Справа № 291/804/25
Провадження №2/291/471/25
02 грудня 2025 року селище Ружин
Ружинський районний суд Житомирської області в складі
головуючого судді Федорчук І.В.
за участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ружинського районного суду Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» звернулося до суду з указаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 510043-КС-001 про надання кредиту від 16.09.2024, що становить 25470,00 грн, яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 9000,00 грн; суми прострочених платежів за процентами - 10170,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1800,00 грн; суми заборгованості по штрафам -4500,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 510043-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями.
За умовами договору ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 9000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить: стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1%; денна процентна ставка: 0,91%; комісія за видачу кредиту:1800,00 грн.
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 9000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав в особистому кабінеті. Проте, відповідач свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 25470,00 грн, яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 9000,00 грн; суми прострочених платежів за процентами - 10170,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1800,00 грн; суми заборгованості по штрафам -4500,00 грн. Враховуючи, що заборгованість не погашена, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 25470,00 грн., а також стягнути понесені судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 25.07.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
18.11.2025 від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла запитувана судом інформація.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.
Відповідно до ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відзив на позов відповідачем у визначений термін, не надано.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на дату розгляду справи, на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо відомостей про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Встановлено, що 16.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 510043-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7309.
ТОВ «БІЗПОЗИКА» 16.09.2024 направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 510043-КС-001 про надання кредиту.
16.09.2024 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 510043-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
За умовами договору ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 9000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить: стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1%; денна процентна ставка: 0,91%; комісія за видачу кредиту:1800,00 грн.
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 9000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав в особистому кабінеті. Проте, відповідач свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 25470,00 грн, яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 9000,00 грн; суми прострочених платежів за процентами - 10170,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1800,00 грн; суми заборгованості по штрафам -4500,00 грн.
Перерахування відповідачу на банківську картку грошових коштів 16.09.2024 у сумі 9000,00 грн підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід», щодо здійснення переказу грошових коштів.
Відповідно до розрахунку заборгованості позивача за період з 16.09.2024 по 03.07.2025 станом на 03.07.2025 відповідач має заборгованість за договором № 510043-КС-001 про надання кредиту від 16.09.2024, що становить 25470,00 грн, яка складається з: суми за тілом кредиту - 9000,00 грн; суми по відсотках - 10170,00 грн; суми по комісії - 1800,00 грн; суми по штрафам - 4500,00 грн.
На ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 25.07.2025 надійшла інформація з АТ КБ «ПриватБанк» з якої убачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ). Надано виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період 16.09.2024 по 06.01.2025, яка містить зарахування на суму 9000,00 грн.
Суд, застосовуючи норми права до правовідносин, які виникли між сторонами, виходить з таких мотивів їх застосування.
Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Поняття зобов'язання належить до фундаментальних понять доктрини цивільного права. Розумне тлумачення законодавства можливе лише з врахуванням правової природи зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Тож, за змістом загальних норм права об'єктом зобов'язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18) зазначено, що «положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 зазначає, що «з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів».
З досліджених матеріалів справи встановлено, що відповідачем було прийнято пропозицію (оферту) укласти електронний кредитний договір розміщений позивачем на веб-сайті https://tpozyka.com.ua/, шляхом реєстрації та заповнення заявки з накладенням електронного підпису одноразовими ідентифікаторами UA-7309, надісланим кредитором у смс-повідомленні засобом зв'язку.
Такі дії сторін свідчать про укладення договору позики з дотриманням встановленої Законом України «Про електронну комерцію» форми правочину.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Як зазначалося вище, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача прострочені платежі за тілом кредиту - 9000,00 грн, суми прострочених платежів за процентами - 10170,00 грн.
Судом установлено, що свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором № 510043-КС-001 від 16.09.2024 ТОВ «Бізнес позика» виконало у повному обсязі, що підтверджується довідкою щодо здійснення переказу грошових коштів.
Натомість, відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, що підтверджується розрахунком заборгованості, доказів на погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту у сумі 9000,00 грн матеріали справи не містять, тому, вимоги про їх стягнення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованість за комісією, суд зазначає таке.
Нарахування заборгованості за комісією в розмірі 1800,00 грн позивачем здійснено відповідно до п.п.2.5. Договору.
Разом з тим, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок узгоджується з викладеним висновком Верховного Суду України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071цс16, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 №6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.
Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі за №520/2614/17).
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позивач не мав права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь кредитодавця за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, а тому нарахована позивачем комісія в сумі: 1 800,00 грн. є супутньою послугою, що супроводжує кредит і її компенсація за рахунок відповідача є незаконною.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості по штрафах, суд зазначає таке.
Нарахування заборгованості по штрафам в розмірі 4500 грн. позивачем здійснено відповідно до п.п.7.6 Договору.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 ЦК України).
У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п.19 ЦК України).
З огляду на наведені нормативні приписи, суд дійшов висновку, що відповідач як позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця штрафу за таке прострочення, а вказані платежі підлягають списанню кредитодавцем, тому вимога про стягнення з відповідача заборгованості по штрафам в розмірі 4500,00 грн. є безпідставною та не належать до задоволення.
Доказів, які б свідчили про відсутність у відповідача будь-яких кредитних зобов'язань перед кредитором стороною відповідача суду не надано.
Суд вважає, що особа має повертати отримане за договором у розмірі визначеному сторонами цього договору.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на наведене, дослідивши надані суду докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Оскільки позивач свої зобов'язання за Договором №510043-КС-001 від 16.09.2024 не виконав у зв'язку з чим утворилася заборгованість за тілом кредиту в розмірі 9000,00 грн, та за процентами в розмірі 10170,00 грн., загальною сумою - 19170,00 грн, необхідно стягнути в користь позивача. В той час, як позовні вимоги про стягнення комісії у розмірі 1800 грн і штрафу у розмірі 4500 грн суд вважає безпідставними.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із матеріалів справи вбачається, що вказана позовна заява подана через систему «Електронний суд», та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2 422,40 грн.
Враховуючи те, що позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, визначає позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнувши їх із ОСОБА_1 у розмірі 1823,22 грн. (2422,40 х 19170,00 /25470,00).
Керуючись ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за Договором №510043-КС-001 від 16.09.2024 у розмірі 19170 (дев'ятнадцять тисяч сто сімдесят) гривень 00 (нуль) копійок, що складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9000 (дев'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, за процентами в розмірі 10170 (десять тисяч сто сімдесят) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1823 (одна тисяча вісімсот двадцять три) гривні 22 (двадцять дві) копійки.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: бул.Лесі Українки, буд.26 оф.411, м. Київ, 01133;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 02 грудня 2025 року.
Суддя І.В. Федорчук