02 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/34725/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Білак С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/34725/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 06.01.2025, просила:
- визнати протиправною відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 за рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045650019504 від 09.12.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з дня виповнення їй 57 років, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи позивача з 01.01.2021 по 31.08.2022 включно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, а саме, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045650019504 від 09.12.2024;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 01.03.1990 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 09.07.1992 року, з 15.10.1992 року по 10.03.1994 року та з 11.03.1994 року по 27.01.1998 року;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.«б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 02.12.2024 року;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив;
- стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не може бути належним відповідачем у справі, оскільки не відмовляло в призначенні пенсії позивачу. Вказано, що позивач не має права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за відсутності необхідного страхового стажу 25 років.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, 11.06.2024 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №2.
18.06.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянуло за принципом екстериторіальності заяву позивача від 11.06.2024 та рішенням за №045650019504 відмовило в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, встановленого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також в даному рішенні зазначено, що вік заявника становить 56 років 11 місяців 07 днів, страховий стаж заявника - 23 роки 02 місяці 05 дні, а пільговий стаж за Списком №2 07 років 07 місяців 22 дні.
02.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №2.
09.12.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуло за принципом екстериторіальності заяву позивача від 02.12.2024 та рішенням за №045650019504 відмовило в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, встановленого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також в даному рішенні зазначено, що вік заявника становить 57 років 04 місяці 28 днів, страховий стаж заявника - 23 роки 10 місяців 04 дні, а пільговий стаж за Списком №2 відсутній.
Крім цього в даному рішенні зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідок №62-1, №62-2 та №62-3 від 09.10.2019, оскільки посада «маляр зайнятий на роботах із застосуванням шкідливих речовин» не відповідає посаді «маляр», зазначеній у переліку робочих місць згідно проведених атестацій робочих місць.
З довідки за формою ОК-5 вбачається наявність відомостей про сплату страхових внесків стосовно ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.08.2022 включно.
З форми РС-право, наявній в матеріалах пенсійної справи позивача, вбачається, що до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано період з 01.01.2021 по 31.08.2022.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача-2, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для неврахування означених періодів до пільгового стажу слугував той факт, що посада «маляр зайнятий на роботах із застосуванням шкідливих речовин» не відповідає посаді «маляр», зазначеній у переліку робочих місць згідно проведених атестацій робочих місць. Як встановлено судом першої інстанції, в Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 року, в пп.6а розділу XV наявна наступна професія: маляри, що працюють з емалевими фарбами, нітрофарбами, нітролаками та свинцевими фарбами. Як встановлено судом, Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 року, в пп. 23200000-13450 розділу XXXIII наявна наступна професія: маляри, зайняті на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки. Як встановлено судом першої інстанції в Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 року, в п. 23200000-13450 Розділу XXXIII наявна наступна професія: маляри, зайняті на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки. Отже, посади, які займала позивача протягом означених періодів, підтверджені Списком №2 пільгових професій. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач-1 оскаржуваним рішенням протиправно не зарахував позивачу до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 01.03.1990 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 09.07.1992 року, з 15.10.1992 року по 10.03.1994 року та з 11.03.1994 року по 27.01.1998 року, а отже оскаржуване рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Щодо позовних вимог в частині зарахування періоду з 01.01.2021 року по 31.08.2022 року включно до пільгового стажу по Списку №2 суд першої інстанції зазначив, що означені вимоги задоволенню не підлягають, оскільки протягом означеного періоду позивач не працювала на виробництві, робітах, професії та посаді, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. В свою чергу позивачем було добровільно сплачено страхові внески за означений період та означений період зараховано позивачу до страхового стажу, що підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №62-1, №62-2 та №62-3 від 09.10.2019 року позивач в період з:
- з 01.03.1990 року по 31.12.1991 року працювала на посаді маляр, працюючий з емалевими фарбами, нітрофарбами;
- з 01.01.1992 року по 09.07.1992 року та з 15.10.1992 року по 10.03.1994 року працювала на посаді маляра, зайнятого на роботах із застосування шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки;
- з 11.03.1994 року по 27.01.1998 року працювала на посаді маляра, зайнятого на роботах із застосування шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки.
Підставою для неврахування означених періодів до пільгового стажу слугував той факт, що посада «маляр зайнятий на роботах із застосуванням шкідливих речовин» не відповідає посаді «маляр», зазначеній у переліку робочих місць згідно проведених атестацій робочих місць.
В Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 року, в пп.6а розділу XV наявна наступна професія: маляри, що працюють з емалевими фарбами, нітрофарбами, нітролаками та свинцевими фарбами.
В Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 року, в пп. 23200000-13450 розділу XXXIII наявна наступна професія: маляри, зайняті на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки
Як встановлено судом в Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 року, в п. 23200000-13450 Розділу XXXIII наявна наступна професія: маляри, зайняті на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки
Отже, посади, які займала позивач протягом зазначених періодів, підтверджені Списком №2 пільгових професій.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області оскаржуваним рішенням протиправно не зарахувало позивачу до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 01.03.1990 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 09.07.1992 року, з 15.10.1992 року по 10.03.1994 року та з 11.03.1994 року по 27.01.1998 року, а отже оскаржуване рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зарахування періоду з 01.01.2021 року по 31.08.2022 року включно до пільгового стажу по Списку №2 суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 06.09.1984 не містить відомостей щодо роботи позивача у вказаний період.
Відповідно до інформації, викладеної в листі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 07.10.2024 №69906/6/04-36-24-11-15 позивачем 13.08.2024 з ГУ ДПС укладено договір за №О2404669100003 та здійснено одноразову сплату єдиного внеску за попередній період з 01.01.2020 по 31.08.2021.
Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахунків сум добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь, які підлягають сплаті, позивачем сплачено страхові внески за період з 01.01.2021 по 31.08.2022.
Відповідно до форми РС-право період з 01.01.2020 по 31.08.2022 включено до страхового стажу позивача з поміткою в розділі про трудову діяльність «добровільне страхування».
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки протягом вказаного періоду позивач не працювала на виробництві, робітах, професії та посаді, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Також, колегія суддів зазначає, що в преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вік (для жінок) та стаж роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах.
09 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» щодо підвищення на 5 років стажу роботи, який дає право виходу на пенсію на пільгових умовах та віку для жінок.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі 1-5/2018(746/15) (далі Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, зазначила наступне:
«Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Отже, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За змістом пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегія суддів зазначає, що відповідачами не було проведено розрахунок страхового стажу позивача для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованого періоду роботи судовим рішенням у справі, що розглядається, відтак, висновок суду першої інстанції про необхідність призначення пенсії є передчасним.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання належного органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.12.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та з урахуванням зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 рішенням суду у цій справі.
Стосовно доводів апелянта про визначення належного відповідача у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії), затверджений Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрований в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 02.12.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як визначений суб'єкт призначення.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яке прийняло спірне рішення.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення допомоги, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не розглядало питання про призначення позивачу пенсії, а тому відсутні підстави для покладення обов'язків зобов'язального характеру на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, його висновки в частині покладення дій зобов'язального характеру на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та зобов'язання призначити пенсію не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Сума судового збору, що підлягає відшкодуванню позивача не є змінною, оскільки основну вимогу, що стала підставою звернення до суду, а саме скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, задоволено. Відтак часткове задоволення похідних вимог не випливає на суму стягнутого на користь позивача судового збору.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/34725/24 - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/34725/24 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 01.03.1990 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 09.07.1992 року, з 15.10.1992 року по 10.03.1994 року та з 11.03.1994 року по 27.01.1998 року; призначення та виплатити ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.«б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 02.12.2024.
В цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 01.03.1990 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 09.07.1992 року, з 15.10.1992 року по 10.03.1994 року та з 11.03.1994 року по 27.01.1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.12.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та з урахуванням зарахованих періодів роботи ОСОБА_1 судовим рішенням у цій справі.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/34725/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова
суддя С.В. Білак