05 листопада 2025 року м.Дніпросправа № 280/12176/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Кругового О.О., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 280/12176/24 (суддя Максименко Л.Я., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.10.2024 № 057050011838 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач) зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу та до стажу на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди її роботи: з 15.08.1997 по 30.08.2007, з 31.08.2007 по 29.08.2011, з 01.09.2011 по 25.08.2012, з 01.09.2012 по 25.08.2013, з 01.09.2013 по 25.08.2014, з 01.09.2014 по 25.08.2015, з 01.09.2015 по 25.08.2016, з 01.09.2016 по 30.08.2017, з 01.09.2017 по 30.08.2018, з 03.09.2018 по 29.08.2019, з 02.09.2019 по 28.08.2020, з 01.09.2020 по 30.08.2021, з 01.09.2021 по 30.08.2024, та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 07.10.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.10.2024 № 057050011838 у призначенні пенсії їй було відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу у 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. У спірному рішенні відповідач враховує положення п. “е» ст. 55 Закону № 1788-XII в редакції після внесення змін Законом № 213-VIII та зазначає, що право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають працівники освіти, які набули вислугу років на відповідних посадах, станом на: 01.04.2015 - 25 років; 01.01.2016 - 25 років 6 місяців; 11.10.2017 - 26 років 6 місяців. Позивач стверджує, що відповідач не враховує спеціальний стаж позивача з формальних міркувань. Вказує, що оскільки нею надано повний пакет документів для призначення пенсії, у даному спорі єдиним правомірним видом поведінки пенсійного органу є зарахування спірного стажу та призначення позивачу пенсії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Так, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.10.2024 № 057050011838 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу та до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди роботи з 15.08.1997 по 30.08.2007, з 31.08.2007 по 29.08.2011, з 01.09.2011 по 25.08.2012, з 01.09.2012 по 25.08.2013, з 01.09.2013 по 25.08.2014, з 01.09.2014 по 25.08.2015, з 01.09.2015 по 25.08.2016, з 01.09.2016 по 30.08.2017, з 01.09.2017 по 30.08.2018, з 03.09.2018 по 29.08.2019, з 02.09.2019 по 28.08.2020, з 01.09.2020 по 30.08.2021, з 01.09.2021 по 30.08.2024 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2024 про призначенні пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неналежну оцінку судом доказів у справі, порушення процесуальних норм, відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В скарзі відповідач вказує, що у призначенні пенсії позивачу було відмовлено, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. Так, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1997 року не зараховані періоди роботи позивача до спеціального стажу:
з 15.08.1997 по 30.08.2007 - запис про звільнення завірено печаткою іншого підприємства та не надано підтвердження щодо перебування у відпустках по догляду за дітьми, та перебування у відпустках без збереження заробітної плати;
з 31.08.2007 по 29.08.2011 - в записі про прийняття на роботу не вказано назву установи та не надано перебування у відпустках по догляду за дітьми, та перебування у відпустках без збереження заробітної плати;
з 01.09.2011 по жовтень 2017 - на посаді викладача коледжу в університеті можливо врахувати до спеціального стажу роботи, якщо посаду позивачки не включено до науково-педагогічних працівників, на яких поширюються умови оплати праці, пенсійного забезпечення, норми педагогічного навантаження на рівні вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, та також не надано перебування у відпустках по догляду за дітьми, та перебування у відпустках без збереження заробітної плати.
Відповідач наполягає, що суд І інстанції не звернув уваги, що записи в трудовій книжці підтверджують тільки загальний стаж роботи позивачки, вони не містять належні та достатні відомості щодо періодів і характеру виконуваної позивачкою роботи, та не визначають її право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Оскільки позивачка не має необхідного страхового та спеціального стажу 26 років 6 місяців, відсутні законні підстави для призначення пенсії відповідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019.
Відповідач наполягає, що діяв в межах повноважень, визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь-які протиправні дії відносно позивача.
Позивач своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача не скористалася. В свою чергу, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач не оскаржує.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що 07.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно п. 2-1 розділу розділу XV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, з врахуванням принципу екстериторіальності, прийнято рішення від 14.10.2024 № 057050011838 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років на 11.10.2017 рік - 26 років 06 місяців.
Позивач, не погодившись з рішенням відповідача, з вимогою вчинити певні дії, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновків, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Так, суд вказав, що є безпідставним не зарахування періодів роботи позивачки з 15.08.1997 по 30.08.2007 рік та з 31.08.2007 по 29.08.2011 до спеціального страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти. Також має бути зарахований період роботи позивача з вересня 2011 по жовтень 2017 рік на посаді викладача коледжу, до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугою років, оскільки посада викладача вищого навчального закладу І і II рівня акредитації передбачена пунктом 1 Переліку №909.
За висновками суду, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.10.2024 № 057050011838 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 прийнято без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскарженій відповідачем частині, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі, також - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (надалі, також - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною 1 статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIIІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті "е" в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим. Так, пункт "е" у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
З прийняттям Закону №213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
За приписами пункту "е" частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, у відновленій редакції, після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019, визнав неконституційними положення пункту "а" статті 54, положення статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Отже, на день звернення 07.10.2024 позивачки до відповідача, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.10.2024 № 057050011838, вбачається, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.
При цьому, до спеціального страхового стажу згідно трудової книжки від 20.08.1997 не було зараховано періоди роботи з 15.08.1997 по 30.08.2007 рік, оскільки запис про звільнення з роботи завірено печаткою іншого підприємства та не надано підтвердження щодо перебування в відпустках по догляду за дітьми та в відпустках без збереження заробітної плати; з 31.08.2007 по 29.08.2011 року, оскільки в записі про прийняття на роботу не вказано назву установи та не надано підтвердження щодо перебування в відпустках по догляду за дітьми та в відпустках без збереження заробітної плати; періоди роботи з вересня 2011 по жовтень 2017 рік на посаді викладача коледжу в університеті можливо врахувати до спеціального стажу роботи, якщо посаду заявниці не включено до науково-педагогічних працівників, на яких поширюються умови оплати праці, пенсійного забезпечення, норми педагогічного навантаженню на рівні вищих1 навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, також не надано підтвердження щодо перебування в відпустках по догляду за дітьми та в відпустках без збереження заробітної плати.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
За приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників».
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
З аналізу наведених норм права слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків.
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
В силу приписів законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Крім того, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.
Законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи. При цьому, визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Тож, періоди роботи позивачки з 15.08.1997 по 30.08.2007 рік та з 31.08.2007 по 29.08.2011 підлягають зарахуванню до її спеціального страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти.
Щодо періоду роботи з вересня 2011 по жовтень 2017 рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (надалі - Перелік).
Згідно з розділом 1 “Освіта» цього Переліку право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: директори, їх заступники з (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладів.
Законом України “Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII встановлення рівнів акредитації навчальних закладів не передбачено, проте п. 12 його Прикінцевих положень встановлено таке: до приведення нормативно-правових актів з питань оплати праці, пенсійного та стипендіального забезпечення у відповідність із вимогами цього Закону умови оплати праці, пенсійного забезпечення педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, стипендіального забезпечення осіб, які навчаються, зберігаються: для університетів, академій, інститутів - на рівні закладів вищої освіти III-IV рівнів акредитації; для коледжів (включаючи коледжі як структурні підрозділи університетів, академій, інститутів) - на рівні закладів вищої освіти I-II рівнів акредитації.
Так, згідно з записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 20.08.1997 ОСОБА_1 01.09.2011 прийнята на посаду викладача Маріупольського коледжу ДВНЗ “ПДТУ», де працювала протягом періодів: з 01.09.2011 по 25.08.2012, з 01.09.2012 по 25.08.2013, з 01.09.2013 по 25.08.2014, з 01.09.2014 по 25.08.2015, з 01.09.2015 по 25.08.2016, з 01.09.2016 по 30.08.2017, з 01.09.2017 по 30.08.2018, з 03.09.2018 по 29.08.2019, з 02.09.2019 по 28.08.2020, з 01.09.2020 по 30.08.2021, з 01.09.2021 по 30.08.2024.
При цьому, посада викладача вищого навчального закладу І і II рівня акредитації передбачена пунктом 1 Переліку №909.
З врахуванням викладеного, є вірними висновки суду першої інстанції, що спірний період роботи позивачки підлягає до зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14.10.2024 № 057050011838 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 прийнято без урахування усіх обставин, які мали значення для його прийняття, а отже є протиправним та підлягало скасуванню.
Судом правильно обрано спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу та до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років періоди її роботи: з 15.08.1997 по 30.08.2007, з 31.08.2007 по 29.08.2011, з 01.09.2011 по 25.08.2012, з 01.09.2012 по 25.08.2013, з 01.09.2013 по 25.08.2014, з 01.09.2014 по 25.08.2015, з 01.09.2015 по 25.08.2016, з 01.09.2016 по 30.08.2017, з 01.09.2017 по 30.08.2018, з 03.09.2018 по 29.08.2019, з 02.09.2019 по 28.08.2020, з 01.09.2020 по 30.08.2021, з 01.09.2021 по 30.08.2024 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років.
Обраний судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення в оскарженій відповідачем частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 280/12176/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя О.О. Круговий
суддя Н.І. Малиш