Справа № 500/4906/25
02 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104650006677 від 07.03.2025 про відмову зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності з 11.04.1988 по 12.08.1994 та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності з 11.04.1988 по 12.08.1994, призначити пенсію за віком ОСОБА_1 та виплачувати її, починаючи з дня звернення, а саме: 27.02.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 27.02.2025 звернувся до органів пенсійного забезпечення із заявою про призначення пенсії за віком, однак Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії №104650006677 від 07.03.2025 у зв'язку із тим, що за доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи з 11.04.1988 по 12.08.1994, оскільки дата звільнення « 12.08.1994» не відповідає даті наказу на звільнення « 25.11.1994».
Проте позивач не погоджується із вказаним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, та вказує, що не може нести відповідальність за неточні записи у його трудовій книжці.
Ухвалою судді від 25.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
12.09.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в тернопільській області надійшли додаткові пояснення, які суд в силу ст.162 КАС України приймає як відзив на позовну заяву.
Так у відзиві представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що за доданими до заяви про призначення пенсії за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивачу не враховано періоди роботи з 11.04.1988 по 12.08.1994, оскільки у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 19.12.1980 містяться неточності дати наказу звільнення з роботи (25.11.1994).
Зазначає, що позивачем до органів Пенсійного фонду не було надано документів визначених пунктом 3 Порядку №637, які підтверджують спірний період роботи з 11.04.1988 по 12.08.1994 згідно цієї трудової книжки.
Вказує, що органами Пенсійного фонду обчислено страховий стаж позивача, який становить - 17 років 01 місяць 23 дні.
Зазначає, що за результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення від 07.03.2025 №104650006677 про відмову в призначенні пенсії за віком внаслідок відсутності у нього необхідного страхового стажу не менше 20 років.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 27.02.2025 до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №104650006677 від 07.03.2025.
Як слідує із вказаного рішення, страховий стаж особи становить 17 років 01 місяців 23 дні.
За доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи з 11.04.1988 по 12.08.1994, оскільки дата звільнення « 12.08.1994» не відповідає даті наказу на звільнення « 25.11.1994».
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, у зв'язку з відсутністю необхідного віку.
Позивач вважаючи вказане рішення протиправним, звернувся до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону №1058-ІV.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058, у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Відповідно до ч.3 ст.26 Закону №1058, у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 року.
Оскільки на момент звернення до пенсійного органу вік позивача становив 64 роки 07 місяців, то відповідно до положень вказаної статті, необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком повинен становити не менше 20 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Суд зазначає, що спірний період роботи позивача з 11.04.1988 по 12.08.1994 не зараховано до його страхового стажу, оскільки дата звільнення « 12.08.1994» не відповідає даті наказу на звільнення « 25.11.1994».
Як слідує із записів трудової книжки від 19.12.1980:
- 11.04.1988 позивача прийнято на роботу в Київську ремонтно-механічну майстерню (ТОВ "Русин-1992") відповідно до наказу №36-к §1 від 11.04.1988 (запис №09).
- 12.08.1994 позивача звільнено з ВОП "Русин" на підставі рішення Ради акціонерів, наказ №100-к від 31.09.1994 (запис №12).
- Поряд з цим, згідно відомостей трудової книжки, запис №12 вважається недійсним відповідно до наказу №137-к від 25.11.1994 (запис №13).
- Відповідно до цього ж наказу №137-к від 25.11.1994 позивача звільнено з ВОП "Русин" за власним бажанням з 12.08.1994 (запис №14).
Таким чином, дата наказу про звільнення не співпадає з датою звільнення у зв'язку з тим, що була змінена підстава звільнення позивача, що не суперечить законодавству.
Крім цього, на час первинного заповнення трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 15.08.1983 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців " встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення записів про роботу позивача у спірний період після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
В силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України дані висновки враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Разом з тим, окрім наведеної обставини, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу за спірний період. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо періоду роботи відповідачами суду не надано.
При цьому, як встановлено судом згідно записів трудової книжки, дата наказу про звільнення не співпадає з датою звільнення у зв'язку з тим, що була змінена підстава звільнення позивача (дата звільнення не змінилась), що не суперечить законодавству.
Також позивачем до позовної заяви додано довідку ТОР "Русин-1992" від 21.12.2020 №21/12, у якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно працював у ТОВ "Русин-1992" на посаді старшого пасічника з 11.04.1988, наказ №36-к від 11.04.1988 по 12.08.1994, наказ №137-к від 25.11.1994.
Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача в ТОВ "Русин-1992" з 11.04.1988 по 12.08.1994 до страхового стажу, у зв'язку з чим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104650006677 від 07.03.2025 є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
При цьому, слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати достатність стажу для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
А тому, прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком згідно 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" без перевірки наявності чи відсутності усіх для цього підстав є передчасним.
Враховуючи наведене, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2025 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу період роботи в ТОВ "Русин-1992" з 11.04.1988 по 12.08.1994.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №104650006677 від 07.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2025 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу період роботи в ТОВ "Русин-1992" з 11.04.1988 по 12.08.1994.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Баб'юк П.М.