Справа № 500/4113/25
02 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командира Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Командира Військової частини НОМЕР_1 (надалі, відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (надалі, відповідач-2), в якому, з урахуванням уточненої редакції позовної заяви, просить визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 за період з 1 січня 2023 року по 15 травня 2025 року, зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди у сумі 885000 грн (29,5 місяців х 30 000 грн), зобов'язати відповідача здійснити індексацію суми 885000 грн відповідно до ст. 524 та 625 Цивільного кодексу України - з урахуванням індексу інфляції та 3% річних - за період з 01.02.2023 по дату фактичної виплати, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 88500 грн (10% від суми винагороди) - через тривале ігнорування законного права, психологічне напруження, втрату довіри до інституцій та знецінення виконаних бойових завдань.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що додаткова винагорода у розмірі 30000 грн/міс. не була нарахована та не виплачена за період з 1 січня 2023 року по 15 травня 2025 року, що, на думку позивача, підтверджується відсутністю у витягу з наказу №135 будь-яких розрахунків або посилань на Постанову КМУ №168. Крім того, позивач просить врахувати, що йому не було здійснено індексації цієї суми (період прострочення - з 01.02.2023), а також не було враховано моральну шкоду, яку позивач зазнав внаслідок тривалої бездіяльності з боку командира військової частини.
Ухвалою суду від 14.07.2025 позовну заяву залишено без руху, та у встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Ухвалою суду від 23.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Командир Військової частини НОМЕР_1 та представник Військової частини НОМЕР_1 подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просять відмовити у задоволенні позову повністю. Доводи відповідачів загалом зводяться до того, що позивач в період з 01.02.2023 по 15.05.2025 не залучався до участі у спеціальних бойових завданнях, передбачених абз. абз. 16-18 п. 2 розділу XXXIV Порядку № 260, в редакції Наказу № 44, та абз. абз. 17-24 п. 2 розділу XXXIV Порядку № 260, в редакції Наказу № 566. Крім цього, відповідачі просять врахувати, що з 01.02.2023 порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі до 30000,00 грн передбачено нормами п. 2 розділу XXXIV Порядку №260, яким визначається вичерпний перелік завдань, участь у виконанні яких надає право військовослужбовцю на отримання додаткової винагороди у відповідному розмірі.
Позивач подав до суду заперечення на відзив відповідача, які суд розцінює як відповідь на відзив. Просить врахувати, що протягом спірного періоду позивач проходив службу в добовому наряді, зі зброєю, у більшості через добу. Позивач не заперечує, що за січень 2023 року йому могла бути виплачена додаткова винагорода, відтак, на думку позивача, така винагорода повинна виплачуватись і за весь інший період.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 09.06.2017.
У відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №135 від 15.05.2025, позивача з 15.05.2025 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.
02.06.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив провести перерахунок грошового забезпечення за період служби з 01.01.2023 по 15.05.2025 з урахуванням належної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн згідно з Постановою №168; у разі виявлення заборгованості - здійснити виплату на користь позивача, відповідно до чинного законодавства: здійснити перерахунок усіх належних позивачу виплат, включаючи додаткову винагороду, відповідно до фактично відпрацьованого часу та норм чинного законодавства, і врахувати їх при остаточному розрахунку.
У відповідь на вказану заяву відповідачем на адресу позивача направлено лист №2321 від 18.06.2025, в якому зазначено, що виконання позивачем обов'язків військової служби в добовому наряді, передбачених Статутом внутрішньої служби є відмінними від виконання бойового (спеціального) завдання, яке виконується в розумінні Постанови №168, а тому підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача відсутні.
Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ №168).
Відповідно до пункту першого Постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно пункту 21 Постанови КМУ від 28.02.2022 №168 установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
Відповідно до пункту другого розділу XXXІV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 виплачується в таких розмірах:
100000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави - агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах): під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно; у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника; із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою; у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії; на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях); з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника; з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту; кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування); у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів; з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Відповідно до пунктів третього-п'ятого розділу XXXVI Порядку від 07 червня 2018 року №260 райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: - бойовий наказ (бойове розпорядження); - журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); - рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах, командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.
Згідно пунктів восьмого та дев'ятого розділу XXXVI Порядку від 07 червня 2018 року № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, є відповідні накази командирів (начальників) військової частини, а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі: бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини.
Як слідує з матеріалів справи, позивачу виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 за січень 2023 року у розмірі 30000,00 грн (з урахуванням утримання військового збору у розмірі 1,5 %), що не заперечується відповідачами у справі.
У спірному випадку позивач вказує про те, що з 01.01.2023 по 15.05.2025 він ніс службу в озброєних добових нарядах.
Разом з тим, доказів того, що в період з 01.02.2023 по 15.05.2025 позивач залучався до участі у бойових (спеціальних) завданнях згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями, судом не здобуто та учасниками справи суду не подано.
Як встановлено судом, з 01.01.2023 по 15.05.2025 позивач залучався до несення служби зі зброєю у добовому наряді військової частини НОМЕР_1 в пункті постійної дислокації ( АДРЕСА_1 ).
Суд вважає, що виконання позивачем обов'язків військової служби в добовому наряді, передбачених Статутом внутрішньої служби є відмінними від виконання бойового (спеціального) завдання, яке виконується в розумінні Постанови №168.
Вирішуючи спір по суті, суд також приймає до уваги доводи відповідачів стосовно того, що з 01.02.2023 підстави та порядок виплати додаткової винагороди у розмірі до 30000,00 грн змінено відповідно до Постанови № 43 та Наказу № 44.
Суд зазначає, що до 31.01.2023 додаткова грошова винагорода у розмірі 30000,00 грн. виплачувалась усім військовослужбовцям Збройних Сил України, які перебували поза межами районів ведення воєнних (бойових) дій, в той час як з 01.02.2023 відповідний підхід було змінено Міністерством оборони України на підставі та в порядку, визначеному Постановою № 168.
Отож, суд прийшов до переконання, що у спірному випадку відсутні підстави для виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 за період з 1 січня 2023 року по 15 травня 2025 року, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 за період з 01.01.2023 по 15.05.2025.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Що стосується застосування до даних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
За змістом статей 524, 533 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, й щодо факту виплати додаткової винагороди у відповідності до Постанови №168.
В свою чергу, частиною 1 ст.1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 за період з 1 січня 2023 року по 15 травня 2025 року, зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди у сумі 885000 грн (29,5 місяців х 30 000 грн), не підлягають також до задоволенні позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити індексацію суми 885000 грн відповідно до ст. 524 та 625 Цивільного кодексу України - з урахуванням індексу інфляції та 3% річних - за період з 01.02.2023 по дату фактичної виплати, про стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 88500 грн (10% від суми винагороди).
Таким чином, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Оскільки суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 02 грудня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ),
відповідачі:
Командир Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Головуюча суддя Дерех Н.В.