Справа № 566/783/25
Провадження № 2/159/1552/25
(заочне)
02 грудня 2025 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі
головуючого судді - Смалюха Р.Я.,
за участю:
секретаря судового засідання - Клевецької О.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - не з'явився,
представника третьої особи - Самойліч Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), від імені якого діє представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), третя особа - Орган опіки та піклування в особі Люблинецької селищна рада Ковельського району Волинської області (45034, Волинська область, Ковельський район, селище Люблинець, вул. Незалежності, буд.51) про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовом до свого батька ОСОБА_3 про позбавлення його батьківських прав щодо позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач у справі є його батьком. Шлюб між ОСОБА_4 до ОСОБА_3 розірвано на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 08.11.2013, яке набрало законної сили. Після розірвання шлюбу позивач залишився проживати з матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 .
Батько, починаючи з 2011 року будь якої участі у його житті не приймав. Відповідач не піклується про нього, не дбає про його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з ним, не бере участі в його вихованні і не виявляє жодного інтересу до нього. Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо нього, що є підставою для позбавлення батьківських прав, відповідно до вимог с. 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа в заяві про розгляд справи за її відсутності зазначила, що позовні вимоги підтримує.
Ухвалою від 25.07.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив 22.08.2025.
22.08.2025 підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого у відпустці, судове засідання призначено на 18.09.2025.
18.09.2025 підготовче судове засідання відкладено на 10.10.2025.
10.10.2025 підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого у відпустці, судове засідання призначено на 24.10.2025.
У судове засідання 24.10.2025 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду на 27.11.2025.
27.11.2025 у судове засідання прибули позивач, і його представник, які позов підтримали, з підстав, викладених у позовній заяві та просять його задовольнити.
У судове засідання 27.11.2025 відповідач не з'явився, був повідомлений про судове засідання, про що свідчить проставлення ним підпису на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення R067027266999.
У судовому засіданні суд допитав свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Верховний Суд у своїх постановах від 13 листопада 2020 року у справі № 359/5348/17 (провадження № 61-18620св19) та від 8 грудня 2021 року у справі № 369/10161/19 (провадження № 61-3468св21) наголосив, що якщо учасники судового процесу, зокрема сторони чи їхні представники, не з'явилися на судове засідання, але суд дійде висновку, що наявних матеріалів достатньо для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, розгляд справи може бути завершено без її відкладення. Основним критерієм для відкладення справи є не відсутність сторони або її представника, а неможливість вирішення спору в межах відповідного судового засідання.
У цій справі суд вважає, що наявних матеріалів достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення, тому вирішення заяви може відбутися без відкладення розгляду справи.
Зважаючи на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 223, ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на основі наявних у справі доказів. Це зумовлено тим, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак не з'явився без пояснення причин та не подав відзиву, позивач просить задовольнити позов, заперечень проти заочного рішення не подавав.
У судовому засіданні 27.11.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі та повідомив присутніх, що повний текст судового рішення буде проголошено у судовому засіданні 02.12.2024.
Вивчивши матеріали справи суд встановив таке.
Свідоцтвом про народження № НОМЕР_1 від 27.11.2008 стверджується народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
З Копії витягу з Реєстру територіальної громади від 14.12.2022 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Довідкою № 748/1.29/2-19 від 11.10.2019, довідкою № 226/1.29/2-23 від 12.06.2023, довідкою № 205/1.29/2-25 від 25.04.2025, які видані Люблинецьким ліцеєм Волинської обласної ради доводиться та обставина, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , 1983 року народження не бере участі у вихованні сина, не спілкується з класним керівником та вчителями, не відвідує батьківські збори, не спілкується з дитиною в навчальному закладі.
Довідкою №152 від 16.04.2025 виданою Опорним навчальним закладом «Люблинецький ліцей» Люблинецької селищної ради Волинської області стверджується, що у період навчання ОСОБА_1 в ліцеї - з 01.09.2021 по 16.04.2025, ним опікується мати. Батько ОСОБА_3 в ліцеї не був, навантаженням сина не цікавився, з учителями не спілкувався, не зустрічався, не брав участі у батьківських зборах, не спілкувався з сином у навчальному закладі.
Рішенням виконавчого комітету Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області № 4/6 від 24.04.2025 «Про доцільність позбавлення батьківських прав» затверджений висновок комісії з питань захисту прав дитини № 4-1/2025 від 24.04.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно його неповнолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Та обставина, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язків відносно неповнолітнього сина підтверджується також розрахунком заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно долученої до справи копії довідки Млинівського відділу Державної виконавчої служби у Дубенському районі рівненської області від 14.04.20205 № 6075, станом на 31.03.2025 заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 188883,51 грн.
Свідок ОСОБА_5 , яка є рідною тіткою ОСОБА_1 повідомила суду, що за словами матері ОСОБА_9 , його батько ОСОБА_10 не сплачує аліменти, не підтримує контакт ні з ОСОБА_9 ні з донькою та не цікавиться їхнім життям. Свідок не бачила відповідача вже близько 15 років - відтоді, як ОСОБА_9 почав проживати в Любленці після повернення від батька. Свідок працюючи вихователькою ОСОБА_9 в садочку в с. Люблинець жодного разу не бачила, щоб батько відвідував заклад чи цікавився сином. Часто буваючи в ОСОБА_9 вдома, вона також ніколи не зустрічала там відповідача. Свідку відомо, що приблизно 8-9 років тому в Луцьку відбулася нетривала зустріч ОСОБА_9 з батьком, після чого він більше не проявляв зацікавлення ні навчанням сина, ні його здоров'ям, про яке піклуються мати та дідусь.
Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що ОСОБА_9 перестав спілкуватися з батьком ще до двох років, і надалі батько фактично був відсутній у його житті. Працюючи в ОСОБА_9 вихователькою групи продовженого дня, свідок жодного разу не бачила батька у школі. За словами самого ОСОБА_9 , тато навіть не телефонує йому з привітаннями на день народження.
Свідок ОСОБА_8 , яка є мамою позивача, пояснила суду, що коли ОСОБА_9 був малим, родина жила в селі Букійма разом із батьком, але розійшлися у 2010 році. Коли діти потрапили до лікарні й потрібні були ліки, батько не допоміг, бо «не мав грошей», і відтоді підтримку сім'ї завжди забезпечували лише її батьки. До Люблинця відповідач ніколи не приїжджав, а в Луцьку інколи траплялися короткі зустрічі, однак жодної власної ініціативи щодо участі в житті ОСОБА_9 батько не проявляв. У ранньому віці він ще дарував ОСОБА_9 подарунки, але згодом перестав навіть телефонувати. Має значну заборгованість зі сплати аліментів. У садок і школу не приходив, на проблеми зі здоров'ям - зокрема травму коліна та видалення зуба п'ять років тому - не реагував. Уже понад десять років не виходить на зв'язок і фактично припинив будь-яке спілкування.
Свідок ОСОБА_7 , який є дідусем позивача, зазначив, що коли ОСОБА_9 було півтора року, він з мамою і сестрою переїхали до Люблинця , і відтоді свідок жодного разу не бачив відповідача - він не з'являвся ні в садочку, ні в школі, ні на випускному. Батько ніколи не забезпечував дитину, не купував одягу. ОСОБА_9 навіть не знає, як виглядає його батько. На 17-річчя батько також його не привітав.
Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері сімейних правовідносин щодо позбавлення батьківських прав відповідача щодо його неповнолітнього сина.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 04.12.2024 у справі № 133/747/23, від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; пункт 76, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.
У ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
У ч. 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).
За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Зазначена позиція міститься постанові Верховного суду від 04.12.2024 у справі № 133/747/23.
Дослідивши поданий до позову висновок комісії з питань захисту прав дитини про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд зазначає таке.
Вказаний висновок базується на заяві матері та неповнолітнього ОСОБА_1 .
Як слідує з висновку комісії з питань захисту прав дитини про доцільність позбавлення батьківських прав, ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно неповнолітнього сина ОСОБА_15 . В закладі освіти, де навчається син ОСОБА_3 не був, навантаженнями сина не цікавиться, з учителями - предметниками не спілкується, батьківських зборів не відвідує. Дитина стверджує, що батько повністю відсторонив себе від виконання батьківських обов'язків (не бере участі у вихованні, не цікавиться його проблемами, успіхами та досягненнями, не долучається до матеріального забезпечення). ОСОБА_3 підтвердив, що фактично повністю вихованням і утриманням свого сина займається матір дитини. Стверджує, що колишня дружина не давала можливості вільно спілкуватись з дітьми та брати участь у їх вихованні. Причину заборгованості по сплаті аліментів пояснює неспроможністю достатньо заробляти через незадовільний стан здоров'я.
Рішенням виконавчого комітету Люблинецької селищної ради № 4/6 від 24.04.2025 «Про доцільність позбавлення батьківських прав», вказаний висновок було затверджено та визнано доцільним позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Аналіз досліджених по справі доказів дає обґрунтовані та достатні підстави вважати, що відповідач свідомо не виконує своїх батьківських обов'язків стосовно неповнолітнього сина, умисно самоусунулася від його виховання та утримання, долею та життям сина взагалі не цікавиться достатньо тривалий час, при цьому розуміючи неповнолітній вік сина і потребу батька у його зростанні.
Жодних дій, які б вказували на інтерес відповідача до життя неповнолітнього сина ОСОБА_9 , прояв до його піклування і виховання, по справі не встановлено. Ні на засідання органу опіки та піклування, ні в жодне судове засідання, відповідач не прибув, що свідчить про його байдужість як до самого сина, так і питання позбавлення його батьківських прав як крайнього заходу впливу.
Така поведінка відповідача також вказує на те, що змінити своє ставлення до дитини та виконання батьківських обов'язків він не бажає.
Існування певних об'єктивних чинників, які б не залежали від волі відповідача і унеможливлювали виконання ним своїх батьківських обов'язків, по справі не встановлено.
На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи наявні беззаперечні докази того, що відповідач умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що позивач довів що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо нього, а тому позов спід задовольнити.
У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати по справі у вигляді судового збору належить покласти на відповідача.
На підставі ст.ст. 150, 164, 166, 167 Сімейного Кодексу України, ст.ст. ст.ст. 6-8, 12-18, 81, 141 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав задовольнити.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо його неповнолітнього сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Копію цього рішення суду надіслати сторонам у справі.
Заочне рішення може бути переглянуте Ковельським міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування учасників справи
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме місце реєстрації - АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
Третя особа - Орган опіки та піклуванння в особі Люблинецька селищна рада Ковельського району Волинської області (ЄДРПОУ 05477646, адреса: Ковельський район, селище Люблинець, вул. Незалежності, буд.51).
Повне судове рішення складене 02.12.2025.
Головуючий:Р. Я. СМАЛЮХ