02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2868/25
Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 28 листопада 2022 року включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 28 листопада 2022 року включно нарахувати та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 28 листопада 2022 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 28 листопада 2022 року включно;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позов заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 28.11.2022 включно грошового забезпечення, зокрема допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих і виплачених йому у період з 29.01.2020 по 28.11.2022, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 28.11.2022 включно грошове забезпечення, зокрема допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих і виплачених йому у період з 29.01.2020 по 28.11.2022, з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; стягнути з позивача на користь Військової частини НОМЕР_1 понесені судові витрати.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що в період з 29.01.2020 по даний час розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб повинні розраховуватись виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. При цьому, у разі застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 27.12.2017 відбувається зміна показників бюджету за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, що може свідчити про втручання в конституційні повноваження Кабінету Міністрів України.
Крім того, апелянт зазначає, що позовні вимоги за період з 29.01.2020 року по 28.11.2022 року повинні бути обмежені тримісячним строком звернення до суду з позовною заявою. При цьому, до суду позивач звернувся 25.03.2025 року, тобто із пропуском строку звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 29.01.2020 року по 28.11.2022 року. На думку відповідача, перебування позивача на військовій службі не може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки це не позбавляє його можливості звернутися до суду з позовом через представника або ж направити позов від свого імені засобами поштового зв'язку. Апелянт зазначає, що доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема, у період з 29.01.2020 по 28.11.2022.
Відповідно до наявної у справі копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 № 332 ОСОБА_1 з 28 листопада 2022 року виключено зі списків особового складу частини, знято зі всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення по нормі згідно з каталогом продуктів харчування під час повсякденної діяльності (триразове харчування), з 29.11.2022 року.
Вважаючи, що за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу було нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 28 листопада 2022 року у меншому розмірі, ніж встановлено положеннями чинного українського законодавства, у зв'язку з тим, що посадовий оклад та оклад за військовим званням за вказаний період був нарахований по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 08 січня 2025 року, в якій, крім іншого, просив провести перерахунок та виплатити йому невиплачену суму грошового забезпечення згідно додатків 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов'язковим перерахунком розмірів усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за посадою, в тому числі розмірів матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення, шляхом перерахування на банківський рахунок на ім'я ОСОБА_1 , виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 30-34).
Як зазначено позивачем у позові відповідач відповіді на його звернення не надав.
Вважаючи дії та бездіяльність відповідача протиправними позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що для проведення перерахунку основного розміру грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 28.11.2022 необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який установлений абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а саме: у розмірі відповідно 2102,00 грн, 2270,00 грн і 2481,00 гривні. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок посадового окладу за військовим званням позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом відповідно станом на 01.01.2020, 01.01.2021 і 01.01.2022 за період з 29.01.2020 по 28.11.2022 підлягають задоволенню.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу інших видів грошового забезпечення (матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і грошової допомоги на оздоровлення) із врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, які були нараховані та виплачені у спірний період підлягають задоволенню.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 № 332 позивача виключено з 28.11.2022 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з його призначенням на посаду до іншої військової частини, тому правові підстави для виготовлення нового грошового атестата відсутні. Зазначив, що жодних прав позивача у цьому випадку відповідач не порушив. У зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018 року).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції станом на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням яких пункт 4 вказаного підзаконного нормативно-правового акту викладено в такій редакції:
« 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові по справі № 400/6214/21 від 19 жовтня 2022 року.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що з 29.01.2020 року (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) до спірних правовідносин застосовуються положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції до 24.02.2018 року.
Такою редакцією передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14.
З огляду на вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача має визначатися виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не 01.01.2018 року.
Про правильність наведеного висновку також свідчать положення статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до якої базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Слід зазначити, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.
Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2270 грн.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., у період з 29.01.2020 року по 28.11.2022 року є протиправним.
Таким чином, у вищезазначений період відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (в даному випадку на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
З моменту набрання чинності Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
- правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції);
- у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Також слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою КМУ від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою КМУ №1236 від 09.12.2020 (термін якого неодноразово продовжувався).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом розпочався 01 липня 2023 року та мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, в якій також відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24, від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23, від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23.
З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву зареєстровано у суді першої інстанції 25.03.2025 р.
До позовної заяви позивачем було додано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Залишено позовну заяву без руху. Надано ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі № 400/2868/25 в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 28.11.2022. Роз'яснено позивачу, що відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивач надав клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому просив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнити; визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити позивачу строк звернення до суду з даним позовом.
В обґрунтування клопотання позивач зазначив, що саме у зв'язку із проходженням безперервної військової служби, участю у бойових діях, ОСОБА_1 , як військовослужбовець, не мав реальної фізичної можливості отримати кваліфіковану правничу допомогу, дізнатись про порушення своїх прав та звернутись до суду за їх захистом.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року клопотання ОСОБА_1 від 04.04.2025 про поновлення строку пропущеного строку звернення до адміністративного суду задоволено. Визнано поважними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 та поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду у справі № 400/2868/25. Прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі.
В ухвалі суд першої інстанції зазначив, що згідно з довідки військової частини від 31.03.2025 № 82/624 (форма 12) позивач в період з 29.06.2023 по 31.03.2025 брав участь, зокрема, у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій. Найбільший період, протягом якого позивач не брав участь у вищевказаних заходах, не перевищує трьох місяців. Наведена довідка стосується періодів проходження позивачем військової служби після відміни постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» дії на території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Крім цього, як зазначено судом, в цей період він обіймав посаду, функціональні обов'язки за якою передбачають безпосередню участь у бойових діях. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, оскільки позивач є діючим військовослужбовцем Збройних сил України, вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною 2 ст. 233 КЗпП.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко