволення скарги Головного управління ДПС в Одеській області та скасування додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №420/19447/24.
Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписами статті 317 КАС України передбачено підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Беручи до уваги вище викладене, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, відтак, згідно до вимог ст. 315, 317 КАС України, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/19447/24 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/19447/24 скасувати в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області від 21.02.2024 року №663915320705 та від 15.05.2024 року №2063215320705.
Прийняти в цій частині у справі №420/19447/24 нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог фірми «Автодеталь» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.2024 року №663915320705 та від 15.05.2024 року №2063215320705 - відмовити.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 року у справі №420/19447/24 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №420/19447/24 - залишити без задоволення, а додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №420/19447/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький