02 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14619/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:
- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням максимальним розміром;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату пенсії, перерахованої відповідно рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 по справі № 440/8423/25 з 01.02.2023, з 01.03.2024, з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично проведених виплат.
Ухвалою суду від 27.10.2025 позовну заяву залишено без руху.
28.10.2025 позивачем надано до суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Позивач набув право на державне пенсійне забезпечення та отримує пенсію відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що не заперечується сторонами.
Згідно протоколу перерахунку пенсії з 01.02.2023 позивачу здійснено перерахунок та виплату пенсії. Підсумок пенсії складає 36340,06 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії - 26754,24 грн.
Водночас в подальшому відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2024 внаслідок якого підсумок пенсії (з надбавками) склав 37840,06 грн. Водночас, цим же перерахунком розмір пенсії з 01.03.2024 був обмежений максимальним розміром 28254,24 грн.
Також відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025, внаслідок якого підсумок пенсії (з надбавками) склав 39340,06 грн. Водночас, цим же перерахунком розмір пенсії з 01.03.2025 був обмежений максимальним розміром 26303,80 грн.
Позивач не погодився з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, які полягають у обмеженні пенсії максимальним розміром при здійсненні її перерахунку з 01.02.2023, 01.03.2024, 01.03.2025, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суд зауважує, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром у спірних відносинах передбачено частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ та статтею 2 Закону №3668-VI.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України".
У пункті 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України визначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Системний аналіз норм законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 дає підстави для висновку, що з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром, а саме 10 прожитковими мінімумами для непрацездатної особи, є нечинною та не підлягає застосуванню у спірних відносинах.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 16.04.2020 у справі №620/1285/19, від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18.
Внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до частини сьомої 43 Закону №2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18.
З огляду на викладене, частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Суд визнає помилковими посилання пенсійного органу щодо наявності у статті 2 Закону №3668-VI положень стосовно можливості обмеження пенсії максимальним розміром на рівні 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, оскільки Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Обмеження максимального розміру пенсії порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
При цьому, суд враховує, що положення статті 2 Закону №3668-VІ є аналогічними за змістом положенням частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Суд зауважує, що "Обчислення пенсії" особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43-47) Закону №2262-ХІІ, а "Виплата пенсій" та "Порядок перерахунку пенсій" - розділами VII (статті 52-62) та VIII (статті 63-66) Закону №2262-ХІІ відповідно та згаданими положеннями не передбачено застосування будь-яких коефіцієнтів при обчисленні суми пенсії до виплати.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначив: "вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). [...]
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.".
З урахуванням наведеного суд констатує, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб може мати місце лише у випадку внесення відповідних змін до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп(ІІ)/2020 зазначено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим“ (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним“ (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим“ (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію “якості закону».
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не мають застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За обставин справи, що розглядається, до спірних відносин слід застосовувати положення Закону №2262-ХІІ, оскільки вони є спеціальними та мають вищу юридичну силу відносно приписів Закону №4059-IX та Постанови №1.
А оскільки Закон №2262-ХІІ не передбачає врахування будь-яких коефіцієнтів при обчисленні пенсій особам, що мають право на пенсійне забезпечення відповідно до норм згаданого закону, суд дійшов висновку, що зменшення розміру пенсії позивача з 01.01.2025 та 01.03.2025 внаслідок застосування пенсійним органом положень статті 46 Закону №4059-IX та пункту 1 Постанови №1 є протиправним.
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У силу пункту 5 частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (надалі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежується конституційне право громадян, які перебували на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, на соціальний захист, передбачене статтями 17, 46 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 17.03.2004 №7-рп/2004 у справі №1-13/2004 за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, четвертої статті 59 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) зазначено, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.
Зі змісту протоколу про перерахунок пенсії позивача з 01.01.2025 суд встановив, що такий перерахунок мав місце виключно з метою реалізації приписів Закону №4059-IX та Постанови №1.
Відтак, виплата позивачу пенсії з 01.01.2025 та 01.03.2025 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови №1, є протиправною.
За таких обставин, зважаючи на визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, приймаючи до уваги те, що обмеження пенсії максимальним розміром порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУПФ України в Полтавській області щодо проведення нарахування та виплати пенсії після її перерахунку з обмеженням максимального розміру з 01.02.2023, 01.03.2024, 01.03.2025.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2906,88 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 лютого 2023 року, 01 березня 2024 року, з 01 березня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року, 01 березня 2024 року, з 01 березня 2025 року без обмеження максимальним розміром та із врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2906,88 грн. (дві тисячі дев'ятсот шість гривень вісімдесят вісім копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва