02 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 280/3216/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року (суддя Конишева О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області №084750009911 від 20.03.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком та призначити йому з 27.01.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , дата заповнення 10 серпня 1977 року, а саме: період з 17.04.2001 по 11.01.2002 (виплата допомоги по безробіттю відповідно до п.1 ст.22, п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на випадок безробіття) згідно з записами №31 від 17.04.2001 та №32 від 11.01.2002 в Трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 10.08.1977; період з 05.02.2002 по 03.08.2002 (виплата матеріальної допомоги по безробіттю (ст.28, п.1, п.п. 12 Закону України «Про ЗДСС» на випадок безробіття) згідно з записами №33 від 05.02.2002 та №34 від 03.08.2002 в Трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення 10.08.1977;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виконати рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до встановленого порядку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно не зараховано до страхового стажу період з 17.04.2001 по 11.01.2002 (виплата допомоги по безробіттю відповідно до п.1 ст.22, п.1 ст.23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на випадок безробіття) та з 05.02.2002 по 03.08.2002 (виплата матеріальної допомоги по безробіттю (ст.28, п.1, п.п. 12 Закону України «Про ЗДСС» на випадок безробіття) згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , що і стало підставою звернення до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №084750009911 від 20.03.2025.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди отримання допомоги по безробіттю з 17.04.2001 по 11.01.2002, з 05.02.2002 по 03.08.2002 та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27.01.2025.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що до страхового стажу не зараховано період одержання матеріальної допомоги в центрі зайнятості з 05.02.2002 по 03.08.2002, оскільки згідно п.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу включаються періоди, протягом яких особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 17.04.2001 по 11.01.2002, оскільки запис про припинення виплати не завірено печаткою установи. Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1977(запис 33-34) позивач отримував матеріальну допомомгу відповідно до п. 1 ст. 28 ЗУ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття № 1533-III від 02.03.2000. П. 1 ст. 28 ЗУ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття № 1533-III від 02.03.2000 наголошує: «Безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом». Тобто згадана матеріальна допомога була надана не на професійну підготовку перепідготовки або підвищення кваліфікації, а тому не зараховується до страхового стажу відповідно ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Підсумовуючи наведене позивач отримував матеріальну допомогу, яка не є спрямованою на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації тому період з 05.02.2002 по 03.08.2002 неправомірно зобов'язано судом зарахувати до страхового стажу позивача.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058)
Звернення позивача про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 було розглянуто за принципом екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
За результатами розгляду заяви від 27.01.2025 №695 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.02.2025 № 084750009911 призначено пенсію за віком згідно статті 26 Закону № 1058 з 27.01.2025.
Страховий стаж заявника на дату звернення становив 20 років 10 місяців 16 днів.
Після повторної перевірки електронної пенсійної справи позивача № 084750009911 Головним управлінням пенсійного фонду України в Запорізькій області до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області було направлено лист №0800-0305-9/15932 від 19.02.2025 щодо перегляду рішення про призначення позивачу пенсії за віком згідно статті 26 Закону №1058.
При перегляді пенсійної справи ГУ ПФУ в Донецькій області погодилося з зауваженнями ГУ ПФУ в Запорізькій області та 20.03.2025 прийняло рішення №084750009911 (в заміну рішення про призначення пенсії від 03.02.2025) про відмову в призначенні пенсії за віком. В рішенні зазначено: Дата народження заявника -15.09.1960. Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 27.01.2025. Пенсійний вік згідно зі статтею 26 Закону України №91058 становить 63 років. Вік заявника -64 роки 06 місяців 05 днів. Необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України №°1058 становить 20 років. Страховий стаж особи становить 19 років 05 місяців 08днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.08.1977: -до страхового стажу не зараховано період одержання матеріальної допомоги в центрі зайнятості з 05.02.2002 по 03.08.2002, оскільки згідно п.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу включаються періоди, протягом яких особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; - до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 17.04.2001 по 11.01.2002, оскільки запис про припинення виплати не завірено печаткою установи. Заявник не працює. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком згідно 26 Закону України №°1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Право на пенсійну виплату заявника набуде за досягненням 65-річного віку з 16.09.2025.
Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 20 років.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 17, 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п.23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
В даній справі стаж позивача у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці.
Щодо посилання скаржника, як підставу не врахування періоду одержання допомоги по безробіттю за період з 05.02.2002 по 03.08.2002 на те, що наданими документами не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття від 02.03.2000 № 1533-III (далі - Закон № 1533), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 Закону № 1533 передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом.
Отже, законодавством було передбачено можливість зарахування до страхового стажу періоду протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №638/7217/16-а.
Статтею 25 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-ХІІ (чинного на час призначення та отримання матеріальної допомоги, далі - Закон №803-ХІІ) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.
Відповідно до статті 28 Закон №803-ХІІ у державній службі зайнятості громадяни реєструються на загальних підставах як такі, що шукають роботу, крім осіб, які реєструються на підставі статті 26 цього Закону. Право на допомогу по безробіттю мають незайняті (непрацюючі) громадяни, визнані у встановленому порядку безробітними.
Таким чином, законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю.
Частиною 1 статті 31 Закону «Про зайнятість населення», що діяла на час призначення особі матеріальної допомоги, передбачено, що безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Отже, матеріальну допомогу виплачували після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону №803-ХІІ визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Отже, законодавством було відокремлені періоди перепідготовки та навчання з періодом, зокрема одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу спірного періоду є протиправним.
Щодо посилання скаржника, як підставу не врахування періоду з 17.04.2001 по 11.01.2002, оскільки запис про припинення виплати не завірено печаткою установи, колегія судді зазначає.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи.
При цьому, суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині зазначеного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Таким чином, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №084750009911 від 20.03.2025, не ґрунтується на вимогах законодавства, прийняте без урахування усіх істотних обставин, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Колегія суддів відхиляє доводи представника позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо неефективності обраного судом способу захисту порушеного права.
Ухвалюючи рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Більше того, колегія суддів звертає увагу, що жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії з урахуванням всіх періодів роботи, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачами не наведено, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком з урахуванням всіх періодів роботи.
Колегія суддів вважає обґрунтованими виноски суду першої інстанції, що такий спосіб захисту, на переконання суду, матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи, аніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко