П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3482/25
Перша інстанція: суддя Устинов І. А.,
повний текст судового рішення
складено 02.07.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду Миколаївської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про скасування наказу від 10.01.2025 року № 7 к/ка; визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
09 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду із позовом до Жовтневого районного суду Миколаївської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Жовтневого районного суду Миколаївської області щодо винесення наказу від 10 січня 2025 року №7 к/ка «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям Жовтневого районного суду Миколаївської області на 2025 рік» яким ОСОБА_1 з 1 січня 2025 року по 13 вересня 2025 року встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2025 рік у розмірі 4 (чотирьох) відсотків посадового окладу, як такій стаж державної служби якої станом на 01 січня 2025 року становить 02 (два роки) 3 (три) місяці 18 (вісімнадцять днів), скасувати наказ від 10 січня 2025 року №7 к/ка та здійснити перерахунок надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» починаючи з 01 січня 2025 рок;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області починаючи з 01 січня 2025 року здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме з розрахунку 3 (три) відсотка посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що є працівником суду та наказом керівника апарату від 10 січня 2025 року №7 к/ка «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Жовтневого районного суду Миколаївської області на 2025 рік» їй було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2025 рік з 01 січня 2025 року по 13 вересня 2025 року у розмірі 4 (чотирьох) відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становить 2 (два) роки 3 (три) місяці 18 (вісімнадцять) днів (копію наказу додаю), тобто було застосовано 2 (два) відсотка замість 3 (трьох) відсотків відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу».
Представник відповідача, Жовтневого районного суду Миколаївської області, заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що статтею 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України, у порядку визначеному Кодексом. Згідно з ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно д вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Положення Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, не конституційними не визнавалися, а відтак відсутні підстави для їх не застосування.
Представник відповідача, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до Жовтневого районного суду Миколаївської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області -задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ від 10 січня 2025 року №7 к/ка та здійснити перерахунок надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» починаючи з 01 січня 2025 року. Зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, починаючи з 01 січня 2025 року здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме з розрахунку 3 (три) відсотка посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу. У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Резуник Тетяна Вікторівна є працівником Жовтневого районного суду Миколаївської області та займає посаду секретаря судового засідання з 14 вересня 2022 року, згідно наказу керівника апарату суду від 12 вересня 2022 року №126 к/ка «Про призначення ОСОБА_1 на посаду секретаря судового засідання». Вислуга років в органах державної влади станом на 09 квітня 2025 року становить 02 (два роки) 6 (шість) місяців 26 (двадцять шість) днів.
На виконання вимог пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» наказом керівника апарату від 10 січня 2025 року №7 к/ка «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям Жовтневого районного суду Миколаївської області на 2025 рік» позивачці було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2025 рік з 01 січня 2025 року по 13 вересня 2025 року у розмірі 4 (чотирьох) відсотків посадового окладу, оскільки вислуга років на державній службі становить 2 (два) роки 3 (три) місяці 18 (вісімнадцять) днів (копію наказу додаю), тобто було застосовано 2 (два) відсотка замість 3 (трьох) відсотків відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу».
Позивачка, не погодившись із зменшенням розміру надбавки за вислугу років державного службовця, звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до своєї преамбули Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (надалі Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з ст. 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.150 Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу. Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII), відповідно до його преамбули, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Статтею 3 Закону №889-VIII визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону №889-VIII, державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону №889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.
Відповідно до ч.ч.1-2, 4-5, 8 ст. 50 Закону №889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII, надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Поряд із цим, п.п.10, 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX (далі Закон № 3460-IX) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.
У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Також, листом Національного агентства України з питань державної служби від 19.01.2024 № 926/92-24 надано роз'яснення, що «пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.
Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.
Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.
Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».
Крім того, 19.11.2024 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» №4059-1Х, який набрав чинності з 01.01.2025.
Частиною 3 розділу «Прикінцеві положення» вказаного закону, зупинено на 2025 рік дію частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43; 2019 р., № 43, ст. 250) в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад;
Частиною 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з: сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України; варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, до Закону №889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв'язку із проведенням класифікації посад не вносилось.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин діли дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, це п. 12 Закону № 3460-IX та пункт 13 Закону України №4059-1Х, які поширювались на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч.1 ст.52 Закону № 889-VIII, яка поширювались на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.
Водночас, слід урахувати, що п. 12 Закону №3460-IX та пункт 13 Закону України №4059-1Х зменшували граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII.
У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультроактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а виснувала, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.
За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У п. 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон № 889-VIII та Закони № 3460-IX та №4059-1Х мають однакову юридичну силу, при цьому Закони № 3460-IX та №4059-1Х прийняті пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.
У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.
Поряд із цим, у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
При цьому також слід урахувати, що роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
З огляду на вищевикладене, у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціальних нормативно-правових актів, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якими звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірні накази є протиправними та підлягають скасуванню.
Аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у рішенні Верховного Суду від 30.05.2025 року у зразковій справі №240/7215/24.
Зокрема, за результатами розгляду справи №240/7215/24 як зразкової, Верховний Суд резюмував, що спосіб, у який законодавець реалізував реформу оплати праці державних службовців, утворив протиріччя у законодавстві (унаслідок існування двох законів, які по-різному регулюють одні й ті самі відносини) і призвів до фактичного обмеження передбаченого в Законі №889-VIII розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, що, виходячи з указаних рішень Конституційного суду України, суперечить Конституції України.
Водночас, дійсно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад» №4282-IX від 11.03.2025 р., який набув чинності 01.04.2025 р., статтю 52 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII викладено в новій редакції, а саме надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотки посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що оскільки на момент спірних правовідносин чинне на той час законодавство містило правову колізію, її подальше усунення не змінює правового врегулювання спірних правовідносин під час прийняття оскаржуваних у межах даної справи наказів. Крім того, колегія суддів враховує, що у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату позивачці надбавки за вислугу років на державній службі судом першої інстанції відмовлено, і в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а протиправність оскаржуваних у межах даної справи наказів обумовлена нормами законодавства, які діяли саме в момент їх прийняття.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька