01 грудня 2025 року м.Київ № 320/48196/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у місті Києві до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернулось Головне управління ДПС у місті Києві з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, у якому просить суд :
- скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Максима Бялого № 59954032 від 02.09.2025 про накладення штрафу у розмірі 10200 грн, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 826/14212/18 від 26.07.2019, що видав Окружний адміністративний суд м. Києва.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.09.2025 до ГУ ДПС у м. Києві надійшла постанова державного виконавця №59954032 від 02.09.2025 про накладення штрафу у розмірі 10 200 грн за невиконання виконавчого листа №826/14212/18. Позивач вважає, що державний виконавець безпідставно дійшов висновку про наявність складу правопорушення, оскільки ГУ ДПС у м. Києві повідомило про об'єктивну неможливість самостійного виконання дій щодо збільшення реєстраційного ліміту ПДВ у СЕА ПДВ та звернулося до ДПС України як до уповноваженого органу. На думку Позивача, державний виконавець прийняв постанову з порушенням вимог Конституції України та Податкового кодексу України, які визначають компетенцію контролюючих органів у спірних правовідносинах.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом подачі відзиву на позовну заяву.
Протокольною ухвалою суду вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Орбел Скорта» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті, в якому просило зобов'язати відповідача зарахувати на електронний рахунок ПДВ ТОВ «Орбел Скорта» податковий кредит за вересень 2014 року у розмірі - 407819,00 грн. та за січень 2015 року у розмірі 17422,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, податковий орган не зарахував на електронний рахунок ТОВ «Орбел Скорта» 37515000282768 у Казначействі України (ел. адм. подат.), що відкрито 04.07.2016 суми податку на додану вартість за вересень 2014 року у розмірі - 407 819,00 грн. та за січень 2015 року у розмірі 17422,00 грн., чим, на думку позивача, було порушено його права та законні інтереси, оскільки Товариство фактично було позбавлено можливості розпоряджатися вказаними коштами, реєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних у межах вказаних сум.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року по справі № 826/14212/18 зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві зарахувати на електронний рахунок адміністрування ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбел Скорта» 37515000282768 Казначейство України, МФО 899998 податковий кредит за вересень 2014 року у розмірі - 407 819,00 грн. та за січень 2015 року у розмірі 17 422,00 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року по справі №826/14212/18 апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року - без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року по справі № 826/14212/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.
На виконання рішення суду, був виданий виконавчий лист №826/14212/18.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.09.2019 відкрито виконавче провадження №59954032 на підставі вищевказаного виконавчого листа.
Згідно відповіді № 15078/5/26-15-04-04-05, Головне управління ДПС у м. Києві не має можливості приймати безпосередньо участь в процесі збільшення показнику реєстраційного ліміту з податку на додану вартість в Системі електронного адміністрування податку на додану вартість в зв'язку з чим, інформацію щодо збільшення показнику реєстраційного ліміту з податку на додану вартість ТОВ "ОРБЕЛ СКОРТА", Головним управлінням ДПС у м. Києві надіслано до ДПС України для здійснення відповідних заходів згідно чинного законодавства.
В зв'язку з невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем 15.12.2024 винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 гри та повторно надано боржнику десятиденний строк на виконання рішення суду. Станом на 02.09.2025 жодної іншої інформації стосовно виконання рішення суду боржником не надано.
У зв'язку з цим, відповідачем прийнято постанову від 02.09.2025 за невиконання рішення суду накласти на боржника Головне управління ДПС у м. Києві штраф на користь держави у розмірі 10200 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом першим частини першої статті 3 Закону №1404 передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ст.18 Закону №1404, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 цього ж Закону передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Частина четверта статті 19 Закону №1404 зобов'язує сторони виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч.8 ст.19 Закону №1404).
Відповідно до абз.1 ч.6 ст.26 Закону №1404, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.
Частиною другою статті 63 Закону №1404 передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно ч.3 ст.63 Закону №1404, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, передбачена статтею 75 цього Закону, відповідно до якої, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Виходячи з аналізу наведених норм, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу.
Відповідно дост.75 Закону №1404, підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання у встановлений виконавцем строк рішення без поважних причин.
Поважними в розумінні норм цього Закону можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнюють виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Як вже встановлено судом, на вимоги державного виконавця щодо виконання рішення суду
Головним управлінням ДПС у місті Києві в листі №15078/5/26-15-04-04-05 зазначено про те, що система електронного адміністрування податку на додану вартість організована на централізованому рівні ДПС України (Порядком № 569 функції адміністратора системи електронного адміністрування ПДВ покладено на - ДПС України), та згідно вказаних положень податкового законодавства на цьому ж рівні відбувається і автоматичне обчислення реєстраційної суми щоразу при зміні значення будь-якого показників формули (визначеної положеннями пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України). Таким чином, формування реєстраційного ліміту здійснюється системою електронного адміністрування ПДВ на централізованому рівні ДПС України в автоматичному режимі, шляхом застосування вказаної формули та у разі невідповідності задекларованих платником податків грошових зобов'язань та зареєстрованих податкових накладних, розрахунків коригування до них, уточнюючих розрахунків чи допущення помилки під час їх оформлення система автоматично визначає, що платником було допущено перевищення задекларованих зобов'язань, що призводить до автоматичного зменшення суми реєстраційного ліміту такого платника. З урахуванням зазначеного, платнику податків для уникнення помилок/ непорозумінь в частині розрахунку, зокрема показника (УПеревищ), слід дотримуватись вимог чинного податкового законодавства в питаннях оподаткування ПДВ та правил ведення бухгалтерського обліку, особливо при складанні та реєстрації в ЄРПН податкових накладних, розрахунків коригування до них, уточнюючих розрахунків, оскільки електронне адміністрування ПДВ передбачає сукупність послідовних дій, які зобов'язані вчиняти як відповідні контролюючі органи, так і платники такого податку. Постанова державного виконавця про накладення штрафу є протиправною, оскільки Головне управління ДПС у місті Києві не має можливості виконати рішення суду в частині внесення змін до показників електронного рахунку з адміністрування ПДВ, що обліковується за ТОВ «Орбел Скорта».
Однак, посилання позивача на вказаний лист відповідь не може бути прийняте судом до уваги, оскільки зазначені у ній обставини не підтверджують належного та повного виконання рішення суду. Направлення листа до ДПС України не звільняє ГУ ДПС у м. Києві як боржника у виконавчому провадженні від обов'язку забезпечити фактичне виконання судового рішення у межах своїх повноважень та у строк, визначений законодавством. Крім того, контролюючий орган не навів доказів ужиття всіх необхідних та можливих заходів для реального виконання рішення, а відтак твердження про неможливість виконання є безпідставними. Суд зазначає, що обов'язок щодо виконання рішення суду не може бути замінений формальним пересиланням інформації чи перекладенням відповідальності на інший орган.
Так, позивачем станом на 02.09.2025 не зазначено поважних причин невиконання судового рішення, не надано жодних доказів, що підтверджували б об'єктивну неможливість виконання судового рішення по справі №826/14212/18.
Суд звертає увагу на те, що боржник не повідомляв про наявність поважних причин, які унеможливили або значно ускладнили виконання ним вказаного судового рішення до винесення спвурноїтпостанови про накладення штрафу.
Матеріали справи не містять доказів того, що після прийняття оспорюваної постанови боржником виконано рішення суду, а відтак суд дійшов висновку, що державний виконавець обґрунтовано встановив факт невиконання боржником рішення без поважних причин.
Поважними в розумінні Закону №1404-VIII можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №127/3770/17 та від 12 грудня 2018 року в справі №821/1568/16.
17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Отже Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Отже виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.
В межах спірних правовідносин позивачем не надано жодних доказів, які б засвідчували наявність поважних причин для невиконання рішення суду, що набрало законної сили, або про неможливість його виконання у терміни, визначені виконавцем. Жодних доказів боржником ні виконавцю, ні до суду у цій справі не надано.
Також, суд звертає увагу на те, що рішенням суду зобов'язано саме відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві зарахувати на електронний рахунок адміністрування ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю «Орбел Скорта» 37515000282768 Казначейство України, МФО 899998 податковий кредит за вересень 2014 року у розмірі - 407 819,00 грн. та за січень 2015 року у розмірі 17 422,00 грн.
Отже, на позивача, як орган, на який покладено безпосередній обов'язок виконати рішення суду, був зобов'язаний забезпечити його фактичне та повне виконання у спосіб, визначений резолютивною частиною судового рішення. Посилання Позивача на те, що він нібито не має можливості безпосередньо здійснити збільшення реєстраційного ліміту та переклав відповідні дії на ДПС України, не звільняє його від обов'язку виконати судове рішення, яке є обов'язковим до виконання на всій території України.
Відповідач у виконавчому провадженні не вправі самостійно змінювати порядок чи спосіб виконання рішення, а має вчинити всі передбачені законом дії, спрямовані на реальне виконання покладених судом обов'язків, у тому числі забезпечити взаємодію з ДПС України, якщо цього потребує спосіб виконання рішення.
Таким чином, суд констатує, що доводи позивача про відсутність можливості виконання рішення суду не ґрунтуються на нормах закону та не можуть бути прийняті як поважні причини невиконання судового рішення.
Крім того, позивач не скористався своїм правом на оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу у розмірі 5100 грн, яка була винесена раніше в межах цього ж виконавчого провадження, що свідчить про фактичне визнання ним вчиненого порушення та підтверджує відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи, що мета адміністративного судочинства відповідно до положень ч.1 ст.2 КАС України це ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи той факт, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Лисенко В.І.