02 грудня 2025 року м. РівнеСправа №460/10946/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-2), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 за № 172650010338 від 18.06.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком;
зобов'язати відповідача-1 призначити з 25.03.2025 позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка станом на 01.01.1993 прожила в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років;
зобов'язати відповідача-2 виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 25.03.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 11.06.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії, оскільки згідно з поданими документами тривалість роботи або проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 16 днів. Позивач зазначив, що він народився в с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області 24.03.1971 та постійно проживав в цьому ж селі по 11.08.1988, з 31.12.1988 по 04.01.1989, з 08.07.1989 по 31.08.1989, з 06.01.1990 по 15.01.1990, 3 11.07.1990 пo 31.08.1990, з 30.12.1990 пo 10.01.1991, з 04.06.1991 по 31.08.1991, з 28.12.1991 по 05.01.1992, з 01.04.1992 по 29.08.1992 в період між навчанням з 01.09.1988 по 30.12.1992 в Житомирському сільськогосподарському інституті в м. Житомир, перебуваючи на канікулах та проходячи виробничу практику в колгоспі «Перше травня», проживав без реєстрації, а з 16.07.1999 зареєстрований, постійно працював, проживав та проживає на даний час в цьому ж селі, що підтверджується копіями паспорту громадянина України, свідоцтва про народження, атестату про середню освіту, диплому про здобуття вищої освіти в Житомирському сільськогосподарському інституті, трудової книжки, архівної довідки Поліського національного університету за № 557/01-16 від 31.12.2024, довідки ЦНАП Сарненської міської ради Рівненської області про реєстрацію і проживання за № 273/03-15 від 26.02.2025 та довідки виконавчого комітету Великовербченського старостинського округу № 1 Сарненської міської ради Рівненської області за № 13/01-186 від 01.05.2025 з належним чином завіреними заявами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про проживання без реєстрації. Звертає увагу, що відповідач-1 при прийнятті рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії з доданих до заяви про призначення пенсії документів взяв до уваги його паспорт громадянина України, свідоцтво про народження, атестат про середню освіту, диплом про здобуття вищої освіти в Житомирському сільськогосподарському інституті, трудову книжку, довідку ЦНАП Сарненської міської ради Рівненської області про реєстрацію і проживання за № 273/03-15 від 26.02.2025, на підставі яких було зроблено висновок, що станом на 01.01.1993 позивач відпрацював (проживав) у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 3 місяці 16 днів. Однак, відповідач-1 безпідставно не взяв до уваги вказану вище архівну довідку. Позивач вважає, що він набув право на зниження віку виходу на пенсію на повних шість років. За наведених обставин, вважає, що відповідач-1 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 27.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачами відзиву.
Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. При опрацюванні наданих позивачем документів для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку встановлено: вік заявника - 54 роки; страховий стаж - 35 років 09 місяців 24 дні; період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення - 2 роки 3 місяці 16 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки у позивача відсутня необхідна кількість років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Відповідач-1 вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач-2 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII, становить 26 років. Страховий стаж позивача становить 35 років 9 місяців 24 дні. Пунктом 1 ч. 2 статті 55 Закону № 796 зазначено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали та додатково або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право виходу на пенсію із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, але не більше 6 років. Вказав, що початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки можлива лише особам, які постійно проживали або постійно процювали у зазначених зонах з моменту аварії з 26.04.1986 по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Зауважив, що початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки. Згідно з даними диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1988 по 21.12.1992 навчався в Житомирському сільськогосподарському інституті, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. З огляду на зазначене, підтверджено період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 2 роки 3 місяці 16 днів. Зауважив, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 щонайменше 3 роки. Оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 - не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє. Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач-1 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 11.11.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно з довідкою від 26.02.2025 №273/03-15, виданою Центром надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області, ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає у с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області з 24.03.1971 по 11.08.1988, з 16.07.1999 по даний час.
За змістом довідки від 01.05.2025 №13/01-186, виданої Великовербчанським старостинським округом №1 виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області, позивач зі слів свідків у період з 31.12.1988 по 04.01.1989, з 08.07.1989 по 31.08.1989, з 06.01.1990 по 15.01.1990, з 11.07.1990 пo 31.08.1990, з 30.12.1990 пo 10.01.1991, з 04.06.1991 по 31.08.1991, з 28.12.1991 по 05.01.1992, з 01.04.1992 по 29.08.1992 дійсно проживав в с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області без реєстрації місця проживання, перебуваючи на зимових та літніх канікулах, а також проходячи виробничу практику в місцевому колгоспі «Перше травня», стипендіатом якого являвся.
11.06.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Закарпатській області.
18.06.2025 ГУ ПФУ в Закарпатській області прийнято рішення №172650010338, яким відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та відсутністю заяви про отримання пенсійного забезпечення від органів Пенсійного фонду російської федерації. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону №1058, з урахуванням положень ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2025 по 31.12.2025, становить для потерпілих 3 категорії - не менше 26 років. Страховий стаж становить 35 років 9 місяців 24 дні. Період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 2 роки 3 місяці 16 днів.
Вважаючи вказане рішення органу Пенсійного фонду протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (п. 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , видане 11.11.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) надає позивачу право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою ст. 55 Закону №796-XII, за умови проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII).
Разом з тим, вищевказане посвідчення не підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду ґрунтується на висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.
Аналізуючи положення абзацу 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.05.2025 у справі № 460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Суд встановив, що згідно з довідкою від 26.02.2025 №273/03-15 позивач проживав 24.03.1971 по 11.08.1988, з 16.07.1999 по 26.02.2025 (дата видачі довідки) в с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Також з матеріалів справи встановлено, що позивач у період з 01.09.1988 по 30.12.1992 навчався на денній формі навчання в Житомирському сільськогосподарському інституті в м. Житомир, що підтверджується дипломом від 30.12.1992 серії НОМЕР_1 , архівною довідкою Поліського національного університету від 31.12.2024 №557/01-16, записами №1 та №2 трудової книжки серії НОМЕР_3 .
У позовній заяві позивач ствердив, що у період з 01.09.1988 по 30.12.1992 він був студентом денної форми навчання у вищевказаному інституті.
У справі, що розглядається, суд враховує правовий підхід, застосований у постанові від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23 Верховним Судом, який зазначив, що "…виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, зокрема, у зв'язку із постійним проживанням в такій місцевості, з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини...".
Отже, період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
До позовної заяви позивач долучив довідку від 01.05.2025 №13/01-186, видану Великовербчанським старостинським округом №1 виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області, про те, що в період: з 31.12.1988 по 04.01.1989, з 08.07.1989 по 31.08.1989, з 06.01.1990 по 15.01.1990, з 11.07.1990 пo 31.08.1990, з 30.12.1990 пo 10.01.1991, з 04.06.1991 по 31.08.1991, з 28.12.1991 по 05.01.1992, з 01.04.1992 по 29.08.1992, він проживав в с. Велике Вербче, Сарненського району, без реєстрації, перебуваючи на зимових та літніх канікулах та під час виробничої практики.
Оцінивши такий доказ позивача, суд зазначає, що його перебування на радіаційно забрудненій території декілька днів на місяць не може свідчити про постійне проживання на цій території в розумінні статті 55 Закону №796-XII, позаяк він постійно проживав в іншому населеному пункті у зв'язку з навчанням. Тому таке короткотермінове перебування не може бути враховане для надання особі пільги у вигляді права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, яке пов'язується, перед усім, з фактом постійного тривалого проживання або роботи в зоні радіоактивного забруднення.
При цьому, суд зауважує, що віддаленість місця навчання позивача від його зареєстрованого місця проживання виключає можливість фактичного проживання позивача у спірні періоди в зоні гарантованого добровільного відселення - в с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області.
Суд підкреслює, що при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог чинного законодавства необхідною умовою для застосування положень статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання або роботи у радіаційно забрудненій зоні станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років, а стосовно позивача така умова не додержана.
Таким чином, період навчання позивача у вищому навчальному закладі в чистій зоні з 01.09.1988 по 30.12.1992 не підлягає врахуванню при призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) по 11.08.1988 - 2 роки 3 місяці 17 днів; з 16.07.1999 по 26.02.2025 (дата видачі довідки) - 25 років 7 місяців 11 днів, що в сукупності становить 27 років 10 місяців 28 днів, з яких 2 роки 3 місяці 17 днів проживання - станом на 01.01.1993.
Оскільки станом на 01.01.1993 позивач не проживав і не працював у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, то правових підстав для зменшення пенсійного віку та призначення пенсії за абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII він не набув.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23, який враховано судом при вирішенні цієї справи.
Таким чином, суд дійшов переконання, що відповідач-1 правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Враховуючи вимоги Закону №1058-ІV та наявність у позивача страхового стажу 35 років 9 місяців 24 дні, право на призначення пенсії за віком за документами, наданими до заяви про її призначення від 11.06.2025, позивач набуде в 60 років (ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Суд зазначає, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать на користь висновку, що на час виникнення спірних правовідносин позивач не набув права на призначення пенсії за віком, отже його права та законні інтереси не були порушені відповідачем внаслідок прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи результати судового розгляду справи, судові витрати відповідно до статті 139 КАС України не розподіляються.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська обл., 88008. ЄДРПОУ/РНОКПП 20453063)
Повний текст рішення складений 02 грудня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко