02 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 932/12661/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області
на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року (суддя Стадченко О.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області № 12111301100018819 від 10.07.2025.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що позивач до органів ДМС України для легалізації свого становища після 09.05.2024 не звертався.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає про неправдивість тверджень відповідача, адже позивач постійно намагається подати документи для отримання посвідки на проживання, проте відповідач відмовляється у прийнятті документів.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації, який у 2009 році легально прибув на територію України, з 2013 року перебуває у шлюбі з громадянкою України.
Остання посвідка на тимчасове проживання в України була видана позивачеві 30.06.2021 зі строком дії до 16.06.2022.
Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Внаслідок російської агресії проти України ОСОБА_1 не зміг отримати нову посвідку на проживання, а Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 14 від 27.10.2022.
Проте відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року у справі № 204/10229/22 таке рішення скасовано. Суд дійшов висновку про його протиправність, адже встановлені обставини справи свідчать про те, що з травня 2022 року позивач, усвідомлюючи, що строк дії посвідки на тимчасове проживання закінчується, звертався до органів міграційної служби України в Дніпропетровській області з питанням щодо продовження дії тимчасової посвідки та посадові особи управління повідомили його про те, що через введення на території України воєнного стану вирішення питання продовження дії тимчасової посвідки наразі не можливо.
Разом з цим Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області 10.07.2025 знов прийняло рішення за № 12111301100018819 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, яке є предметом оскарження в цій справі.
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення покладені висновки, згідно з якими ОСОБА_2 до з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України, не звертався. Органом ДМС України 13.08.2025 складено адміністративний протокол № 007349 за ч. 3 ст. 203 КУпАП та накладено та ОСОБА_2 штраф у розмірі 5 100 грн за порушення ч. 1, 3 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». ОСОБА_2 з 17.06.2022 втратив право на проживання в Україні та перейшов на нелегальне становище, чим порушує законодавство про правовий статус іноземців.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
За приписами означеного Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення (стаття 26).
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення відповідача містить мотив його прийняття - порушення ОСОБА_1 законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства щодо терміну звернення до органів ДМС після закінчення терміну дії тимчасової посвідки на проживання та приналежність до країни-агресора.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ч. 15 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в редакції, чинній на час закінчення посвідки на проживання позивача, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Статтею 5-1 названого Закону у відповідній редакції було передбачено, що строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
У справі № 204/10229/22 суд встановив, що ОСОБА_1 після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання в Україні звертався до органів ДМС України з питанням продовження терміну перебування на території України, відтак вказана обставина не потребує додатковому встановленню.
Щодо доводів апелянта, що позивач не звертався з метою легалізації свого перебування в Україні після ухвалення постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року у справі № 204/10229/22, такі доводи спростовуються показаннями свідка, допитаного судом першої інстанції під час розгляду даної справи.
Більш того в адміністративній справі № 205/12411/25 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернулося до ОСОБА_1 про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення видворення за межі території України громадянина російської федерації, з посиланням на протокол від 13.08.2025 № 007349, суди встановили та констатували, що після сплину строку дії посвідки на тимчасове проживання відповідач вчиняв дії щодо легалізації свого положення в Україні шляхом звернення до компетентних органів міграційної служби України щодо продовження строку перебування в Україні, що не відбулось через незалежні від відповідача обставини, які пов'язані із введенням воєнного стану в Україні та зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру постановою Кабінету Міністрів України № 165 від 28.02.2022.
Суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідач методично приймає подібні рішення щодо ОСОБА_2 , без урахування актів міжнародного права, норм національного законодавства та судової практики.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, Верховний Суд у справі № 204/521/24 виснував, що суб'єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України). Навіть в умовах воєнного стану для суб'єкта владних повноважень обов'язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.
Розглядаючи цю категорію спорів, суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач в межах розгляду цієї справи не довів, що примусове повернення ОСОБА_3 в країну походження є необхідним, оскільки його перебування на території України після введення воєнного стану суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Водночас, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31.012024 у справі № 204/10229/22, в якій суд касаційної інстанції, оцінююче подібне рішення про примусове видворення ОСОБА_2 за межі території України, вказав, що громадянин російської федерації, який звертається з документами для продовження строку перебування в Україні до органу міграційної служби, отримуючи усну відмову в їх прийнятті, опиняється в ситуації правової невизначеності, адже маючи бажання легалізувати своє положення в Україні, в той же час, з огляду на неврегулювання відповідних відносин на законодавчому рівні, останній позбавлений можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну.
Крім того, у разі прийняття рішення про примусове повернення, судам необхідно звернути увагу на те, що при застосуванні до особи процедури примусового повернення/видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.
І лише з'ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до обставин цієї справи, які залишились незмінним з моменту постановлення остаточного судового рішення у справі № 204/10229/22, ОСОБА_1 з 2009 року до 16.06.2022 перебував в Україні на законних підставах, одружився з громадянкою України. Після 16.06.2022 вчиняв належні дії з метою легалізації свого становища, проте отримував усні відмови уповноваженого органу. Водночас відповідачем в межах численних судових процедур жодного разу не наведено обґрунтованих доводів щодо неможливості подовження права ОСОБА_1 на тимчасове проживання в Україні. Також відповідачем не доведено, що застосування процедури повернення позивача в країну походження відповідає принципу верховенства права та не створює загрозу для його прав та інтересів, адже, по-перше, позивач з 2013 має сімейні зв'язки в України, по-друге, засуджує збройну агресію рф проти України. Примусове повернення позивача до рф може призвести до ситуації, коли ОСОБА_1 , проти власної волі, буде мобілізований до армії рф та відправлений воювати проти України, на території якої проживає його законна дружина. Більш того, на думку колегії суддів, агресор може використати тісні соціальні зв'язки ОСОБА_1 в Україні та маніпулювати цим у власних інтересах, що може створити додаткову небезпеку для національної безпеки України.
Всі ці обставини не були враховані відповідачем при прийняття оскаржуваного рішення, а тому останнє не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, та підлягає скасуванню.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року в адміністративній справі № 932/12661/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 02 грудня 2025 року року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 02 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова