28 листопада 2025 року № 320/19815/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Соліта» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Соліта» з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.04.2025 №№ 293950701, 293930701.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чим порушують права та законні інтереси позивача. Також представник позивача наголосив, що висновки акту перевірки є бездоказовими та такими, що суперечать дійсним обставинам, підтвердженим належно складеними первинними документами, що додатково вказує на протиправність прийнятих на їх підставі спірних податкових повідомлень-рішень.
Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним податковим законодавством, за результатом документальної позапланової невивізної перевірки позивача, якою встановлено порушення позивачем положень податкового законодавства, що призвело до завищення суми від'ємного значення. При цьому, представник відповідача зазначив, що під час перевірки позивачем не було надано жодних підтверджуючих первинних документів, які мають відношення щодо формування від'ємного значення з податку на додану вартість за перевіряємий період. Також вказав, що на дату завершення перевірки позивач не надав відповідачу письмових пояснень та документів щодо підтвердження показників, задекларованих у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2024 року.
Представник позивача подав письмову відповідь на відзив, в якій зазначив, що відзив на позовну заяву є необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи позивача, викладені у позовній заяві щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також вказав, що відповідач умисно замовчує обставини надання позивачем первинних документів у порядку пункту 86.7. статті 86 Податкового кодексу України разом із запереченнями на акт перевірки до прийняття оскаржуваних рішень, які не були враховані відповідачем під час їх прийняття.
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 18.02.2025 № 1138-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СОЛІТА» (код ЄДРПОУ 40551327)», на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п. 78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, у зв'язку з поданням ТОВ «СОЛІТА» (код ЄДРПОУ 40551327) декларації з податку на додану вартість з від'ємним значенням, яке становить більше 100 тис. грн за грудень 2024 року, призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СОЛІТА» (код ЄДРПОУ 40551327) з 24.02.2025 по дату завершення перевірки, тривалістю 2 робочі дні. Предметом перевірки визначено питання законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2024 року, яке визначене з урахуванням від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2021 року, січень, лютий 2022 року, лютий, червень, липень 2023 року, червень, липень 2024 року. Копія наказу скеровувалась позивачу 18.02.2025 за адресою реєстрації місцезнаходження та була вручена за довіреністю 05.03.2025.
На підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 18.02.2025 № 1138-п контролюючим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2024 року від'ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 27.02.2025 №16807/Ж5/26-15-07-01-04-20/40551327 (далі - акт), яким зафіксовано, що наведена в акті податкова інформація, яка наявна в інформаційних базах ДІС та зібрана в межах організації і проведення перевірки, у тому числі представлена платником податків, та результати її опрацювання є відповідало до п.п.191.1.46 п.191.1 ст.191., п.74.3 ст.74 і п.п.83.1.2 1. п.83.1 ст. 83 Кодексу підставою для зазначених нижче висновків.
Перевіркою законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тисяч гривень за грудень 2024 року встановлено порушення платником податків, а саме:
- п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п. 198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198, п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1903 № 88, п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого завищено суму від'ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2024 на суму 11074328 грн;
- п.44.1, п.44.6. ст.44, п.85.2. ст. 85 Податкового кодексу України, оскільки посадовим особам контролюючого органу не надано документи під час перевірки.
Зі змісту акту також встановлено, що 06.02.2025 здійснено виїзд за податковою адресою позивача з метою вручення копії наказу ГУ ДПС у м. Києві від 24.01.2025 № 447-п та ознайомлення з направленнями № 3418/26-15-07-01-03-03, № 3419/26-15-07-01-03-03 від 25.01.2025 та встановлено, що посадові особи та законні представники Товариства відсутні за податковою адресою, що було зафіксовано актом від 06.02.2025 № 860/ж6/26-15-07-01-03 про неможливість проведення перевірки Товариства у терміни, зазначені у наказі та направленнях. Вказаний акт скеровано позивачу на податкову адресу та має статус - прибуло до відділення. Одночасно до Головного управління Національної поліції у м. Києві надано запит від 12.02.2025 № 5009/5/26-15-07-01-03-03 на встановлення місцезнаходження Товариства. На час проведення перевірки відповіді на запит не надходило. Разом з тим, відповідачем суду не подано копій вказаних документів та жодних інших доказів на підтвердження наведених обставин.
Також зі змісту акту вбачається, що в ході проведення перевірки відповідачем на податкову адресу позивача засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення було направлено: повідомлення про проведення перевірки від 18.02.2025 № 469/26-15-07-01-01-03; копію наказу від 18.02.2025 № 1138-п; запит про надання інформації та первинних документів від 12.02.2025 № 3293/ж12/26-15-07-01-03-08 щодо підтвердження задекларованих платником податків показників декларації з ПДВ за грудень 2024 року; запит щодо визначення вини осіб платника податків та умисності діяння у податкових правопорушеннях, встановлених в ході перевірки від 25.02.2025 № 18389/6/26-15-07-01-03-08. Разом з тим, відповідачем суду не подано копій вказаних документів та жодних інших доказів на підтвердження наведених обставин.
При цьому зазначено, що під час перевірки не було надано жодних первинних та інших документів (договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт (надання послуг), накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, банківських виписок та інших первинних документів, які мають відношення щодо формування від'ємного значення з ПДВ за перевіряємий період, регістрів бухгалтерського обліку (розгорнуті ОСВ по всіх рахунках та субрахунках бухгалтерського обліку, журналів-ордерів (оборотів по рахунку) по всім рахункам та субрахункам бухгалтерського обліку, аналізів та карток рахунків), в яких відображені господарські операції проведені товариством за грудень 2024 року. Станом на дату завершення перевірки посадовими особами Товариства на запит від 12.02.2025 №3293/ж12/26-15-07-01-03-08 не надано до перевірки письмових пояснень та документів щодо підтвердження показників, задекларованих в податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2024 року, про що складено відповідний акт від 25.02.2025 № 1566/ж6/26-15-07-01-03.
Під час перевірки встановлено, що Товариством у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2024 року задекларовані такі показники: у р. 16 від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду - 11074328 грн; у р 17 у сього податкового кредиту - 11074328 грн; у р 19 від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р 17-р 9 декларації) - 11074328 грн; у р 20 сума від'ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України на момент подання податкової декларації - 11074328 грн; у р 21 сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - 11074328 грн. Відповідно до додатку 2 «Довідка про суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2)» періодами виникнення від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового наступного звітного (податкового) періоду є квітень-грудень 2021 року, січень-лютий 2022 року, лютий, червень-липень 2023 року, червень-липень 2024 року. Податкових зобов'язань за грудень 2024 року Товариством не задекларовано.
При цьому зазначено, що Товариством не подано до перевірки пояснень та документів, а за приписами положень чинного законодавства, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
До акту позивачем подавалися письмові заперечення від 14.03.2025 № 2503-1 з наданням усіх первинних документів, які підтверджували формування задекларованого позивачем податкового кредиту (виписки по рахунку, договори купівлі-продажу, акти надання послуг, платіжні інструкції, посилання по зареєстровані податкові накладні).
За результатом розгляду заперечень відповідач зазначив, що надані позивачем документи не вплинула на висновки акту, оскільки Товариством не надано до перевірки в повному обсязі первинні бухгалтерські та податкові документи, тож неможливо підтвердити фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Також вказав, що надіслані відповідачем позивачу за місцем реєстрації запит про надання документів від 12.02.2025 № 3293/ж12/26-15-07-01-03-08 та акт від 06.02.2025 № 860/ж6/26-15-07-01-03 про неможливість проведення перевірки повернулися відповідачу «за закінченням терміну зберігання».
На підставі акту відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 02.04.2025:
- № 293950701, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2024 року на 11074328 грн;
- № 293930701, яким позивачу нараховано адміністративний штраф за ненадання до перевірки первинних бухгалтерських та податкових документів в сумі 1020 грн.
Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про їх скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) (заява № 37801/97, пункт 36), вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
Разом з тим, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс).
За приписами підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Кодексу, податкове законодавство України ґрунтується, у тому числі, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відповідно до статті 20 Кодексу, контролюючі органи мають право, зокрема: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4. пункту 20.1.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (підпункт 20.1.18. пункту 20.1.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.19. пункту 20.1.).
Водночас, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані, окрім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 Кодексу).
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1. статті 75 Кодексу).
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 Кодексу).
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до підпункту 78.1.8. пункту 78.1. статті 78 Кодексу документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Згідно з пунктом 78.4. статті 78 Кодексу про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Відповідно до пункту 79.1. статті 79 Кодексу, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (пункт 79.2. статті 79 Кодексу).
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
За приписами пунктів 42.2., 42.5. статті 42 Кодексу, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Виходячи з наведених положень Кодексу вбачається, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/вручення оформлених відповідно до вимог Кодексу наказу на проведення перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки (формальна підстава).
Разом з тим судом з матеріалів справи встановлено, що наказ ГУ ДПС у м. Києві від 18.02.2025 № 1138-п про призначення перевірки Товариства, направлявся відповідачем позивачу за його місцезнаходженням 18.02.2025, проте був отриманий останнім лише 05.03.2025, тобто вже після проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. При цьому, на дату початку перевірки у відповідача були відсутні докази неможливості вручення поштовою службою позивачу відповідного наказу з відміткою про причини невручення у зворотному повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Наведені обставини у розумінні положень пункту 78.4. статті 78, пункту 79.2. статті 79 Кодексу та у взаємозв'язку з пунктами 42.2., 42.5. статті 42 Кодексу, свідчать про те, що відповідач на момент початку перевірки позивача не набув права на її проведення.
Окрім того відповідачем не надано суду копій документів, про які йдеться в акті перевірки, а саме: наказу ГУ ДПС у м. Києві від 24.01.2025 № 447-п, направлень № 3418/26-15-07-01-03-03, № 3419/26-15-07-01-03-03 від 25.01.2025, акту від 06.02.2025 № 860/ж6/26-15-07-01-03 про неможливість проведення перевірки Товариств, запиту від 12.02.2025 №5009/5/26-15-07-01-03-03 на встановлення місцезнаходження Товариства, повідомлення про проведення перевірки від 18.02.2025 № 469/26-15-07-01-01-03, запиту про надання інформації та первинних документів від 12.02.2025 № 3293/ж12/26-15-07-01-03-08 щодо підтвердження задекларованих платником податків показників декларації з ПДВ за грудень 2024 року, запиту щодо визначення вини осіб платника податків та умисності діяння у податкових правопорушеннях, встановлених в ході перевірки від 25.02.2025 № 18389/6/26-15-07-01-03-08, як і не надано суду докази їх направлення позивачу або вручення у порядку, встановленому Кодексом, а також докази неможливості вручення поштовою службою позивачу вказаних документів з відміткою про причини невручення у зворотному повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Таким чином, виходячи з вищезазначеного вбачається, що у відповідача були відсутні правові підстави для проведення відносно позивача документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 18.02.2025 № 1138-п.
Зважаючи на наведене, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, відповідно до якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Окрім наведених висновків, суд враховує правову позицію Верховного Суду наведену у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18 про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.
Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду.
Відповідно, встановлення обставин щодо неправомірності проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, є достатнім для висновку про їх протиправність. При цьому відсутній обов'язок перевірки судом порушення позивачем вимог податкового законодавства, встановлених за результатами такої перевірки.
Як вже встановлено судом, у відповідача були відсутні правові підстави для початку проведення відносно позивача документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 18.02.2025 № 1138-п, за результатами якої складено акт від 27.02.2025 №16807/Ж5/26-15-07-01-04-20/40551327, на підставі якого відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення відносно позивача, що свідчить про їх протиправність та, в силу вищенаведеного, про наявність підстав для їх скасування.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до підпунктів 83.1.1.-83.1.7. пункту 83.1. статті 83 Кодексу для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.
За приписами пунктів 85.1., 85.2., 85.4., 85.6., 85.8. статті 85 Кодексу, забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.
Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Враховуючи наведені положення Кодексу судом з матеріалів справи встановлено, що відповідачем у встановленому порядку не надсилався позивачу запит про надання пояснень та документального підтвердження щодо предмету перевірки, чим позбавлено його можливості доведення правомірності декларування показників у податковій декларації з ПДВ за грудень 2024 року. Відповідно, зазначення в акті перевірки про ненадання позивачем жодних первинних документів та формування відповідачем висновку про непідтвердження задекларованих показників у податковій декларації з ПДВ за грудень 2024 року є протиправним, що додатково свідчить про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі таких висновків відповідача.
У свою чергу, відповідно до пункту 46.1. статті 46 Кодексу, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
За приписами пункту 1 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (далі - Порядок № 21) до декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку.
Згідно з підпунктом 5 пункту 4 розділу V Порядку № 21 у рядку 16 відображається від'ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду. У рядок 16.1 переноситься значення рядка 21 декларації за попередній звітний (податковий) період. У рядку 16.2 вказуються суми збільшення/зменшення залишку від'ємного значення за результатами уточнюючих розрахунків, поданих протягом звітного (податкового) періоду.
Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3), відображається у рядку 21 та переноситься до рядка 16.1 наступного звітного (податкового) періоду.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем подана податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2024 року, в якій, зокрема задекларовано суму від'ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 11074328 грн, яка сформована за рахунок показників податкового кредиту за період квітень-грудень 2021 року, січень-лютий 2022 року, лютий, червень-липень 2023 року, червень-липень 2024 року.
Відповідно до підпунктів 14.1.36., 14.1.178., 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1. статті 198 Кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6. статті 198 Кодексу).
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пунктів 200.1., 200.2., 200.4. статті 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.14 статті 200 Кодексу, якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган, у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення-рішення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.
Отже, наведені норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит (від'ємне значення) по придбанню товарів (робіт, послуг) у зв'язку з їх реальним придбанням та на підставі відповідних первинних документів, у тому числі, податкових накладних, розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).
Закон № 996-XIV визначає такі поняття, зокрема: активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності для розпорядників бюджетних коштів, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, розроблений на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку для державного сектору та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.
Частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
За приписами пунктів 2.1., 2.3., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.
Отже, формування показників доходів, витрат та зобов'язань, при визначенні фінансового результату до оподаткування податком на додану вартість за звітний податковий період здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Одночасно, аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для врахування їх у податковому та бухгалтерському обліку, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.
При цьому суд зауважує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Отже, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів в разі фактичного здійснення господарської операції.
Вказана правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 814/328/15.
Таким чином, за умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Наведене узгоджується, як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Кодексу, відповідно до якої обов'язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Кодексом або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено саме на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
Таким чином, у спірних правовідносинах, первинними документами, що підтверджують право позивача на податковий кредит є зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства і безпосередньо підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товари/послуги, придбані за договорами купівлі-продажу.
У свою чергу, реальність господарських операцій з контрагентом підтверджуються належним чином складеними первинними документами, які наявні у матеріалах справи та надавалися позивачем відповідачу з запереченнями до акту перевірки, зокрема: договорами купівлі-продажу, актами, виписками по рахунку, платіжними інструкціями, накладними, кошторисами на виконання робіт.
При цьому судом встановлено, що за результатом господарських операцій позивача з контрагентом, податкові накладні прийняті та зареєстровані контролюючим органом в Єдиному реєстрі податкових накладних, без зауважень, реєстрація податкових накладних не зупинялась/у реєстрації не відмовлялося.
Дослідивши надані позивачем первинні документи, оформлені в результаті його взаємовідносин з контрагентом, судом встановлено, що вони відповідають вимогам Кодексу, Закону № 996-XIV та Положення № 88, щодо їх складання, містять обов'язкові реквізити та підтверджують зміст здійснених господарських операцій. При цьому суд не вбачає дефектів їх складання, а відповідач не довів зворотного.
Наведені обставини в сукупності є цілком достатніми підставами для визнання протиправними спірних податкових повідомлень-рішень та, відповідно, їх скасування в силу встановленої протиправності.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.
У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Соліта» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02.04.2025 № 293950701.
3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02.04.2025 № 293930701
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соліта» (ЄДРПОУ 40551327) судовий збір у розмірі 24224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ 44116011).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.