П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/7090/25
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С. Дата і місце ухвалення: 29.09.2025р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 11.12.2024р. про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області здійснити реєстрацію місця проживання з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 10.12.2024р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з липня 1997 року по теперішній час вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянином ОСОБА_2 , якому на праві власності належить об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 10.12.2024р. звернулась до відділу реєстрації обліку осіб Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську, яке є структурним підрозділом виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, із заявою про реєстрацію місця проживання в квартирі за вказаною адресою з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання. До заяви позивачем долучено повний перелік документів, відповідно до вимог Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022р. №265. Однак, посадовою особою відповідача протиправно відмовлено ОСОБА_1 в реєстрації місця проживання за однією адресою з її чоловіком з посиланням на наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на два різних об'єкти нерухомого майна за однією адресою. Таку відмову ОСОБА_1 вважає незаконною та зазначала, що станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (відмови) Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відображав актуальну інформацію щодо права власності її чоловіка на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, відповідачем не зазначено про наявність жодної з підстав для відмови у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи, що передбачені частиною 1 статті 12 Закону №1871-IX.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 11.12.2024р. про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області здійснити реєстрацію місця проживання з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 10.12.2024р.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 29.09.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що орган реєстрації діяв відповідно до п.п.2 п.87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022р. №265, оскільки на дату розгляду заяви ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відображалися два різні об'єкти нерухомості за однією адресою, а саме: квартира площею 50,0 кв.м. - власник ОСОБА_2 ; квартира площею 54,9 кв.м. - власник ОСОБА_3 . За таких умов, неможливо однозначно визначити об'єкт для реєстрації, що є законною підставою для відмови. Суд першої інстанції проігнорував позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 24.11.2020р. у справі №820/6535/17, від 21.05.2019р. у справі №826/19289/16, де зазначено, що реєстрація місця проживання можлива лише за умови однозначної ідентифікації об'єкта. При цьому, суд не залучив до участі у розгляді справи третю особу - власника іншої квартири ОСОБА_3 .
Також, апелянт посилається на необґрунтованість стягнення за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн. Зазначає, що витрати на правничу допомогу мають відповідати складності справи та реальному обсягу наданих послуг. Апелянт стверджує, що дана справа є не складною, розглядалась судом у письмовому провадженні, обсяг фактичної роботи адвоката мінімальний, витрати явно завищені.
ОСОБА_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що наведений у частини першій статті 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.
ОСОБА_1 заявила, що нею будуть понесені витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції та докази щодо підстав та розміру оплати послуг адвоката будуть подані до суду у встановлений статтею 139 КАС України строк.
Також, ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
27.11.2025 р. Виконавчий комітет Чорноморської міської ради надали додаткові пояснення, які враховані судом під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
28.11.2025 р. ОСОБА_1 надала суду заяву, в якій просить здійснити розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3750,00 грн., про що надала відповідні докази понесення таких витрат.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.07.1997р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 від 26.07.1997р.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_2 на праві власності належить квартира загальною площею 50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_2 на 2-кімнатну квартиру за вказаною адресою підтверджується, також, свідоцтвом про право власності.
10.12.2024р. позивач звернулася до відділу реєстрації обліку осіб Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).
До заяви ОСОБА_1 додала: копію паспорта громадянина України, копію реєстраційного напису, копію свідоцтва про право власності, квитанцію про сплату адміністративних послуг, витяг з РТГ.
11.12.2024р., за результатами розгляду вищезазначеної заяви позивача, посадовою особою відповідача відмовлено в реєстрації місця проживання, з посиланням на те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних. Зокрема, за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за адресою: АДРЕСА_1 , на дві особи у цілій долі 1/1.
Зокрема, як стверджує відповідач, на дату розгляду заяви ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відображалися два різні об'єкти нерухомості за однією адресою, а саме: квартира площею 50,0 кв.м. - власник ОСОБА_2 ; квартира площею 54,9 кв.м. - власник ОСОБА_3 .
Вважаючи рішення Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 11.12.2024р. про відмову у реєстрації місця проживання протиправним, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що в органу реєстрації не було підстав для відмови в реєстрації місця проживання позивача, визначених пп.2 п.87 Порядку №265, оскільки відомості, наведені ОСОБА_1 у заяві від 10.12.2024р. про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідають відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, суд звернув увагу, що подання заяви про реєстрацію місця проживання позивача в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювалась у присутності та за згодою власника житла ОСОБА_2 , про що у заяві про реєстрацію свідчить його власноручний підпис.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Питання реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11.12.2003р. (далі - Закон №1382-IV), Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» №1871-ІХ від 05.11.2021р. (далі - Закон №1871-ІХ) та Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №265 від 07.02.2022р. (далі - Порядок №265).
Статтею 2 Закону №1382-IV передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У розумінні статті 3 Закону №1382-IV вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Частиною 4 статті 1 Закону №1871-ІХ передбачено, що декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
За наведеними у частині 1 статті 2 Закону №1871-ІХ визначеннями, адреса житла - місцезнаходження житла особи, що включає такі дані (за наявності): область, район, місто (село, селище), район у місті, вулиця шосе/проспект…,тощо), номер будівлі (будинку/корпусу/блоку/секції тощо), номер квартири (кімнати тощо); декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; житло - житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, в якому особа постійно або тимчасово проживає; реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи; реєстрація місця проживання (перебування) особи -внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
В силу застереження ч.1 ст.4 Закону №1871-ІХ особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Аналогічне положення включено законодавцем до п.4 Порядку №265.
Частиною 2 статті 4 Закону №1871-ІХ визначено, що порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини 1 статті 5 Закону №1871-ІХ та пункту 5 Порядку №265 громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону №1871-ІХ реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Приписами статті 8 Закону №1871-ІХ регламентовано процедуру декларування місця проживання особи, положеннями статті 9 Закону №1871-ІХ - процедуру реєстрації місця проживання.
Частиною 1 статті 9 Закону №1871-ІХ визначено, що у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).
Частиною 2 статті 9 Закону №1871-ІХ визначено перелік документів, які додаються до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи.
У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла. (ч.3 ст.9 Закону №1871-ІХ)
Підстави для вчинення органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення з приводу відмови у реєстрації місця проживання особи сформульовані законодавцем у положеннях статті 12 Закону №1871-ІХ. Зокрема, вказаною нормою Закону передбачено, що орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування);
2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних;
3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі;
4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини;
9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною.
Приписи статті 12 Закону №1871-ІХ деталізовані у нормах пункту 87 Порядку №265, згідно з яким орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли:
1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов'язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/реєстрацію місця проживання);
2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних;
3) особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості;
4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (крім випадку, передбаченого пунктом 53 цього Порядку), або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
5) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об'єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій стосовно дитини;
9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій дитиною.
Як вже зазначалося колегією суддів, підставою для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 10.12.2024р. про реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), відділ реєстрації обліку осіб Управління забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг у м. Чорноморську зазначив п.п.2 п.87 Порядку №265, а саме: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність вказаної відмови, оскільки відомості наведені позивачем в заяві про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідають відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При зверненні до адміністративного органу позивач в заяві від 10.12.2024р. відобразила усі необхідні відомості щодо об'єкта нерухомого майна (квартири АДРЕСА_2 ), які цілком відповідали відомостям відображеним в Державному реєстрі реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується співставленням відомостей заяви про реєстрацію з відомостями Інформаційної довідки з вищезазначеного реєстру №407634238 від 11.12.2024р.
Зокрема, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_2 на праві власності належить квартира загальною площею 50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_2 на 2-кімнатну квартиру за вказаною адресою підтверджується, також, свідоцтвом про право власності.
Та обставина, що за вказаною адресою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , містяться відомості щодо двох квартир, а саме: квартира площею 50,0 кв.м. - власник ОСОБА_2 ; квартира площею 54,9 кв.м. - власник ОСОБА_3 , на думку колегії суддів, не свідчить про наявність підстав для застосування п.п.2 п.87 Порядку №265.
Відповідно до листа комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Іллічівської міської ради Одеської області від 05.01.2016р. № В-2 адресу: АДРЕСА_1 , мають два житлові будинки.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача, що наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію двох окремих самостійних об'єктів нерухомого майна (будинків) за однією адресою ( АДРЕСА_1 ) є наслідком неналежного виконання приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з боку виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, як уповноваженого органу з присвоєння адреси. Подвоєння адрес не може ставати на заваді в реалізації позивачем її законних прав.
Колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта про те, що суд мав залучити до участі у розгляді справи ОСОБА_3 . До відповідача позивач звернулася із заявою про реєстрацію її місця проживання з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання у квартирі площею 50,0 кв.м., власником якої є її чоловік ОСОБА_2 . За таких обставин, рішення суду у даній справі не впливає на права та обов'язки ОСОБА_3 , власника іншої квартири за цією ж адресою.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 24.11.2020р. у справі №820/6535/17, від 21.05.2019р. у справі №826/19289/16, оскільки за наслідками дослідження Єдиного реєстру судових рішень колегією суддів не встановлено наявності названих постанов.
На підставі викладеного у сукупності колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та їх задоволення.
Надаючи правову оцінку доводам апелянта про не правильний розподіл судом першої інстанції судових витрат у справі, зокрема, витрат на правничу допомогу, а також розглянувши клопотання позивача про розподіл судових витрат понесених у зв'язку з розглядом справ в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Усталеною є практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі №380/25725/21, від 07 січня 2025 року у справі №120/19027/23, від 13 березня 2025 року у справі №260/3131/24, від 01 травня 2025 року по справі №260/2819/23).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019р. по справі №826/841/17.
На підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12 000,00 грн. ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції: договір про надання правничої допомоги від 10.02.2025р., укладений між позивачем та адвокатом Гліщинським Я.В., акт виконаних робіт (наданих послуг) від 11.03.2025р., квитанцію до прибуткового касового ордера від 11.03.2025 на суму 12000,00 грн.
За наслідками дослідження наданих позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу у заявленому до стягнення розмірі суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір таких витрат на правничу допомогу адвоката є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, об'єму та складності справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн., оскільки, на думку суду, таке відшкодування є справедливим і обґрунтованим, а також співмірним зі складністю справи та витраченим адвокатом часом.
Щодо понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 3750,00 грн. ОСОБА_1 додатково надала до суду апеляційної інстанції: акт виконаних робіт (наданих послуг) від 24.11.2025р., квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 24.11.2025 на суму 3750,00 грн.
Слід зазначити, що відповідач в додаткових поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції 27.11.2025 р. зазначає своє непогодження щодо додаткового стягнення на користь позивача судових витрат, оскільки справа розглядається в письмовому провадженні, є мінімальною щодо складності та обсяг роботи адвоката обмежувався складанням стандартних документів, тому вважає завищеним розмір витрат.
Однак, такі доводи відповідача спростовуються вищезазначеними висновками суду апеляційної інстанції, при цьому колегія суддів вважає, що стягнення витрат у заявленому розмірі не становить надмірний тягар для відповідача.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 звернув увагу, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025р. по справі №540/5794/21.
У постанові від 11 березня 2025 року по справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таким чином, обов'язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції відповідачем не надано обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача.
Виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області обмежився лише вказівкою, що дана справа не є складною, обсяг фактичної роботи адвоката мінімальний та витрати завищені.
Доводи представника відповідача про «мінімальний» обсяг роботи адвоката та «явно завищені витрати», ґрунтуються виключно на оціночному суджені та не підтверджуються будь-якими доказами.
Таким чином, відповідач, заявляючи про те, що розмір гонорару адвоката з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом є завищеним, не надав жодного доказу у підтвердження вказаної позиції та належним чином її не обґрунтував.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про не правильний розподіл судом першої інстанції судових витрат у справі та вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3750,00 грн.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (68003, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, просп. Миру, 33, код ЄДРПОУ 04057043) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 грудня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук