П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6389/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року (суддя Лісовська Н.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 22.10.2025) про передачу до іншого суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
20.06.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягали у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 , а також щодо направлення до відділенням поліції №3 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області звернення від 16.12.2024 №Е857779 у вигляді набору даних ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію з боку ОСОБА_1 , яке зареєстровано відділенням поліції 19.12.2024 за №11817;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та направити до відділенням поліції №3 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд за підсудністю до Корабельного районного суду міста Миколаєва на підставі п. 3 ч. 1 ст. 29 КАС України.
Ухвала суду мотивована тим, що предметом спору у даній справі є дії відповідача, пов'язані із притягненням позивача до адміністративної відповідальності, а тому розгляд даної справи віднесений до компетенції місцевого загального суду як адміністративного суду (п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України).
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржену ухвалу та направити цю справу для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково ототожнив позовні вимоги позивача з притягненням до адміністративної відповідальності. Апелянт переконаний, що внесення даних до Реєстру та звернення до поліції є діями, що регулюються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Порядком №560 від 16.05.2024, і вони підпадають під юрисдикцію окружних адміністративних судів як публічно-правові спори (ст. 19 КАС України). Аналогічна позиція викладена в практиці Верховного Суду, наприклад, у постанові від 15.02.2023 у справі №826/12345/22, де оскарження дій ТЦК щодо внесення даних до реєстру визнано публічно-правовим спором, що підлягає розгляду окружним адміністративним судом. Крім того, судова практика підтверджує підсудність таких спорів саме окружним адміністративним судам, оскільки вони не є спорами про безпосереднє притягнення до адміністративної відповідальності. Зокрема, в аналогічних справах, таких як рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі №200/5197/25, де оскаржувалися дії ТЦК щодо статусу "у розшуку" без притягнення до відповідальності, суд розглянув справу по суті як публічно-правовий спір. Аналогічно, постанова від 19.05.2025, де адміністративний суд зобов'язав ТЦК внести зміни до Реєстру щодо порушення правил військового обліку, підтверджує, що такі спори не належать до компетенції місцевих загальних судів, а розглядаються окружними адміністративними судами. Це свідчить про те, що оскарження дій ТЦК, пов'язаних з веденням обліку та внесенням даних до Реєстру не є еквівалентом притягнення до адміністративної відповідальності за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП, а тому підсудне окружним адміністративним судам.
Також апелянт вважає, що передача справи за предметною підсудністю не передбачена КАС України, а тому застосування судом першої інстанції є необґрунтованим, оскільки призводить до порушення принципу правової визначеності. Апелянт переконаний, що суд застосував аналогію закону всупереч прямим нормам КАС України, адже ст. 29 КАС передбачає передачу справи виключно з мотивів територіальної, а не предметної підсудності. Застосування аналогії у процесуальному праві можливе лише тоді, коли відсутня норма, що регулює спірне питання. Однак порядок визначення предметної підсудності чітко врегульований ст. ст. 19-20 КАС України, тому таке застосування є безпідставним і суперечить принципу законності, закріпленому в ч. 2 ст. 7 КАС України. Крім того, ст. 30 КАС України забороняє спори між адміністративними судами щодо підсудності, але це не дає права на довільну передачу. Така передача створює ризик затягування розгляду справи, що суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд у розумний строк).
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Судом першої інстанції спірне питання було розглянуто в порядку письмового провадження.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до частини другої статті 312 КАС України, якою передбачено, що апеляційні скарги на ухвалу суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 не погоджується з діями ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо внесення до ЄДРВПР відомостей про вчинення ним адміністративного правопорушення та звернення органів Національної поліції про доставлення позивача за вчинення ним правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП.
Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства, частиною першою статті 5 якого унормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
На підставі пункту 1 частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (ч.1 ст.2 КУпАП).
Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Главою 20 КУпАП встановлені заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення та порядок і підстави їхнього застосування.
Відповідно до частини першої статті 260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Водночас, абзацом шістнадцятим пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 районним (міським) ІНФОРМАЦІЯ_4 надано право звертатися в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку;
У свою чергу приписами абзацу третього пункту 56 цього Порядку передбачено, що за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", підставу (порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ. У разі відсутності технічної можливості передачі даних такі звернення надсилаються в паперовій формі (додаток 20).
Отож, оскаржені у даній справі дії вчинені ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою адміністративного затримання позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що статтею 267 КУпАП заінтересованій особі надано право на оскарження в т.ч. і до суду заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, до яких відноситься і затримання особи.
Частиною першою статті 286 КАС України передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, з огляду на заявлені позивачем вимоги і підстави, викладені на їх обґрунтування, а також предметом позову у цій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що даний спір підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №826/12345/22, у якій висновувано, що оскарження дій ТЦК щодо внесення даних до реєстру визнано публічно-правовим спором, що підлягає розгляду окружним адміністративним судом, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень України вказане судове рішення та справа відсутні.
Пунктом 3 частини першої статті 29 КАС України визначено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правова конструкція "суд, встановлений законом" є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
У справі "Лавентс проти Латвії" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, "суд" має завжди бути "встановленим законом". Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений леґітимності, яка вимагається в демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів "встановлений законом" стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (рішення ЄСПЛ у справах "Булут проти Австрії" ("Bulut v. Austria" від 22 лютого 1996 року, заява 1996-11, с. 359, п. 29), та "Бускаріні проти Сан-Марино" ("Buskarini v San Marino" від 4 травня 2000 року, заява №31657/96).
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France №88/1991/340/413).
Отже, у разі відкриття провадження в адміністративній справі без дотримання правил предметної підсудності суд повинен передати справу на розгляд адміністративного суду, якому вона підсудна, незалежно від того, на якій стадії розгляду справи виявлено порушення правил цієї підсудності, оскільки суд, який відкрив провадження у справі з таким порушенням, не є компетентним у її розгляді.
Підсумовуючи все викладене колегія суддів констатує, що зазначені в апеляційній скарзі доводи позивача є безпідставними, а висновки суду першої інстанції про передачу справи до іншого адміністративного суду є обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року про передачу справи до іншого суду - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя К.В.Кравченко
Суддя Ю.В.Осіпов