02 грудня 2025 року м. Чернівці Справа № 600/717/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення від 29.01.2025 про відмову у перетині державного кордону України гр. ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ним подано усі необхідні документи для проходження прикордонного контролю, проте рішенням йому відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України з підстав - в пенсійному посвідченні невказана група і причина інвалідності.
Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки суперечить нормам чинного законодавства та порушує його права і законні інтереси.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач) подав до суду відзив, яких вказував на безпідставність та необґрунтованість заявленого позову. В обґрунтування заперечень відповідач, серед іншого, зазначав, що відомості про групу, підгрупу, причину інвалідності та строк, на який встановлено інвалідність, зазначаються в посвідченні незалежно від виду призначеної пенсії. Позивачем при перетині кордону надано пенсійне посвідчення, яке не містить інформацію про групу і причину інвалідності, таким чином воно не відповідає законодавству та не надає право на перетин кордону.
З'ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю 3 групи довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ № 066089 від 11.07.2022.
Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.08.2022, позивачу у 2022 році призначено пенсію по інвалідності довічно.
Відповідно до військово-облікового документу «Резерв+», позивачу до 11.01.2026 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
29.01.2025 позивач прибув до міжнародному пункту пропуску для автомобільного сполучення “Мамалига» з метою здійснення перетинання державного кордону на виїзд з України.
Як зазначав позивач у позові та не заперечувалося відповідачем у відзиві, при проходженні паспортного контролю ним були надані для перевірки працівнику прикордонної служби такі документи:
- паспорт громадянина України;
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- витяг з військово-облікового документу з додатку «Резерв+» системи «Оберіг», в якому міститься інформація про відстрочку від військової служби до11.01.2026 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з датою уточнення даних 13.01.2025;
- довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ № 066089 від 11.07.2022;
- пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.08.2022.
За результатом проходження паспортного контролю, начальником 3 групи інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_2 прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 29.01.2025 та відмовлено позивачу у виїзді з України.
Як вказано в даному Рішенні, причина відмови: на підставі Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІII, Закону України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», пункту 17 постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», обмежено у праві виїзду з України на підставі п. 2-1, абз. 1 - особа з інвалідністю, в пенсійному посвідченні невказана група і причина інвалідності.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
У відповідності до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Згідно із ст. 1 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Разом з тим, частинною другою цієї ж статті Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
З викладеного видно, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Статтею 1 Закону № 389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону № 389-VIII).
Згідно пункту 6 частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Згідно з вимогами Закону №1710-VI повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України (статті 3, 6 Закону №1710-VI).
Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Згідно із статтею 3 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII) перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, якими визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону, які затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила 57).
Відповідно до п. 2 Правил № 57 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Абзацом 2 пункту 2-1 Правил №57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).
Розглядом справи по суті встановлено, що 29.01.2025 позивач прибув до міжнародному пункту пропуску для автомобільного сполучення “Мамалига» з метою здійснення перетинання державного кордону на виїзд з України. При проходженні паспортного контролю позивачем були надані для перевірки працівнику прикордонної служби такі документи: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; витяг з військово-облікового документу з додатку «Резерв+» системи «Оберіг», в якому міститься інформація про відстрочку від військової служби до11.01.2026 відповідно до п. 2 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з датою уточнення даних 13.01.2025; довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ № 066089 від 11.07.2022; пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.08.2022.
За результатом проходження паспортного контролю, 29.01.2025 відповідачем прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яким позивачу обмежено у праві виїзду з України на підставі п. 2-1, абз. 1 - особа з інвалідністю, в пенсійному посвідченні невказана група і причина інвалідності.
Відповідач не заперечував у поданому відзиві щодо подання позивачем вказаних вище документів та не наводив жодних аргументів чи спростувань стосовно вказаного переліку.
Абзацом 1 п. 15 Правил № 57 визначено, що на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.
Отже, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляючи громадянину у перетинанні державного кордону зобов'язана винести обґрунтоване письмове рішення, в якому зазначити конкретні причини відмови.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що на підтвердження права перетину державного кордону України в умовах введення воєнного стану на підставі абзацу 2 пункту 2-1 Правил № 57 ним було надано усі необхідні документи, що підтверджували наявність у нього інвалідності.
Суд зауважує, що оскаржуване рішення від 29.01.2025 не містить жодних конкретних відомостей про відсутність у позивача документів, які дають право на перетин державного кордону в період дії на території України воєнного стану.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що на пункті пропуску позивач надав закордонний паспорт громадянина України, з якого видно, що в період з 2022 року по 2025 рік він неодноразово перетинав кордон України. Окрім того, станом на 30.01.2025 позивач на іншому пропуску перетнув державний кордон України пред'явивши ті ж документи, що і в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Мамалига».
Стосовно посилань відповідача про те, що позивачем при перетині кордону надано пенсійне посвідчення, яке не містить інформацію про групу і причину інвалідності, таким чином воно не відповідає законодавству та не надає право на перетин кордону, суд ставиться критично, оскільки не зазначення пенсійним органом в пенсійному посвідченні серії НОМЕР_2 від 11.08.2022 інформації про групу і причину інвалідності позивача не спростовують наявність у нього інвалідності.
Суд звертає увагу, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не взято до уваги довідку до акту МСЕК серії 12 АГГ №066089 від 11.07.2022, згідно якої у позивача вказана 3 група інвалідності довічно з причиною інвалідності - загальне захворювання.
Крім того, під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не враховано відомості наведені у військово-обліковому документі з додатку «Резерв+» системи «Оберіг», в якому міститься інформація про надання позивачу, як особі з інвалідністю, відстрочки від військової служби до 11.01.2026 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з датою уточнення даних 13.01.2025.
У зв'язку з цим, суд наголошує, що відповідно до змісту статті 14 Закону №1710-VI рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови.
Натомість, в оскаржуваному рішенні про відмову в перетині державного кордону не зазначено жодної правової підстави для прийняття відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачем, а така підстава як “особа з інвалідністю, в пенсійному посвідченні невказана група і причина інвалідності» не ґрунтується на положеннях закону.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість прийнятого рішення про відмову в перетині державного кордону України, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення про відмову позивачу у перетині державного кордону України від 29.01.2025.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи підтверджується, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України від 29.01.2025.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 1211,20 грн.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.К. Левицький